ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

19 жовтня 2006 р.

№ 32/361

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Дерепи В.І.

суддів                                                           Дунаєвської Н.Г.                                                                      Стратієнко Л.В.

з участю представників: позивача: відповідачів: 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

не з’явився Косар Б.М. не з’явився

розглянувши  у     відкритому              судовому засіданні  касаційну  скаргу

відкритого акціонерного товариства “Універсальний банк Розвитку та Партнерства”

на рішення та постанову

господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 червня 2006 р.

у справі

№ 32/361

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Дімекс”

до 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

акціонерного комерційного банку “Прем’єрбанк”, товариства з обмеженою відповідальністю “Експерт”, відкритого акціонерного товариства “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” ВДВС Ленінського районного управління юстиції

про	звільнення майна з-під арешту

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2005 р. позивач звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27.01.2003 р. між ним та АКБ “Прем’єрбанк” було укладено договір застави № 003, згідно якого він передав у заставу нежиле приміщення, виробниче та офісне обладнання з метою забезпечення виконання ТОВ “Експерт” перед АКБ “Прем’єрбанк” зобов’язань за кредитним договором №4 (09/KRE/RDOQ/230500/2) від 22.01.2003 р. та додатком №1 до нього.

07.07.2004 р. ТОВ “Експерт” виконало свої зобов’язання перед  АКБ “Прем’єрбанк” за вказаним договором і 09.07.2004 р. згідно листа останнього від 08.07.2004 р. № 15-209 нотаріусом було знято заборону на відчуження заставленого нерухомого майна.  

Проте, 08.10.2004 р. за вимогою ВАТ “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” нотаріусом було вчинено виконавчий напис за реєстровим №2-1-2806, за яким було запропоновано звернути стягнення на майно, яке було предметом застави у зв’язку з тим, що АКБ “Прем’єрбанк” не виконав своїх зобов’язань перед ВАТ “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” за міжбанківською угодою від 05.02.2004 р., яка була забезпечена договором застави майнових прав №110204/Z , за яким АКБ “Прем’єрбанк” заставив ВАТ “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” майнові права за зобов’язаннями, що виникли і належать АКБ “Прем’єрбанк” відповідно до  кредитного договору №4 (09/KRE/RDOQ/230500/2) від 22.01.2003 р. та додаткової угоди до нього  №1 від 23.01.2004 р., укладених поміж АКБ “Прем’єрбанк” та ТОВ “Експерт”.

Про наявність такої застави позивач не повідомлявся.

На виконання виконавчого напису відділом ДВС Ленінського району м.Дніпропетровська 08.11.2004 р. була винесена постанова про арешт майна ТОВ “Дімекс”, яке було предметом застави за договором застави №003 від 27.01.2003 р.

Вважаючи зазначений арешт безпідставним, позивач просив звільнити майно з –під арешту у зв’язку з виконанням зобов’язань боржником –ТОВ “Експерт” та зобов’язати відповідні органи реєстрації обтяжень майна зробити відповідну відмітку про звільнення з –під арешту ТОВ ВКФ “Дімекс”

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2006 р. (суддя Васильєв О.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р. (головуючий –Павловський П.П., судді –Чус О.В., Логвиненко А.О.), звільнено з-під арешту нерухоме та рухоме майно, належне ТОВ ВКФ“Дімекс”  згідно вказаного у рішенні переліку, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 08.11.2004 р., серія АМ № 139665.

В іншій частині позовних вимог провадження у справі припинено у зв’язку з відсутністю предмету спору.

В касаційній скарзі ВАТ “Універсальний банк Розвитку та Партнерства”, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові, припинивши провадження у справі.

Заслухавши пояснення представника відповідача ВАТ “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” , обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи  позов частково, суд виходив з того, що на час вчинення виконавчого напису зобов’язання ТОВ “Експерт” перед АКБ “Прем’єрбанк” були припинені у зв’язку з їх виконанням, ст. 59 Закону України про виконавче провадження передбачає, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, оскільки право власності позивача на арештоване нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим виконкомом Дніпропетровської міськради 14.09.1999 р., то, на підставі ст.ст.48, 49 Закону України “Про власність”  його вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають задоволенню.

Проте, погодитись з такими висновками суду неможливо, виходячи з такого.

За змістом ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України.

В порушення зазначених положень закону суд не перевірив чи правильно був обраний позивачем спосіб захисту його прав власника, адже арешт на його майно було накладено як на власника майна та боржника, тобто державний виконавець не помилявся щодо належності арештованого майна, а тому задоволення позовних вимог на підставі ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” є помилковим.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення державним виконавцем 08.11.2004 р постанови про арешт майна ТОВ “Дімекс” був виконавчий напис нотаріуса від  08.10.2004 р. за реєстровим №2-1-2806, вчинений на вимогу ВАТ “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” .

Згідно п.4 ч.2 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, що підлягає примусовому  виконанню  державною виконавчою службою.

В порушення вимог ст. 43 ГПК України господарські суди залишили поза увагою обставини вчинення цього виконавчого напису, не з’ясували, яка ж угода стала підставою для його вчинення, чи відповідало його вчинення вимогам Закону України “Про нотаріат”, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5,  не врахували, що згідно п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.01.1992 р. №2 “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або про відмову в їх вчиненні” передбачено, що правильність вимог, зазначених у виконавчому напису, може бути оспорена боржником в позовному порядку. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє у їх задоволенні, а у разі часткової їх обгрунтованості - постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. У цих випадках справа розглядається в позовному провадженні, позивачем в якому є кредитор, а відповідачем - боржник.

Крім того, Законом України від 15.03.2006 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження” ч.7 ст.50 Закону України "Про нотаріат" доповнено реченням такого змісту: "Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача".

А тому, судам слід було уточнити позовні вимоги ТОВ ВКФ “Дімекс” та більш ретельно визначити які норми матеріального права підлягають застосуванню до спірних відносин.

Враховуючи викладене постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог не можна визнати законними і обгрунтованими, в зв’язку з чим вони підлягають скасуванню в цій частині.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з’ясувати підстави заявленого позову, обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Універсальний банк Розвитку та Партнерства” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 р. та постанову  Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 червня 2006 р. у справі за № 32/361 в частині задоволення позовних вимог скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 р. та постанову  Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 червня 2006 р. у справі за № 32/361 залишити без змін.

Головуючий                                                                  В.І. Дерепа

Судді                                                                              Н.Г. Дунаєвська

                                                                                       Л.В. Стратієнко