ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
18 жовтня 2006 р. |
№ 13/7пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ТОВ “Красноріченська МТС” |
|
на рішення |
від 15.06.2006 |
|
у справі |
№13/7пд |
|
господарського суду |
Луганської області |
|
за позовом |
ТОВ “Красноріченська МТС” |
|
до |
1. Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства агрофірма “Добре поле” 2. ПП ОСОБА_1 |
|
про |
визнання правочину недійсним |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
Прядка О.В., дов. |
|
від відповідача 1: |
у засідання не прибули |
|
від відповідача 2: |
ОСОБА_2, дов. |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Красноріченська МТС” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства агрофірма “Добре поле” та ПП ОСОБА_1 про визнання недійсним фіктивного правочину, оформленого відповідачами актом приймання-передачі посівних площ від 10.05.2005.
Позов мотивовано тим, що даний правочин не був направлений на настання юридичних наслідків, а мав за мету ухилення Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства агрофірма “Добре поле” від виконання рішення господарського суду Луганської області від 18.10.2004 у справі №18/365.
Рішенням від 15.06.2006 господарський суд Луганської області (суддя Яресько Б.В.) у задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивовано тим, що оспорюваний позивачем правочин є неукладеним, а відтак не може бути визнаний недійсним. Також суд послався на те, що позивач не зазначив, які його порушені права підлягають захисту.
Ухвалою від 19.09.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову новим рішенням.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Звертаючись з позовом у справі, позивач заявив вимоги про визнання недійсним фіктивного правочину, оформленого між відповідачами у справі актом приймання-передачі посівних площ від 10.05.2005.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що в зазначеному акті відсутні будь-які істотні умови договору щодо того, чи передаються зазначені площі у власність, оренду, під охорону тощо, а відповідачі не надали суду пояснень стосовно того, на виконання якої саме угоди, з яким предметом був складений цей акт приймання-передачі.
Тобто суд першої інстанції дійшов висновку про те, що цей договір є неукладеним, а тому не може бути визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільний прав та обов'язків.
Проте з рішення у справі вбачається, що суд першої інстанції не надав правової оцінки акту приймання-передачі від 10.05.2005 стосовно відповідності його поняттю правочин в розумінні ст. 202 ЦК України.
Тобто суд при розгляді справи на підставі відповідних фактичних обставин не встановив, чи є вказаний акт правочином та чи має він наслідком обставини набуття, зміни або припинення певних цивільних прав та обов'язків відповідачів щодо зазначених у акті посівних площ.
Вказані обставини щодо відповідності оспорюваного акту поняттю правочин мають суттєве значення для вирішення спору про визнання його недійсним саме як правочину.
Разом з тим, суд в своєму рішенні зазначає, що право власності на відповідні посіви перейшло до ПП ОСОБА_1 внаслідок розірвання власниками землі договорів оренди з Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством агрофірмою “Добре поле” та укладення їх 04.05.2006 з ПП ОСОБА_1
Вказаний висновок не можна визнати таким, що заснований на встановленні усіх обставин із застосуванням до них відповідних норм законодавства.
Зокрема, суд першої інстанції не врахував те, що згідно з п. (б) ч. 1 ст. 95 ЗК України право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур виникає у землекористувача. А наявність передбачених ст. 346 ЦК України або іншою нормою закону підстав припинення права власності, в даному випадку права власності Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства агрофірма “Добре поле” на посіви, судом при розгляді справи належним чином не встановлено, зважаючи на те, що акт від 10.05.2005 належної правової оцінки при розгляді справи не отримав.
Отже, посилання суду першої інстанції на обставини переходу права власності на посіви до ПП ОСОБА_1 внаслідок розірвання власниками землі договорів оренди з Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством агрофірмою “Добре поле” та укладення їх 04.05.2006 з ПП ОСОБА_1 є безпідставним.
До того ж суд при здійсненні такого висновку не надав вказаним обставинам правової оцінки, виходячи з того, що в силу ст. 18 ЗК України договір оренди землі набирає чинності лише після його державної реєстрації. Тобто висновки суду не засновані на встановленні обставин набрання чинності нових договорів оренди, наявності підстав переходу права власності на посіви та відсутності певних обмежень на момент виникнення таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судоми першої інстанції при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення у справі підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин, зокрема надання належної правової оцінки оспорюваному акту.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2006 у справі №13/7пд скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький