КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.11.2007                                                                                           № 2/306

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 - позивача: Євтодьєва І.М. (дов. від 26.06.07 № 45),

- відповідача: Шумська О.В. (дов. від 08.08.07),

 - третьої особи: Бежевець А.М. (дов. від 07.06.07),

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву

 на рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.2007 (підписано 23.08.07)

 у справі № 2/306  

 за позовом                               Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Воєнпошив"

 третя особа            Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

                       

 про                                                  примусове виселення та повернення орендованого майна,

 

ВСТАНОВИВ:

 

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Воєнпошив” (далі-відповідач), за участю третьої особи – Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” про зобов’язання відповідача звільнити державне нерухоме майно площею 40,0 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41, учбовий корпус № 18, та повернути його позивачеві за актом приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.08.07 в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийнявши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів, викладених позивачем, зазначивши, що регіональним відділенням не виконано належним чином обов’язку щодо повідомлення відповідача про наміри розірвати договір оренди. Просить залишити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.07 без задоволення.

Третя особа у письмових поясненнях повністю підтримала позицію, викладену позивачем в апеляційній скарзі. Вона вважає, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим, винесеним при неповному з’ясовані судом всіх обставин, що мають істотне значення для справи, та з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

21.03.05 між сторонами у справі було укладено договір оренди № 1604 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі – договір).

Відповідно до п.1.1 договору позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі – майно), площею 40,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41, учбовий корпус № 18, кімната цокольного поверху 40,0 кв.м., що знаходиться на балансі третьої особи (балансоутримувача), вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 30.09.04 – 75124 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення під склад.

Відповідно до п. 12.1 договору його укладено строком на одинадцять місяців з 21.03.05 до 21.02.06.

Відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1 договору).

Акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41 підписаний сторонами 21.03.05.

Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві, лише за письмовою згодою орендодавця та балансоутримувача протягом одного місяця після закінчення строку чинності цього договору (п.12.6. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди був пролонгований сторонами згідно з п. 12.6 та діяв до 21.01.07 включно.

Пунктом 12.9 договору встановлено, що його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 2  ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (далі – Закон № 2269-XII) договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічна норма закріплена в статі 291 Господарського кодексу України.

На підставі п. 12.6 договору, враховуючи повідомлення балансоутримувача (лист від 18.10.06 № 0717/995), позивач листом від 27.12.06 № 30-04/10455 повідомив відповідача, що пролонгації існуючих правовідносин щодо орендованого майна не буде, тобто договір припиняє свою чинність внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Крім того, позивач запропонував відповідачеві повернути майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю зазначеним договором, сплатити до державного бюджету та балансоутримувачу орендну плату та пеню (за її наявності) та надати до регіонального відділення копії платіжних доручень, що підтверджуватимуть факт перерахування.

Відповідачем відповіді на лист-вимогу позивача від 27.12.06 не було надано. Також відповідач не звільнив орендоване ним за договором приміщення.

Таким чином, позивач зазначає, що на теперішній час відповідач безпідставно займає нерухоме майно.

Як стверджує відповідач, ніяких повідомлень про припинення дії договору оренди від позивача на його адресу не надходило.

Місцевим судом під час розгляду справи було встановлено, що лист позивача від 27.12.06 “Щодо припинення чинності договору оренди” був вручений 22.01.07 особі з прізвищем “Мещерякова” (див. повідомлення про вручення поштового відправлення). При цьому, відповідачем було надано довідку за підписом директора, згідно якої на підприємстві протягом 2006-2007 років особа з таким прізвищем не зареєстрована.

З урахуванням викладеного, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів належного повідомлення відповідача (орендаря) про припинення договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону № 2269-XII, а відтак доказів, які б свідчили про волевиявлення позивача не продовжувати дію договору оренди, та про відмову в позові.

Проте, колегія суддів, погоджуючись з доводами позивача, викладеними у скарзі, вважає такий висновок місцевого суду помилковим, оскільки Закон України “Про оренду державного та комунального майна” не містить вказівок на те, яким саме чином сторони повинні виявляти волю щодо припинення дії договору. Закон України № 2269-XII, також, не містить і норм, які б вимагали обов’язкового доказування факту отримання іншою стороною письмових повідомлень про припинення дії договору після закінчення його терміну дії.

Лист від 27.12.06 позивачем був надісланий відповідачеві. Наявність даного листа доводить волевиявлення позивача не продовжувати дію договору оренди, а повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення – намір позивача повідомити про припинення дії такого договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Виходячи зі змісту ст. 785 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 27 Закону України № 2269-XII, п. 2.6 договору, правовим наслідком закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження є обов’язок орендаря повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

З огляду на перелічені обставини колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх задоволення.

Отже, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню як таке, що винесено з порушенням норм матеріального права, та ґрунтується на неповно з’ясованих обставинах  справи.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати підлягають перерозподілу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву  задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.07 у справі № 2/306 скасувати.

Прийняти нове рішення у справі № 2/306, резолютивну частину якого викласти в наступній редакції:

“Позов задовольнити повністю.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство “Воєнпошив” звільнити нерухоме майно, що належить до державної власності, площею 40,0кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41, учбовий корпус №18, кімната цокольного поверху площею 40,0кв.м.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство “Воєнпошив” повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву за актом приймання-передачі державне нерухоме майно площею 40,0кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41, учбовий корпус №18, кімната цокольного поверху площею 40,0кв.м., що знаходиться на балансі Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Воєнпошив” в доход бюджету 85 грн. державного мита та  118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Воєнпошив” в доход бюджету 42, 50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу на  виконання  даної  постанови  доручити Господарському суду м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 30.11.07 (відправлено)