28.09.2011

Р І Ш Е Н Н Я          справа № 2-991/11

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2011 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді                      Смолки І.О.,

при секретарі                          Немна С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_2», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору застави та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 16.02.2011 р. звернулись до суду з позовом, в якому зазначили, що 12.09.2008 р. між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП ОСОБА_2»(в подальшому реорганізований у ПАТ «ОТП ОСОБА_2») було укладено кредитний договір №CL-204/156/2008. Відповідно до кредитного договору банк надав позичальникові кредитні кошти у розмірі 50 746,50 доларів США терміном погашення до 12.09.2015 р. зі сплатою відсотків 12,99 % річних. Позичальник зобов»язався щомісяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту.

У забезпечення виконання боргових зобов»язань за кредитним договором 12.09.2008 р. між позивачкою ОСОБА_1 і банком було укладено договір застави транспортного засобу №PCL-204/156/2008.Відповідно до умов вказаного договору позивачка передала банку в заставу автомобіль Nissan Armada.

Позивачі вважають, що вищезазначені кредитний договір і договір застави суперечать чинному законодавству України та мають бути визнані недійсними з тих підстав, що кредит видано не в національній, а в іноземній валюті і банк не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту.

04.05.2011 р. ОСОБА_1 уточнила позов і зазначила, що між нею та ЗАТ «ОТП ОСОБА_2»було укладено вищезазначені кредитний договір і договір застави. Крім того, в позові зазначено, що 22.02.2011 р. приватним нотаріусом ОСОБА_3 було вчинено нотаріальний напис про звернення стягнення на автомобіль Nissan Armada. Відповідно до спеціального законодавства  у сфері стягнення на рухоме майно, звернення стягнення на рухоме майно за допомогою виконавчого напису нотаріуса не передбачено законом.

Але у позові просила суд визнати недійсним кредитний договір, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП ОСОБА_2»та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 974 від 22.02.2011 р., вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, про звернення стягнення на автомобіль Nissan Armada, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Ухвалою Жовтневого райсуду м. Запоріжжя від 15.06.2011 р. позов в частині вимог, заявлений ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі його заяви від 11.05.2011 р.

28.09.2011 р. ОСОБА_1 уточнила позов, в якому зазначила, що вона укладала вищезазначені кредитний договір і договір застави і просить суд визнати їх недійсними та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 974 від 22.02.2011 р., вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, про звернення стягнення на автомобіль Nissan Armada, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У судовому засіданні сторони відсутні.

У своїх заявах просять суд розглядати справу у їх відсутності, позивач позов підтримує, відповідачі з позовом незгодні, надали суду письмові заперечення.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, тільки в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 974 від 22.02.2011 р., з наступних підстав:

судом встановлено, що 12.09.2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП ОСОБА_2»(в подальшому реорганізований у ПАТ «ОТП ОСОБА_2») було укладено кредитний договір №CL-204/156/2008. Відповідно до кредитного договору банк надав позичальникові кредитні кошти у розмірі 50 746,50 доларів США терміном погашення до 12.09.2015 р. зі сплатою відсотків 12,99 % річних. Позичальник зобов»язався щомісяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту.

У забезпечення виконання боргових зобов»язань за кредитним договором 12.09.2008 р. між позивачкою ОСОБА_1 і банком було укладено договір застави транспортного засобу №PCL-204/156/2008.Відповідно до умов вказаного договору позивачка передала банку в заставу автомобіль Nissan Armada.

22.02.2011 р. приватним нотаріусом ОСОБА_3 було вчинено нотаріальний напис про звернення стягнення на автомобіль Nissan Armada.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_5 держави не встановлює обмежень  щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст..192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися  в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

ОСОБА_5 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р., № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти )(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст..2 Закону від 28.12.1994 р., № 2121-111 «Про банки і банківську діяльність»кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст..5 Декрету № 15-93, операції з валютними цінностями здійснюється на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій ОСОБА_2 банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями відповідно д п.2 ст.5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями  мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи ЗАТ «ОТП ОСОБА_2»мав таку ліцензію № 191 від 08.11.2006 р та дозволи на здійснення операцій з наданням кредитів в іноземній валюті (а.с.68-71).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання (ст..625 ЦУ України).

Крім того, відповідно до ст..36 Закону України «Про ОСОБА_2 України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_2 Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему»валютного регулювання тап валютного контролю, встановлюється ОСОБА_2 банком України від 12 листопада 2003 р., № 496. Офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи зі змісту ст..ст.1046,1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.       Відповідач не примушував Позивача укладати спірний Кредитний договір та погоджуватися з викладеними в них умовами.

У позові зазначено, що, відповідно до ст..236 ЦК України правочин, визнаний судом не дійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України, недійсне зобов»язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов»язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Суд не визнає недійсним договір кредиту, тому не має підстав і для визнання недійсним договору застави. В цій частині позову суд у його задоволенні відмовляє.

Суд задовольняє позов в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, з наступних підстав:   Відповідно до спеціального законодавства в сфері звернення стягнення на рухоме майно, звернення стягнення на рухоме майно за допомогою виконавчого напису нотаріуса взагалі не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачене Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу»застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 26 Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1)          передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

2)          продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3)          відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4)          переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено.

Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 947 від 22.02.2011 р., вчинений приватним нотаріусом  Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про звернення стягнення на автомобіль Nissan Armada, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя                                            Смолка І.О.