Справа № 22-7363/2006 рік                              Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.

Категорія     30                                                   Доповідач Маширо O.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Маширо О.П.

суддів Постолової А.Г., Троценко Л.І.

при секретарі Миснянко М.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу по апеляції комунального підприємства „Об'єднання житлово-комунального господарства" на рішення Авдієвського міського суду від 27 червня 2006 року у справі за позовом комунального підприємства „Об'єднання житлово-комунального господарства" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення із службового жилого приміщення,

установив:

До апеляційного суду звернулось КП „ОЖКГ" з апеляційною скаргою на рішення суду, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог підприємства про виселення ОСОБА_2 із службового жилого приміщення.

Суд виходив з того, що у відповідності до вимог ст. 124 ЖК України із службових жилих приміщень можуть бути виселені працівники, які звільнились з роботи за власним бажанням, а ОСОБА_2 звільнився у зв"язку із закінченням строку контракту, тому під дію вказаної правової норми він не підпадає.

В апеляційній скарзі комунальне підприємство просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити їхню позовну заяву, оскільки вважають, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд розглянув справу у відсутність третьої особи - Авдієвської міської ради, яка не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд помилково вважає, що тільки звільнення з роботи за власним бажанням є підставою для виселення із службового жилого проміщення.

До того ж, суд посилається на те, що відповідачі не мають іншого житла, тоді як до переїзду у м.Авдіївку вони були зареєстровані у АДРЕСА_1, а фактично проживали у м.Донецьку.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог з таких підстав.

Відмовляючи комунальному підприємству у задоволенні вимог про виселення ОСОБА_2 із службової квартири, суд першої інстанції виходив з того, що тільки у разі,звільнення за власним бажанням працівника, якому надається таке житло, може йтись про виселення із службової квартири. Оскільки ОСОБА_2 звільнився не за власним бажанням, а у зв"язку із закінченням терміну контракту, то він не може бути виселений із займаного службового житла.   

Однак такий висновок суду є хибним, не відповідає вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 рішенням виконкому Авдієвської міської ради НОМЕР_1 була включена до числа службових комунального підприємства „Служба єдиного замовника" (а.с.8). Тим же рішенням було затверджене рішення адміністрації та профкому КП „СЄЗ" про виділення цієї квартири начальнику комунального підприємства „Служба єдиного замовника" ОСОБА_1 та членам його сім"ї.

4 квітня 2006 року ОСОБА_1 був звільнений зі своєї посади у зв"язку із закінченням строку контракту.

Апеляційним судом встановлено, що КП „СЄЗ" є юридичною особою, що підтверджується статутом підприємства, затвердженим розпорядженням Авдієвського міського голови за НОМЕР_2, та довідкою за НОМЕР_3 про включення цього підприємства до Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до вимог ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, ... підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Ані вказана правова норма, ані якась інша не пов"язує необхідність звільнення службового жилого приміщення у разі звільнення працівника з підставами звільнення.

Ст. 125 ЖК України містить перелік осіб, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень, однак ОСОБА_2 під дію цієї правової норми не підпадає.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки ОСОБА_2 звільнився у зв"язку із закінченням дії контракту, то він не може бути виселений із займаної службової квартири, не відповідає вимогам закону.

Разом з тим, до суду з позовом про виселення ОСОБА_2 звернулось не КП „СЄЗ", якому рішенням виконкому спірна квартира була включена у число службових, а комунальне підприємство „Об'єднання житлово-комунального господарства".

Вказане підприємство також є юридичною особою, про що свідчить статут „ОЖКГ", затверджений розпорядженням Авдіївського міського голови НОМЕР_5, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 31 Жовтня 2001 року та довідка за НОМЕР_4 з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України.

За таких обставин КП „Об'єднання житлово-комунального господарства" не є належним позивачем у даній справі, оскільки не має права вимагати звільнення службової квартири, яка цьому підприємству не належить, тому у задоволенні позовних вимог КП „ОЖКГ" слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 309, 313, 316 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив:

Апеляційну скаргу комунального підприємства „Об'єднання житлово-комунального господарства" задовольнити частково.

Рішення Авдієвського міського суду від 27 червня 2006 року скасувати.

Комунальному підприємству „Об"єднання житлово-комунального господарства" відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.