КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2006 № 6/407
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів: Барицької Т.Л.
Ропій Л.М.
при секретарі: Дегтярюк Л.О.
За участю представників:
від позивача - повідомлений, але не з’явився;
від відповідача - Цикалюк Т.С. (довіреність № Д07/709 від 31.01.2006);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району у м. Києві
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.07.2006
у справі № 6/407 (Ковтун С.А.)
за позовом Комунального підприємства "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району у м. Києві
до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м.Києва від20.07.2006 у справі №6/407 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм процесуального права та при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497 затверджено Привила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення. На виконання даної постанови було прийнято Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 № 1261 ”Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”. Відповідно до вказаного розпорядження виконавцем надання послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води населенню м. Києва визначено АЕК ”Київенерго” (п. 2.1.). Згідно із пунктом 8 цього розпорядження укладення договору про надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення із споживачами покладено на виконавця комунальних послуг – АЕК ”Київенерго”. Пунктом 6 зазначеного розпорядження визначено функції, які здійснюються житлово-експлуатаційними організаціями та підприємствами, а саме: забезпечення на підставі укладених договорів з виконання послуг транспортування холодної, гарячої води, енергії на опалення до споживачів по внутрішніх будинкових інженерних мережах та збір платежів від населення на користь виконавців послуг згідно з договорами-дорученнями.
На думку скаржника, договір № 240573 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.10.2003, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, що відповідно до ст. 48 ЦК УРСР є підставою для визнання такого договору недійсним.
Крім того, позивач вказує на те, що в договорі він вказаний ”споживачем” всупереч тому, що законодавством дане чітке визначення споживача. Так, Закон України ”Про електроенергетику” вказує, що ”споживачі енергії” – суб’єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб. Отже, позивач не підпадає під визначення поняття ”споживач”, оскільки енергія, яка постачається на об’єкт, не використовується ним на власні потреби, а забезпечуються потреби населення жилого будинку, мешканці якого і є безпосередніми споживачами даних послуг та використовують їх для власних потреб.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зокрема, зважаючи на те, що:
- розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 № 1261 ”Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення” скасовано відповідно до висновку Київського місткого управління юстиції № 1/32 та згідно із рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2005 № 2-1703/05;
- на момент підписання договору діяли ”Правила пользования электрической и тепловой энергией”, затверджені наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від 06.12.1981 № 310, відповідно до п. 1.2. яких користування тепловою енергією дозволяється лише на підставі договору, підписаного між енергопостачальною організацією та споживачем, установки якого безпосередньо підключені до мереж енергопостачальної організації;
- пунктом 9.5.7. вказаних Правил передбачено, що при відпуску теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання житлових будинків державного фонду, а також житлового фонду кооперативних та громадських організацій (включно будинки ЖБК) розрахунки енергопостачальних організацій проводяться не з окремими квартиронаймачами, а з органами житлово-комунального господарства, що здійснюють експлуатацію житлового фонду;
- отже під час підписання сторонами спірного договору жодного порушення чи недодержання вимог закону не було.
Позивач у судове засідання не з’явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час і місце засідання суду
При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представника відповідача, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору № 240573 від 01.10.2003 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, укладеного між Акціонерною енергопостачальною компанією ”Київенерго” та Комунальним підприємством Управління житлового господарства Оболонського району м. Києва (правонаступником якого є позивач) з підстав його невідповідності вимогам чинного законодавства.
Рішенням господарського суду першої інстанції в позові відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що як зазначено в преамбулі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497 Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення були затверджені з метою підвищення якості надання комунальних послуг населенню та посилення відповідальності виробників і виконавців цих послуг перед споживачами; у той же час предметом договору є постачання теплової енергії, а не надання комунальних послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання. У даному випадку теплова енергія є самостійною товарною продукцією, яка виробляється відповідачем і постачається позивачу для надання останнім житлово-комунальних послуг з центрального опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних, тобто для виконання своїх статутних завдань – утримання житлового фонду, що віднесений до комунальної власності, обслуговування населення з питань житлово-комунального напрямку; відповідно до ст. 1 Закону України ”Про електроенергетику” АЕК ”Київенерго” є суб'єктом підприємницької діяльності, що займається виробництвом, передачею, постачанням електричної енергії та теплової енергії при централізованому теплопостачанні; з оглядку на викладене діяльність відповідача не пов’язана з наданням житлово-комунальних послуг, відтак не може регулюватися постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497 ”Про затвердження Привил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення” та розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 № 1261 ”Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”; крім того, вказане розпорядження скасоване Київським міським управлінням юстиції 15.02.2005.
Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вищевказаного рішення господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.
01.10.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією ”Київенерго” та Комунальним підприємством Управління житлового господарства Оболонського району м. Києва (правонаступником якого є позивач (див. пункт 1.1 статуту Комунального підприємства ”Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району у місті Києві) укладено договір № 240573 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі договір), за умовами якого відповідач, як постачальник, зобов’язався виробити та поставити теплову енергію КП УЖГ Оболонського району м. Києва, як споживачу, для потреб опалення та гарячого водопостачання, а КП УЖГ Оболонського району м. Києва, як споживач, зобов’язався отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в цьому договорі.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на момент укладання оспорюваного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно з п. п. 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 ”Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45 - 47, 49 - 58 ЦК). У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
Позивач в позовній заяві та в апеляційній скарзі підставами для визнання договору недійсним зазначає невідповідність укладеного договору постанові Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497 ”Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення” та розпорядженню Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 № 1261 ”Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”.
Проте зазначені твердження позивача не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним, враховуючи наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом на час підписання спірного договору були чинними "Правила користування електричною та тепловою енергією", затверджені наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від 06.12.1981 № 310, відповідно до п. 1.2. яких користування тепловою енергією дозволяється лише на підставі договору, підписаного між енергопостачальною організацією та споживачем, установки якого безпосередньо підключені до мереж енергопостачальної організації.
Згідно із п. 9.5.7. "Правил користування електричною та тепловою енергією" при відпуску теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання житлових будинків державного фонду, а також житлового фонду кооперативних та громадських організацій (включно будинки ЖБК) розрахунки енергопостачальних організацій проводяться не з окремими квартиронаймачами, а з органами житлово-комунального господарства, що здійснюють експлуатацію житлового фонду.
Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497, регулюють відносини між споживачами і виконавцями у наданні послуг з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання (центральне опалення) та водовідведення. Правила обов’язкові для виконання усіма споживачами і виконавцями послуг незалежно від форм власності і підпорядкованості.
Із визначення основних термінів, наведених в цих Правилах, вбачається, що: споживачами є наймачі (власники) квартири (приватного будинку), якому надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях, а виконавцями є житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування, в інших випадках – власник житлового будинку, об’єднання співвласників будинків тощо. При цьому в одному будинку може бути визначений лише один виконавець окремої послуги.
Із наведених вище термінів споживача та виконавця, для яких Правила є обов’язковими для виконання, вбачається, що АЕК „Київенерго” не відноситься ні до одного із них, оскільки предметом спірного договору є постачання теплової енергії, яка виробляється відповідачем і постачається позивачу для надання останнім житлово-комунальних послуг з центрального опалення, підігріву питної води, інших господарських потреб, а тому Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення не є обов’язковими для виконання для відповідача.
Також колегія суддів зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497, якою затверджені „Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”, втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005.
Не може бути підставою для визнання недійсним й посилання позивача на розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.08.1999 № 1261, оскільки пунктом 2.1 вказаного розпорядження визначено постачальників послуг, які не передбачені Правилами, тобто вказане розпорядження суперечить Правилам, а тому на підставі частини 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що згідно із висновком Київського міського управління юстиції від 19.01.2005 № 1/32 рішення про державну реєстрацію цього розпорядження скасовано, а згідно із рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2005 у справі № 2-1703/05 скасовано й саме розпорядження.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання договору від 01.10.2003 № 240573 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води недійсним.
За таких обставин рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2006 у справі № 6/407 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду м.Києва від20.07.2006 у справі №6/407 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Матеріали справи № 6/407 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Губенко Н.М.
Судді Барицька Т.Л.
Ропій Л.М.