Справа № 2-282/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2011 року           Буринський районний суд  Сумської області

                              в складі:               головуючого  судді   Куцан В.М.

                                                       при  секретарі  Кошелєвій Н.В.

                              з участю           позивача ОСОБА_1

                                                   представника позивача адвоката ОСОБА_2

                                          представника відповідача ОСОБА_3  

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Буринь справу  за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и в:

11.08.2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 06.11.2008 року між ним та відповідачкою  було укладено договір позики, відповідно до кого він передав їй 325000 грн.,  які остання зобов’язувався повернути не пізніше 01.02.2010 року. Але всупереч цьому, відповідачка повернула лише 15000 грн., решта заборгованості залишилося не сплачені. Просив стягнути з відповідачки на його користь 310000 грн. в рахунок повернення отриманої позики.

Відповідачка, не визнаючи заявлених вимог, 26.09.2011 року звернулася до позивача із зустрічним позовом, яким просила визнати   договір позики від  06.11.2008 року недійсним, оскільки фактично вона за вказаним договором грошових коштів не отримувала, а лише підписала  його з прочерками суми позички.

Ухвалою суду від 26.09.2011 року зустрічну позовну заяву об’єднано в одне провадження з первісним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1  свої вимоги підтримав, і в своїх поясненнях підтвердив обставини викладені в  позовній заяві, доповнивши, 06.11.2008 року він, перебуваючи в будинку своїх знайомих ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 надав позику ОСОБА_4 в сумі 325000 грн., які, за її словами, необхідні були для придбання техніки та інших потреб фермерського господарства, головою якого вона являється. На підтвердження цього, вони склали письмовий договір позики, який заповнювала ОСОБА_6 в присутності його і відповідачки, після чого ОСОБА_4 були фактично передані грошові кошти у вказаній сумі, що знаходилися в пакеті чорного кольору. Оскільки він вже раніше надав позику чоловіку відповідачки, то повністю довіряв їй і вважав, що наявність письмового договору буде достатньо. 06.12.2009 року чоловік відповідачки в  рахунок погашення заборгованості за цим договором передав йому 7000 грн. в господарстві ОСОБА_5. Через деякий час, коли  він помітив, що відповідачка не виконує умови договору, почав дзвонити їй та чоловіку, щоб вони повернули йому отримані кошти. 08.05.2010 року він разом з ОСОБА_5, ОСОБА_6 приїхали до господарства  ОСОБА_4, де вона йому віддала, ще 8000 грн.. Решту грошових коштів до теперішнього часу не повернула. Вимоги по зустрічному позову не визнав, вважає його надуманим та необґрунтованим, поданим з метою не виконувати взяті зобов’язання.  

Відповідачка про розгляд справи повідомлена належним чином, в судове засідання не явилася по невідомій причині, клопотання про відкладення справи не подала, а тому суд визнав можливим розгляд справи провести без її участі.

Представник відповідачки ОСОБА_3 підтвердив, що дійсно ОСОБА_4 підписала вищевказаний договір позики, однак коштів по ньому не отримувала, розписки про їх одержання вона не давала, і цей договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, у зв’язку з чим просив в задоволенні первісного позову    відмовити, та визнати недійсним договір позики  від 06.11.2008 року, задовольнивши зустрічний позов.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що жодних переговорів з ОСОБА_4 про отримання нею позики в ОСОБА_1 він не вів та ніяких бланків договору позики не давав. 06.11.2008 року в нього вдома був ОСОБА_1, котрий пояснив, що до них повинна прийти ОСОБА_4, яка просила позичити  грошових коштів. Коли остання прийшла, то він бачив, як ОСОБА_1 дістав з машини пакет чорного кольору та заніс в будинок, а потім бачив як вона рахувала кошти, які надав їй ОСОБА_1. Договір позики складала його дочка ОСОБА_6. Після цього ОСОБА_4 пішла з цим же пакунком в якому були гроші. Приблизно через рік ОСОБА_1 повідомив, що вона не віддає борг, на телефонні дзвінки не відповідає. Тоді вони разом поїхали на роботу до відповідачки, де остання повідомила, що погасила якісь кредити і тепер почне віддавати борг. Через деякий час, у грудні 2009 року, коли  ОСОБА_1 був у нього вдома, чи ОСОБА_4 чи її чоловік, точно не пам’ятає, привіз 7000 грн. в рахунок поверненню боргу. Потім в травні 2010 року він разом із ОСОБА_1 та своєю дочкою  ОСОБА_6 їздив додому до ОСОБА_4  де ОСОБА_7 віддали ще 8000грн.

Свідок  ОСОБА_6 дала аналогічні покази, доповнивши, що договір позики складала вона в присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_4, при цьому вказані особи дали їй свої паспорти для заповнення бланку договору. Ознайомившись з договором             ОСОБА_4 підписала його в її присутності добровільно без будь-якого примусу та взяла копію договору. Грошові кошти в сумі 325000 грн. ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 перед підписанням договору і вона їх перерахувала. Коли ОСОБА_4 рахувала гроші, вона вийшла з кімнати, щоб тій було зручніше. Гроші були в чорному пакеті.  Підтвердила, що дійсно ОСОБА_4 повернула ОСОБА_7 15000 грн.  

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що на початку листопада ОСОБА_4 дійсно приходила до них додому, де їй ОСОБА_7 позичив грошові кошти.  В лютому місяці 2011 року, коли вона була в Буринській ЦРЛ, де відповідачка працює лікарем, остання сама підійшла до неї та пообіцяла віддати позичені грошові кошти.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши обставини справи, представлені докази, давши їм оцінку суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею  1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду  та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження своїх вимог позивач ОСОБА_1 надав суду договір позики від 06.11.2008 року укладений між сторонами у письмовій формі, підписання якого ні відповідачкою ні її представником не оспорюється.

Зі змісту договору вбачається, що ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 325000 грн., повернути які остання може за бажанням протягом одного року рівновеликим частками, однак останній внесок повинен бути зроблений не пізніше 01 лютого 2010 року (а.с.6).

Як вбачається з показів позивача та  свідків, відповідачка в рахунок повернення позики повернула позивачу 15000 грн., частинами 7000 грн. 06.12.2009 року та 8000 грн. 08.05.2010 року, решту грошових коштів до теперішнього часу не повернула.  

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з частини другої  статті 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналізуючи докази подані позивачем ОСОБА_1, суд приходить до висновку,  що мала місто фактична передача ним грошових коштів в сумі 325000 гривень ОСОБА_4 06.11.2008 року в м. Буринь, в будинку ОСОБА_5, який знаходиться за адресою             АДРЕСА_1, сума не повернутого йому боргу відповідачкою на день розгляду справи становить 310000 грн. і це підтверджено як письмовим договором,  показами позивача, так і показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_8. Покази вказаних свідків є послідовними, об’єктивно підтверджуються іншими перевіреними в судовому засіданні доказами, а тому сумнів в їх достовірності у суду  немає.

Доводи відповідачки ОСОБА_4, викладені в зустрічній позовній заяві, та її представника ОСОБА_3 в судовому засіданні про те, що вона підписала фактично чистий бланк договору з прочерками в місцях визначення суми позики без фактичної передачі коштів  є нелогічними та не обґрунтованими, оскільки вони не довели цього в судовому засіданні відповідно до вимог ст.60 ЦПК України.

Посилання відповідачки на положення ч.3 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦПК України як на підставу визнання недійсним вищевказаного договору позики суд також вважає не обґрунтованим, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що 06.11.2008 року вона фактично отримала від ОСОБА_10 грошову позику в сумі 325000 грн., про що був укладений відповідний договір, якій остання підписала добровільно, без будь-якого примусу та в присутності свідків.

Та обставина, що ОСОБА_4 не надавала розписки позивачу щодо суми отриманих грошових коштів не звільняє її від виконання зобов’язань по укладеному нею договору позики, достовірність якого доведено позивачем  в судовому засіданні.

Крім того судом враховується і те, що незважаючи на тривалий час після укладення договору, відповідачка не зверталася до правоохоронних органів з приводу будь-яких неправомірних дій відносно неї пов’язаних з отриманням грошової позики на підставі вищевказаного договору.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, здійснивши системний аналіз норм, що застосовуються до вказаних вище правовідносин та приймаючи до уваги, що відповідачка не виконує взяті на себе зобов’язання щодо поверненню позивачу боргу грошової позики, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4  підлягає задоволенню, а зустрічний          позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 таким, що задоволенню не підлягає.  

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню  понесені ним судові витрати  в сумі 1820 грн. (1700 грн. –судовий збір + 120 грн. витрати на ІТЗ).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.5,6,10,11,15,60,212,214-215ЦПК України, ст.ст.202,203,215,524, 526,625,1046-1049 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

          Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 310 000 грн. боргу за договором позики та  1820 грн. –в рахунок компенсації сплачених судових витрат.

В задоволенні  зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 06 листопада 2008 року відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Сумської області через Буринський районний суд шляхом подачі  апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час його проголошення, в той же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не  скасовано,  набирає законної  сили після розгляду справи апеляційним судом.   

                              Головуючий