Справа № 22- 6546/2006 року Головуючий першої інстанції Васильєва Н.П.
Категорія: 32 Доповідач: Осипчук О.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„7" вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької B.C. суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М. при секретарі: Пометун C.M.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням та стягнення моральної шкоди і по зустрічним позовам ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, визнання права власності, визнання договору дарування недійсним, стягнення моральної шкоди; ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, визнання права власності, вселення, розподіл квартири, виділ долі, визнання порядку її продажу, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 3 травня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та стягнення моральної шкоди задоволено частково, в задоволені зустрічних позовів ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 і задоволені в повному обсязі всіх позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.
В апеляційному суді ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі. Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 і зазначала, що є власником квартири АДРЕСА_1 за договором дарування від 5 лютого 2004 року. Вона та її неповнолітній син зареєстровані та фактично проживають в зазначеній квартирі. Раніше спірна квартира належала на праві власності її бабусі - ОСОБА_3, яка проживає разом з нею. Відповідачка ОСОБА_2 не є членом її сім"ї і в квартирі не живе з березня 2004 року, оскільки фактично проживає в належному їй на праві власності будинку АДРЕСА_2. Тому вона просила суд ухвалити рішення, яким визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст.ст. 163, 71 ЖК України.
15 листопада 2004 року представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою ( а.с.23-26,38-40) до ОСОБА_1, ОСОБА_3 і зазначав, що позивачка з 10.06.1994 року, як невістка ОСОБА_3 має право особистого безстрокового сервітуту в спірній квартирі після смерті її чоловіка ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після цього позивачка змушена була тимчасово перевезти свої речі в будинок АДРЕСА_2, який знаходиться в стані після пожежі, оскільки відповідачі чинили їй перешкоди в користуванні спірним приміщенням, замінили замок на вхідних дверях в квартиру. Крім того, вона мала намір провести косметичний ремонт в кімнаті, де вона мешкала разом з чоловіком за його життя. Вона вважає, що набула право власності на спірну квартиру за особистим сервітутом відповідно до ст.ст. 402,405 ЦК України, та як спадкоємиця після смерті чоловіка за ст. 344 ЦК України, за набувальною давністю. Крім цього вона вважає, що договір дарування було укладено ОСОБА_3 під впливом обману з боку ОСОБА_1, а також без її на це згоди, що є згідно із ст. 230 ЦК України підставою для визнання його недійсним. З урахуванням незаконного позбавлення її права на користування спірним жилим приміщенням відразу після смерті чоловіка, примушенням жити в будинку в стані після пожежі, нанесеними образами, вважає, що їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у сумі 5000 грн. Тому просила постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири, вселити її в неї, визнати недійсним договір дарування цієї квартири, визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право власності на квартиру, зобов'язати її не чинити перешкод в користуванні квартирою. визначити порядок розділу квартири, звільнити для неї 1 кімнату в цій квартирі, передати їй ключі, документи, які необхідні для оформлення права власності на квартиру, стягнути у відшкодування моральної шкоди 5000 грн. та 8,50 грн. сплаченого держмита.
В травні 2005 року в додатковій позовній заяві ( а.с. 95,106) ОСОБА_2 просила розділити спірну квартиру, виділивши належну їй частку в натурі або грошову компенсацію за цю частку, стягнути з відповідача 1400 грн. матеріальної шкоди, яку складає не отриманий прибуток за здачу квартири в найом та 208,64 грн. - судові витрати.
В квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася з додатковим позовом до ОСОБА_2 ( а.с. 110-111) в своїх та ОСОБА_3 інтересів і зазначала, що відповідачка не знімається з обліку в квартирі, не з'являється в судові засідання, внаслідок судової тяжби у ОСОБА_3 різко погіршився стан здоров"я, вона змушена нести витрати на оформлення довіреності від імені ОСОБА_3 та юридичну допомогу, чим їй спричинено моральну шкоду. Тому просила стягнути на свою користь 8316 грн. моральної шкоди, а на користь ОСОБА_3 -5000 грн.
10 січня 2006 року ОСОБА_3, яка раніше вже була допитана в судовому засіданні, звернулася до суду з письмовою заявою, в якій повідомила про те, що вона добровільно уклала угоду зі своєю онукою ОСОБА_1 про дарування спірної квартири, з відповідачкою ОСОБА_2 на протязі всього життя були неприязні стосунки, вона їй погрожувала, вчиняла скандали, вона вимушена була на двері своєї кімнати поставити замок, щоб мати змогу зачинятися від відповідачки, з кімнати виходила тільки у відсутність невістки. З березня 2004 року відповідачка в квартирі не проживала, вона з цього приводу звернулася з заявами до житлового органу та органу внутрішніх справ. В травні 2004 року відповідачка вивезла всі свої речі та меблі.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Донецьким коксохімічним заводом „ім.. Кірова" НОМЕР_1, зареєстрованого в БТІ м. Донецька за НОМЕР_2 ОСОБА_3 на праві власності належала квартира, яка розтошована за АДРЕСА_1. 10 червня 1994 року в вказану квартиру були прописані син ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та Ненашева Людмила Олексіївна в якості невістки власниці квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер і після його смерті ОСОБА_2 ще деякий час проживала в спірній квартирі. 5.02.2004 року ОСОБА_3 подарувала належну їй квартиру своїй онуці ОСОБА_1. Цей договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстром 320 та зареєстрований в БТІ м. Донецька 17.02.2004 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть від 3.04.2006 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 і визнаючи ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд виходив з того, що ОСОБА_2 з початку березня 2004 року не проживала в спірній квартирі без поважних причин, вивезла все належне їй майно, зняла замок з дверей, який їй належав і перевезла всі речі до будинку, який їй належить. ОСОБА_2 не було надано суду доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перешкоджали їй в користуванні жилим приміщенням в квартирі, з цього приводу ОСОБА_2 до житлових або правоохоронних органів не зверталася, комунальні платежі по квартирі не сплачувала. Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення з відповідачки моральної шкоди, суд виходив з того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1, а саме що ОСОБА_2 намагається відібрати у неї власність, не сплачує комунальні платежі і не з'являється до судових засідань, не є підставою для задоволення цих позовних вимог, оскільки це є спірні між сторонами правовідносини, які підлягають розгляду в суді.
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволені позовних вимог суд виходив з того, що ніякий договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка не була членом сім"ї власниці квартири, укладено не було, крім того, дія закону в часі не має зворотної дії, а правова норма сервітуту виникла з моменту набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року, тобто з 1 січня 2004 року. З цих підстав суд прийшов до висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами, повинна застосовуватися норма ст. 71 ЖК України, а не ст. 405 ЦК України ( в редакції 2003 року). Відповідачка знала про належність на праві власності квартири ОСОБА_3, ніколи цією квартирою або її часткою не володіла, а лише користувалася майном, яке їй ніколи не належало і факт проживання в квартирі 10 років не дає право набувальної давності відповідно до вимог ст. 344 ЦК України. Суд також прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_2 в частині визнання договору дарування недійсним не підлягають задоволенню, оскільки безпідставні і не ґрунтуються на законі.
Апеляційний суд вважає за можливе погодитися з такими висновками суду, оскільки вони обумовлені правильним застосуванням норм матеріального права і грунтуються на матеріалах справи.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами і правильно прийшов до висновку, що ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 71 ЖК України втратила право користування жилим приміщенням в квартирі, розташованої за АДРЕСА_1 і на спірні між сторонами правовідносини не розповсюджуються вимоги ст. 405 ЦК України.
Крім того, відповідно до положень ст. 48 Закону України від 7 лютого 1991 року „Про власність" власник може вимагати усунення будь - яких порушень його права.
ОСОБА_1 являється власником квартири з 5.02.2004 року, відповідачка ОСОБА_2 не являється членом її сім"ї, і оскільки права членів сім"ї колишнього власника є похідними від права власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім"ї також втрачають право користування цим приміщенням.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку апеляційного суду судом першої інстанції ухвалене обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги не беруться до уваги, оскільки вони не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307,308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 3 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.