КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.10.2006                                                                                           № 3/366

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача -Ракітін С.П. (довіреність б/н від 03.08.2005)

 від відповідача -Зайцева М.Г. (довіреність б/н від 01.08.2006),                          Самуйленко Г.П. – директор (протокол № 2 від 02.08.2004)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Подільська комерційна компанія"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.08.2006

 у справі № 3/366 (Хілінська В.В.)

 за позовом                               ЗАТ "Подільська комерційна компанія"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВД"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 720 грн.

 

Рішенням Господарського суду м.Києва від01.08.2006 у справі №3/366 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення прийняте при неповному з’ясуванні обставин справи. При цьому в апеляційній скарзі та доповненні до неї заявник вказує на те, що відповідач неналежним чином виконав свій обов’язок щодо сплати в повному обсязі орендної плати за користування приміщенням, сплачуючи 300,00 грн за квартал, в тому числі ПДВ 50,00 грн., в той час як додаткова угода № 1 від 15.10.2000 до договору передбачає, що за оренду приміщення орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 300,00 грн. за кожен квартал без ПДВ, а згідно із п. 6.1.1. ст. 6 Закону України ”Про податок на додану вартість” в ціну товарів (робіт, послуг) ПДВ не включається, а додається до неї і сплачується додатково. У відповідності до ст. 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” обов’язок сплати ПДВ покладається на відповідача. Заявник також зазначає, що господарський суд першої інстанції не врахував положення Закону України ”Про податок на додану вартість”, які передбачають, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Крім того, заявник вказує на те, що судове рішення ґрунтується тільки на доказах, наданих відповідачем на обґрунтування заперечень і не містить доводів, за якими господарський суд відхиляє докази позивача. Господарським судом першої інстанції до уваги взяті неналежні докази, оскільки накладні та акти звіряння, на які суд послався в рішенні, складені відповідачем з попереднім орендодавцем - ЗАТ ”Інтеграція” без участі позивача, як сторони за договором і не відносяться до періоду за який позивач просить стягнути ПДВ. Надані ж позивачем платіжні доручення, податкові накладні та додаткова угода до договору оренди з додатком № 14 від 2000 свідчать про різне розуміння позивачем та відповідачем умов договору про розмір орендної плати та недосягнення згоди з цього приводу. Умови договору про обов’язок відповідача сплачувати плату за користування приміщенням у розмірі 300,00 грн. за квартал в даному випадку узгоджуються з вимогами Закону України ”Про податок на додану вартість” про додавання ПДВ до ціни послуг (п. 6.1.1. ст. 6 Закону України ”Про податок на додану вартість”), а висновок суду про включення ПДВ в ціну послуг таким вимогам Закону України ”Про податок на додану вартість” суперечить.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому відповідач вказує на те, що надані ним податкові накладні та акт звірки від 14.12.2005 свідчать про те, що відповідно до Закону України ”Про податок на додану вартість” сторони в додатковій угоді № 1 від 15.10.2000 до договору оренди визначили суму орендної плати з урахуванням ПДВ. В актах виконаних робіт ЗАТ ”Інтеграція” та відповідач визначили, що вартість послуг за користування приміщенням складає 300,00 грн., в тому числі ПДВ.

Також, відповідач вказує на те, що відповідно до умов договору оренди (п. 3.3., 10.2.) розмір орендної плати може бути змінено лише у випадку двосторонньої домовленості між сторонами, про що укладається додаткова угода до цього договору. Ніяких додаткових угод з цього приводу між позивачем та відповідачем не укладалось.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

01.10.1999 між ЗАТ ”Інтеграція”, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір № 1 оренди нежитлового приміщення (далі договір оренди), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування приміщення, які є власністю орендодавця та розташовані за адресою: м. Київ, вул. Скляренка, 4, загальною площею 3 492,50 кв. м.. Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 01.01.2031 року (п. 8.1.).

За умовами договору оренди (п. 3.2.) за оренду приміщення орендар сплачує орендодавцю суму в розмірі 2 000,00 грн., в тому числі ПДВ 333,33 грн. в квартал.

Відповідно до п. 3.4. договору оренди орендна плата, визначена п. 3.2. договору, вноситься відповідачем на розрахунковий рахунок позивача один раз в квартал, до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

15.10.2000 між ЗАТ ”Інтеграція” та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди, відповідно до якої сторони вирішили зменшити розмір орендної плати за договором до 300,00 грн. для чого дійшли згоди внести зміни до тексту договору і викласти його п. 3.2. в наступній редакції: ”За оренду приміщення орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 300,00 грн. за кожен квартал”.

Матеріали справи містять докази, що підтверджують виконання відповідачем  умов  додаткової угоди № 1 до договору оренди по сплаті ЗАТ ”Інтеграція” орендної плати щоквартально в сумі 300 грн.,із зазначенням про включення до цієї суми 50 грн. ПДВ та згоду ЗАТ ”Інтеграція” на отримання від відповідача орендної плати в розмірі 300 грн. в тому числі ПДВ.

30.07.2002 за актом приймання-передачі відповідно до договору про створення та діяльність закритого акціонерного товариства ”Подільська комерційна компанія” від 22.07.2002 ЗАТ ”Інтеграл” передало як внесок  до статутного фонду ЗАТ ”Подільська комерційна компанія” нежилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Скляренка, 4.

За таких обставин ЗАТ ”Подільська комерційна компанія”, що є позивачем у даній справі, стала правонаступником всіх прав та обов’язків орендодавця (ЗАТ ”Інтеграція”) за договором № 1 оренди нежитлового приміщення від 01.10.1999 відповідно до ст. 268 ЦК УРСР, який діяв на момент набуття позивачем права власності на нежилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Скляренка, 4.

Як вбачається з матеріалів справи, після зміни орендодавця за договором оренди №1 від 01.10.1999, відповідач продовжував сплачувати визначену додатковою угодою № 1 до договору оренди орендну плату у розмірі 300 грн., але вже на рахунок позивача.

Позивач, вважаючи, що встановлена додатковою угодою № 1 від 15. 10.2000 до договору оренди орендна плата в розмірі 300,00 грн. за кожен квартал, не включає сплату ПДВ, передбаченого ст. 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди № 1 від 01.10.1999 в розмірі 720,00 грн., яка становить несплачену останнім суму ПДВ за період з червня 2003 року по червень 2006 року

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 720,00 грн. ПДВ за період з червня 2003 року по червень 2006 року, виходячи з наступного.

З наявних в матеріалах справи виписок банку з особового рахунку позивача, вбачається, що відповідач за період з червня 2003 року по червень 2006 року перераховував позивачу орендну плату щоквартально в розмірі 300,00 грн., а саме: 02.07.2003 за оренду приміщення в ІІ кварталі 2003 року; 13.10.2003 за оренду приміщення в ІІІ кварталі 2003 року; 30.12.2003 за оренду приміщення в ІV кварталі 2003 року; 31.03.2004 за оренду приміщення в І кварталі 2004 року; 30.06.2004 за оренду приміщення в ІІ кварталі 2004 року; 24.09.2004 за оренду приміщення в ІІІ кварталі 2004 року; 31.03.2005 за оренду приміщення в І кварталі 2005 року згідно із платіжним дорученням № 812 від 31.03.2005; 23.06.2005 за оренду приміщення в ІІ кварталі 2005 року згідно із платіжним дорученням № 859 від 23.06.2005; 27.09.2005 за оренду приміщення в ІІІ кварталі 2005 року згідно із платіжним дорученням № 899 від 27.09.2005; 26.12.2005 за оренду приміщення в ІV кварталі 2005 року згідно із платіжним дорученням № 937 від 26.12.2005; 30.03.2006 за оренду приміщення в І кварталі 2006 року згідно із платіжним дорученням № 973 від 30.03.2006; 27.06.2006 за оренду приміщення в ІІ кварталі 2006 року згідно із платіжним дорученням № 1004 від 27.06.2006, в призначеннях платежу вказуючи: за оренду приміщення згідно із договором оренди № 1 від 01.10.1999 разом з ПДВ 50,00 грн.. Отже, відповідач здійснював сплату позивачу орендної плати, зазначаючи і про сплату в її складі суми ПДВ, як було визначено ним з попереднім орендодавцем.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ГК України та ЦК України до цивільних та господарських відносин, що виникли до набрання чинності ЦК України та ГК України, положення цих кодексів застосовуються щодо тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності положеннями ГК України та ЦК України та продовжують існувати після набрання чинності 01.01.2004 ЦК України та ГК України, то відповідно до Прикінцевих і перехідних положень ЦК України та ГК України при розгляді даного спору застосовуються, як норми ЦК УРСР, так і норми ЦК України та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 161 ЦК УРСР зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 525 ЦК України та ст. 162 ЦК УРСР одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 1, 3 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

У пункті 3.3 договору оренди встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено лише у випадку двосторонньої домовленості між сторонами, про що укладається додаткова угода до цього договору.

В матеріалах справи відсутні докази внесення сторонами змін щодо розміру орендної плати після 15.10.2000 в порядку, встановленому умовами договору оренди та приписами чинного законодавства.

Отже, оскільки додатковою угодою № 1 від 15.10.2000 до договору оренди визначено, що за оренду приміщення відповідач сплачує щоквартально орендну плату в розмірі 300,00 грн., матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем за період з червня 2003 року по червень 2006 року орендної плати у встановленому сторонами розмірі, інші зміни в договір оренди щодо розміру орендної плати сторонами не вносилися, то у відповідача відсутня заборгованість по договору оренди № 1 від 01.10.1999 за користування орендованим приміщенням за період з червня 2003 року по червень 2006 року

З огляду на викладене та матеріали справи апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у позивача немає правових підстав вимагати стягнення з відповідача сум поза межами 300,00 грн., встановлених додатковою угодою № 1 до договору оренди, тобто донараховувати ПДВ в сумі 60,00 грн..

Твердження позивача в позовній заяві та в апеляційній скарзі про те, що відповідач в порушення ст. ст. 6, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” не сплатив ПДВ в сумі 720,00 грн. за період з червня 2003 року по червень 2006 року, тобто орендні платежі сплачував не повністю, апеляційний господарський суд не приймає до уваги з наступних підстав.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України ”Про податок на додану вартість”, яка має назву „База оподаткування” (в редакції від 25.03.2005) база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У пункті 6.1.1 Закону України ”Про податок на додану вартість” передбачено, що податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 7.1. ст. 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Виходячи з вимог наведених правових норм сторони в додатковій угоді № 1 від 15.10.2000 до договору оренди встановили загальну ціну послуги позивача за надання в орендне користування відповідачу приміщення в сумі 300,00 грн., крім зазначеної суми, сторони не передбачили окремо сплату ПДВ в розмірі 60,00 грн., а тому підстав вважати, що відповідач має сплачувати позивачу щоквартально ще додатково податок на додану вартість відсутні.

Щодо посилань позивача на те, що господарським судом першої інстанції до уваги взяті неналежні докази, оскільки накладні та акти звіряння, на які суд послався в рішенні, складені відповідачем з попереднім орендодавцем - ЗАТ ”Інтеграція” без участі позивача, як сторони за договором і не відносяться до періоду за який позивач просить стягнути ПДВ апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до абзацу 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, а згідно із абзацом 1 ст. 26 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. В даному випадку, господарським судом першої інстанції досліджувалась сплата відповідачем орендної плати за попередні періоди для встановлення обставин щодо включення ЗАТ ”Інтеграція” та відповідачем при укладенні договору оренди № 1 від 01.10.1999 та додаткової угоди № 1 від 15.10.2000 в розмір орендної плати в сумі 300,00 грн. податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що господарським судом першої інстанції в процесі розгляду справи в достатній мірі з’ясовані та доведені обставини, що мають значення для справи, і рішення прийняте судом у повній відповідності з матеріалами справи та з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

   

ВСТАНОВИВ:

 Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м Києва від 01.08.2006 у справі №3/366 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи № 3/366 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.