КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.03.2007                                                                                           № 35/91-42/351

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Моторного О.А.

 суддів:                                          Кошіля В.В.

                                        Вербицької О.В.

 при секретарі:                     О.В.Вінницька  

 за участю представників:

від позивача -          ПоліщукА.М..

від відповідачів -          Титаренко О.Є.

 

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства “Енергогенеруюча компанія “Укр-Кан Пауер” та Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду “Житло-Сервіс”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 31.10.2006

 у справі № 35/91-42/351 (Паламар П.І.)

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер"

 до                                                   Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

             

                       

 про                                                  стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 1178342,07 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2006 позов Закритого акціонерного товариства “Енергогенеруюча компанія “Укр-Кан Пауер” задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду “Житло-Сервіс” на користь Закритого акціонерного товариства “Енергогенеруюча компанія “Укр-Кан Пауер” 411 558,88грн. – боргу, 6 375,75грн. – пені, 832,04грн. – 3% річних з простроченої суми, 2224,37грн. витрат по оплаті державного мита та 41,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду в який просить його скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги повністю. Також позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не належним чином та не повно з’ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Також не погодившись із таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та відмовити в позові повністю. Відповідача в апеляційній скарзі посилається, що судом першої інстанції було прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна інстанція переглядає справу відповідно до ст. 101 ГПК України. У процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно переглядає справу і не зв’язаний доводами апеляційних скарг і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, прийшов до наступного.

01.10.2003 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 420328 на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно з яким позивач зобов’язався виробити та поставити відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб опалення, гарячого водопостачання та вентиляції, а відповідач зобов’язався одержати поставлену позивачем теплову енергію та оплатити її.

Строк дії договору відповідно до умов розділу 7 договору встановлений з дати його підписання 01.10.2003 до 01.10.2004 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодною із сторін не буде письмово заявлене протилежне не пізніше ніж за один місяць до припинення терміну дії договору. Припинення дії договору не звільняє відповідача від обов’язку повної оплати отриманої теплової енергії.

Згідно з поясненнями позивача, наданими ним розрахунком та табуляграмами за період з листопада 2003 по травень 2006 відповідачем було одержано від позивача 41 366,19 Гкал теплової енергії вартістю 2 795 994,90 грн.

Згідно з поясненнями відповідача, наданими ним розрахунком, табуляграмами та відомостями обліку використання теплової енергії за період з листопада 2003 по травень 2006 року відповідачем було одержано від позивача 37 308,96 Гкал теплової енергії вартістю 2 485 391,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору, кількість одержаної відповідачем та спожитої ним теплової енергії визначається згідно із додатком № 2 до договору.

Пунктом 3 додатку № 2 до договору передбачено, у разі встановлення будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії кількість Спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників зазначених приладів обліку.

Згідно з п. 4 додатку № 2 до договору, у випадку постачання теплової енергії споживачеві, об’єкти якого не обладнані будинковими комерційними приладами обліку теплової енергії, кількість поставленої теплової енергії в розрахунковому періоді визначається з урахуванням кількості годин споживання теплової енергії за місяць та величини приєднаного (проектного) теплового навантаження, встановленого додатками №№ 1, 6, 7 до договору.

Відповідно до п. 4.5. Правил користування електричною та тепловою енергією, затверджених Наказом Міненерго СРСР від 06.12.1981 № 310 (Правила): “Государственная периодическая проверка расчетных приборов учета должна производиться в сроки, установленные Государственным комитетом СССР по стандартам. Отсутствие клейма государственного поверителя или истечение срока поверки прибора лишает законной силы производимый по нему учет”.

Зважаючи на те, що будинкові прилади комерційного обліку теплової енергії не пройшли державну повірку, то, відповідно до Правил користування електричною та тепловою енергією, за показниками таких приладів не можна здійснювати облік кількості поставленої теплової енергії.

Таким чином, позивач у повній відповідності до умов договору та чинного законодавства, визначав кількість теплової енергії з урахуванням кількості годин споживання теплової енергії за місяць та величини приєднаного (проектного) теплового навантаження на підставі п. 4. додатку № 2 до договору.

Твердження відповідача щодо невиконання позивачем, передбаченого п. 4.2.5. договору, обов’язку здійснювати перевірку стану та роботи приладів обліку і теплоспоживального обладнання “Споживача” не рідше одного разу на шість місяців, не береться судом до уваги виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно до п. 4.3. Правил: “контрольно-вимірювальні прилади обліку для розрахунків за теплову енергію між енергопостачальною організацією і споживачами повинні були придбані самими споживачами і передані на баланс енергопостачальній організації.

Як передбачено п. 1. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.06.2002 № 1247 “Про порядок передачі, утримання та експлуатації розрахункових (комерційних) приладів обліку теплової енергії і розрахунків за їх показниками”, районним у м. Києві державним адміністраціям, Головному управлінню комунальної власності м. Києва забезпечити в установленому порядку передачу до комунальної власності територіальної громади м. Києва розрахункових (комерційних) приладів обліку теплової енергії, які встановлені в організаціях, що фінансуються з місцевого бюджету.

Пунктом 2.2. вказаного Розпорядження визначено, головному управлінню комунальної власності м. Києва передати в управління Акціонерної енергопостачальної організації “Київенерго” розрахункові (комерційні) прилади обліку теплової енергії, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Згідно до п. 2.4. Положення про формування Фонду для фінансування впровадження (придбання, встановлення, їх повірку та ремонт) будинкових приладів обліку споживання теплової енергії на опалення і гаряче водопостачання та порядок використання його коштів, затвердженого Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19.11.2003 № 2170, підприємства покривають витрати з ремонту та метрологічної повірки будинкових приладів обліку витрачання і регулювання споживання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання за рахунок фонду лише тих приладів обліку теплової енергії, які придбані за кошти Фонду.

Як вказується в листі Головного управління з питань цінової політики Київської міської державної адміністрації від 20.05.2003 № 09050/2-541: “відповідно до п. 6 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 “Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення” кошти фонду можуть використовуватись тільки на повірку та ремонт тих лічильників теплової енергії, які придбані та встановлені за кошти цього фонду”.

На підставі викладеного, керуючись ст. 83 ГПК України, суд визнає недійним п. 4.2.5. договору, оскільки він суперечить вимогам Правил користування електричною та тепловою енергією, затверджених Наказом Міненерго СРСР від 06.12.1981 № 310, Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.06.2002 № 1247 “Про порядок передачі, утримання та експлуатації розрахункових (комерційних) приладів обліку теплової енергії і розрахунків за їх показниками” та Положення про формування Фонду для фінансування впровадження (придбання, встановлення, їх повірку та ремонт) будинкових приладів обліку споживання теплової енергії на опалення і гаряче водопостачання та порядок використання його коштів.

Згідно з поясненнями та розрахунком, наданими позивачем, отримана відповідачем протягом спірного періоду теплова енергія була оплачена відповідачем частково у розмірі 1 714 200,22 грн. Відповідно до пояснень та розрахунку відповідача, поставлена позивачем теплова енергія була оплачена відповідачем частково у сумі 2 073 832,70 грн.

Як вбачається із пояснень представників сторін та наявних матеріалів, розбіжності щодо оплати поставленої теплової енергії у розмірі 359 632,48 грн. (2 073 832,70 – 1 714 200,22 грн.) виникли внаслідок того, що позивач вважає що протягом спірного періоду відповідач оплачував теплову енергію, поставлену в минулих періодах згідно договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.12.2000 № 440242. Вказаному договору пізніше було присвоєно № 420328.

В зведених відомостях розщеплення платежів за спірний період, складених КП “Головний інформаційно-обчислювальний центр” та наданих відповідачем, зазначається номер договору (№ 420328) та не вказується дата укладення договору. Зважаючи на те що між сторонами було укладено два договори з номером 420328, один 01.12.2000, а другий 01.10.2003, то з наявних матеріалів не можна встановити за яким саме договором здійснювались оплати.

Як вказується в п. 9.1. додатку № 2 до договору від 01.10.2003, в разі здійснення споживачем розрахунків за поставлену теплову енергію грошовими коштами з транзитного рахунку КП “Головний інформаційно-обчислювальний центр”, всі сплати споживача, здійснені ним з зазначеного транзитного рахунку, сторони вважають сплатами за теплову енергію, оплата вартості якої була прострочена як найдовше.

Пунктом 9.2. названого додатку встановлено, в разі неналежного оформлення споживачем графи платіжного доручення “Призначення платежу”, сторони вважають, що згідно із даним платіжним дорученням оплачується теплова енергія, оплата вартості якої прострочена споживачем як найдовше.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів того, що спірні оплати були здійснені саме в рамках договору від 01.10.2003, суд дійшов висновку про те, що ці оплати, в повній відповідності до умов укладених договорів, Інструкції Національного банку України “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, відносились позивачем в рахунок заборгованостей минулих періодів.

Посилання відповідача на п.1 додаткової угоди від 01.10.2003 року до договору про покладання зобов’язань по оплаті теплової енергії на населення житлових будинків, що зазначені у додатку № 7 до Договору не приймаються судом до уваги в зв’язку з тим, що Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2006 року по даним спірним відносинам між тими ж сторонами зазначено, що аналіз погоджених сторонами умов на постачання теплової енергії у гарячій воді свідчить про те, що відповідач є зобов’язаною особою за отримання від позивача теплової енергії та її оплати з метою передачі кінцевим споживачам.

Передбачений додатковою угодою порядок здійснення розрахунків мешканцями житлових будинків, зазначених у додатку № 7 до договору (через транзитний рахунок), не може оцінюватися як умова щодо відповідальності осіб, які не є стороною угоди, за неналежне виконання зобов’язання з оплати спожитої енергії.

Крім наведеного п. 9.5.7. Правил передбачено, що при відпусканні теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлових будинків державного фонду, а також житлового фонду кооперативних та громадських організацій (в тому числі житлово-будівельних кооперативів) розрахунки енергопостачальних організацій здійснюється не з окремими квартиронаймачами (членами – пайовиками житлово-будівельних кооперативів і т. д.), а з органами житлово-комунального господарства, які здійснюють експлуатацію. Житлового фонду (житлово-експлуатаційна контора, домоуправління, житлово-будівельний кооператив і т. д.).

За змістом ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 5.2.1. договору встановлено, відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості відповідача по оплаті одержаної теплової енергії, - за кожен день прострочення відповідачем виконання зобов’язання по оплаті теплової енергії.

Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 83 381,84 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги ”, у зв’язку з невиконанням державою зобов’язань по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, інших грошових виплат населенню тимчасово забороняється нараховувати по розрахунках з 1 жовтня 1996 року та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство). Кошти, стягнуті з громадян України у вигляді пені по розрахунках за житлово-комунальні послуги за період з 1 жовтня 1995 року, зараховуються в майбутні платежі за житлово-комунальні послуги.

За таких обставин суд апеляційній інстанції вважає, що в частині стягнення пені не підлягає задоволенню.

Пункт 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню три проценти річних у розмірі 13 165,55 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства “Енергогенеруюча компанія “Укр-Кан Пауер” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2006 підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103, ч. 1 п. 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Енергогенеруюча компанія “Укр-Кан Пауер” задовольнити частково. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду “Житло-Сервіс” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2006 у справі № 35/91-42/351 скасувати. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду “Житло-Сервіс” (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, 3 код 31025659) на користь Закритого акціонерного товариства “Енергогенеруюча компанія “Укр-Кан Пауер” (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 20, код 21661022) 1 081 794,68 грн. боргу, 13 165,55 грн. три проценти річних, 10 092,95 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовити.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи № 35/91-42/351 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

 Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Вербицька О.В.