КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.07.2007                                                                                           № 7/96

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                     Дегтярюк Л.О.  

 За участю представників:

 від позивача - Матківський С.М. (довіреність № 20/383 від05.03.2007);

 від відповідача - повідомлений, але не з’явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.03.2007

 у справі № 7/96 (Якименко М.М.)

 за позовом                               Національної акціонерної компанії ”Укргазлізинг” в особі Сумської філії Національної акціонерного компанії "Укргазлізинг"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"

             

                       

 про                                                  стягнення 40 774,12 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням Господарського суду м.Києва від26.03.2007 у справі №7/96 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ”ЮВС” на користь Національної акціонерної компанії ”Укргазлізинг” в особі Сумської філії Національної акціонерного компанії ”Укргазлізинг” 806,35 грн. пені за порушення строків розрахунків, 139,12 грн. 3% річних, 10 476,65 грн. пені за порушення строків виконання негрошових зобов’язань, 407,74 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 29 352,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення пені в розмірі 10 476,65 грн. за порушення строків виконання негрошових зобов’язань на підставі п. 9.2 договору, а також визнати недійним п. 9.2. договору фінансового лізингу № 10-03-100 фл. При цьому заявник вказує на те, що позивач всупереч вимогам п.5 ст.54 ГПК України нормативно не обґрунтував у позовній заяві законність встановлення сторонами у п. 9.2 договору сплати пені за порушення строків виконання негрошових зобов’язань та нарахування пені у сумі 10 476,65 грн. Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 10 476,65 грн. за невиконання негрошового зобов’язання, також не вказав законодавства, яким він керувався при розгляді цих вимог позивача. Крім того, заявник зазначає, що господарський суд першої інстанції не дав належної юридичної оцінки запереченням відповідача щодо законності стягнення пені за невиконання негрошового зобов’язання та посиланням відповідача на чинне законодавство відповідно до вимог якого п.9.2 договору фінансового лізингу є нікчемним. Так, відповідач зазначав, що відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із п. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нормами Господарського кодексу України, на який посилається позивач, не вказано існування пені за невиконання негрошового зобов’язання як такого. Виходячи з наведених норм, заявник вважає, що п. 9.2. договору лізингу прямо суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України і є нікчемним (недійсним), у зв’язку з чим просить апеляційний господарський суд визнати недійсним (підтвердити нікчемність) п.9.2 договору фінансового лізингу.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому позивач вказує на те, що пунктами 6.1. та 6.2. договору фінансового лізингу № 10-03-100 фл передбачено зобов’язання останнього застрахувати та забезпечити заставою або порукою предмет лізингу у тижневий строк з моменту його отримання. Відповідач грубо порушив умови договору та не виконав дії передбачені п. п. 6.1, 6.2. вказаного договору. Пунктом 9.2. цього ж договору сторони передбачили, відповідальність за невиконання вказаних умов договору у вигляді нарахування пені за кожний день затримки або прострочення виконання зобов’язань від суми вартості об’єкта лізингу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України юридичні особи є суб’єктами господарювання, особливості регулювання майнових відносин яких відповідно до п. 2 ст. 4 ГК України визначені цим кодексом. Отже, норми ЦК України застосовуються до господарських відносин з урахуванням спеціальних норм ГК України. Згідно із п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За змістом ст. 230 ГК України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Вказана норма ГК України не ставить застосування штрафних санкцій в залежність від виду господарського зобов’язання (грошове чи негрошове). Відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, сторони договору на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України вправі встановити пеню за прострочення не тільки грошового, а й іншого – негрошового зобов’язання. За таких обставин, твердження відповідача щодо невідповідності вимогам чинного законодавства умов п. 9.2. договору фінансового лізингу № 10-03-100 фл щодо стягнення неустойки (пені) за несвоєчасне виконання негрошового зобов’язання є таким, що не відповідає нормам матеріального права – ст. ст. 6, 627 ЦК України, ст. 230 ГК України.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача 29 352,00 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 806,35 грн. пені за порушення строків сплати лізингових платежів, 139,12 грн. 3% річних та 10 476,65 грн. пені за порушення строків виконання негрошових зобов’язань.

В ході розгляду справи господарським судом першої інстанції позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, оскільки станом на 06.02.2007 відповідач сплатив заборгованість по лізинговим платежам в розмірі 29 352,00 грн. та просив стягнути з відповідача 806,35 грн. пені за порушення строків сплати лізингових платежів, 139,12 грн. 3% річних та 10 476,65 грн. пені за порушення строків виконання негрошових зобов’язань.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2003 між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 10-03-100 фл (далі договір лізингу), відповідно до умов якого позивач, як лізингодавець, надав відповідачу, як лізингоодержувачу, у виключне платне користування на визначений договором строк об’єкт лізингу, визначений у додатках до договору ”Кількість, ціна і вартість об’єкта лізингу”, що є власністю позивача (п. 1.1.).

Згідно із підписаними ВАТ ”Червона зірка”, позивачем та відповідачем актами приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 22.04.2003, від 25.04.2003, від 29.04.2003 та від 07.05.2003, що містяться в матеріалах справи, ВАТ ”Червона зірка”, як завод-виготовлювач, на умовах договору купівлі-продажу № 03к-35к від 14.02.2003, укладеного з позивачем, передало, а відповідач на умовах договору лізингу, укладеного з позивачем, прийняв згідно з документами, що підтверджують відвантаження техніки та дорученням позивача сільськогосподарську техніку, а саме: сівалки універсальні пневматичні УПС-12 з гідравлікою.

Відповідно до п. 4.3.2. договору лізингу відповідач зобов’язаний згідно з графіком своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України ”Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно із п. 5.1. договору лізингу з моменту одержання об’єкта лізингу за використання останнього відповідач сплачує позивачу лізингові платежі, періодичність сплати яких встановлюється кратна шести місяців.

Розмір лізингових платежів, їх склад та строк сплати встановлюється додатками до договору ”Графік сплати лізингових платежів”.

Додатками до договору лізингу № 2, № 4, № 6, № 8 ”Графік сплати лізингових платежів” передбачено, що відповідач сплачує позивачу лізингові платежі два рази на рік, розміри та строки яких встановлені в цих графіках.

Як свідчать матеріали справи та не заперечує відповідач, останнім прострочена сплата лізингових платежів в сумі 9 784,00 грн. по додатку № 2 з платежу від 05.11.2006, в сумі 9 784,00 грн. по додатку № 6 з частини платежу від 28.10.2006 та в сумі 9 784,00 грн. по додатку № 8 з платежу від 24.10.2006.

Отже, на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду першої інстанції загальна сума заборгованості відповідача по сплаті лізингових платежів становила 29 352,00 грн. (9 784,00 грн. + 9 784,00 грн. + 9 784,00 грн.).

Як свідчать матеріали справи та підтверджує позивач станом на 06.02.2007 відповідач сплатив заборгованість по лізинговим платежам в розмірі 29 352,00 грн.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки відповідач сплатив позивачу заборгованість по сплаті лізингових платежів в розмірі 29 352,00 грн. під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що господарський суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 29 352,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За порушення строків сплати лізингових платежів позивач відповідно до п. 9.1. договору нарахував до сплати відповідачу пеню в розмірі 806,35 грн.

Відповідно до п. 9.1. договору лізингу за порушення строків сплати лізингових платежів відповідач сплачує позивачу за кожний день прострочення від несплаченої суми пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Оскільки відповідач порушив строки сплати лізингових платежів, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати лізингових платежів в розмірі 806,35 грн.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання свого зобов’язання щодо сплати лізингових платежів апеляційний господарський суд вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 139,12 грн. 3% річних.

За невиконання зобов’язань, передбачених п. п. 6.1., 6.2. договору лізингу, позивач відповідно до п. 9.2. договору лізингу нарахував до сплати відповідачу пеню в розмірі 10 476,65 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору лізингу обов’язковою умовою забезпечення виконання зобов’язань за договором є укладення відповідачем на користь позивача та надання останньому у тижневий строк з моменту укладення договору нотаріально посвідченого договору застави на суму, не менше 150 відсотків вартості об’єкта лізингу і/або договору поруки на таку ж суму.

Згідно із п. 6.2. договору лізингу у тижневий строк з моменту одержання об’єкта лізингу відповідачем укладається на користь позивача договір страхування об’єкта лізингу, який надається позивачем.

Відповідно до п. 9.2. договору лізингу за порушення строків укладення та надання позивачу договорів страхування, застави або поруки, стоків передачі графіків сплати лізингових платежів чи інших умов договору відповідач сплачує позивачу за кожний день затримки або прострочення виконання зобов’язання від суми вартості об’єкта лізингу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідач порушив строки виконання зобов’язань, передбачених п. 6.1. та п. 6.2. договору фінансового лізингу і за порушення відповідачем цих зобов’язань сторони в договорі фінансового лізингу встановили відповідальність апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суд першої інстанції про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 476,65 грн. пені за невиконання негрошового зобов’язання.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарський суд першої інстанції не дав належної правової оцінки відповідності умов п.9.2 договору фінансового лізингу, на підставі якого позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 10 476,65 грн. пені за невиконання негрошового зобов’язання, чинному законодавству, в той час, як п.9.2 договору лізингу суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України і є нікчемним (недійсним), у зв’язку з чим відповідач просить апеляційний господарський суд визнати недійсним (підтвердити нікчемність) п.9.2 договору фінансового лізингу апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України ”Про лізинг”, яка діяла на момент укладення договору лізингу, відносини між суб’єктами лізингу регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.

Як встановлено вище договір фінансового лізингу № 10-03-100 фл укладено сторонами 05.03.2003, тобто, на день укладення договору лізингу правовідносини сторін регулювались ЦК УРСР.

Згідно із п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004.

Відповідно до абзацу 3 п. 10 роз’яснення Вищого арбітражного суду України ”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 № 02-5/111 відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Згідно із ст. 178 ЦК УРСР виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.

Відповідно до абзацу 1 ст. 179 ЦК УРСР неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання.

З визначення неустойки (штрафу, пені), яке наведене у вказаній нормі слідує, що пеня як вид забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань застосовується не тільки у випадках несвоєчасного виконання грошового зобов’язання, а і при невиконанні інших зобов’язань.

Виходячи з вимог наведених правових норм, для застосування пені у вигляді грошової суми не вимагається щоб невиконане зобов’язання було грошовим, необхідно лише щоб воно мало грошову оцінку (суму зобов’язання).

Таким чином, п. 9.2. договору фінансового лізингу № 10-03-100 фл від 05.03.2003 не суперечить нормам законодавства, яке діяло на час укладення сторонами зазначеного договору і підстав для визнання цього пункту договору недійсним немає. Оскільки спірний договір укладено до набрання чинності ЦК України, який зворотної дії не має, то правові підстави для застосування до договору лізингу положень ЦК України відсутні, у зв’язку з чим твердження відповідача про те, що п. 9.2. договору лізингу суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України, апеляційний господарський суд не приймає до уваги.

Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують докази позивача, надані в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 ”Про судове рішення” із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 № 4, від 25.12.1992 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскаржене рішення цим вимогам відповідає, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення Господарського суду м.Києва від26.03.2007 у справі №7/96залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи № 7/96 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.