КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.11.2006 № 14/155-30/181-22/45
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Розваляєвої Т.С.
Синиці О.Ф.
при секретарі: Голюк Н.І.
За участю представників:
від позивача -Лук"яненко Я.В. дов. № 425 від 28.03.06р. Тулюк Т.В. дов № 210 від 13.02.06р.
від відповідача 1- Алексєєва С.А. дов. б/н від 24.10.06р.
від відповідача 2 - не з"явився
від відповідача 3 - Ряба В.В. дов. № 70/10.2 від 19.09.06р.
Білоконь Ю.М. дов. № 64/10.2 від 28.08.06р.
від відповідача 4 - не з"явився
від прокуратури - не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Української державної інноваційної компанії № 11-1168 від 28.08.06р.
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.06.2006
у справі № 14/155-30/181-22/45
за позовом Прокурора м.Києва в інтересах держави в особіУкраїнської державної інноваційної компанії
до відкритого акціонерного товариства "Елекон"
акціонерного банку "Антек"
акціонерного банку "Мрія"
товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціального захисту військовослужбовців "Авант"
про стягнення 560000 грн.
ВСТАНОВИВ:
7 травня 1997р. прокурор м. Києва звернувся до арбітражного суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Київського міського відділення Державного інноваційного Фонду України про стягнення з ВАТ “Елекон” та АБ “Антек” (як гаранта) 400 000 грн. повернення інноваційного внеску по договору № 38/95 від 23.06.1995р. по програмі виробництва вимикача автоматичного серії ВА 51-31 та стягнення 160 000 грн. договірної пені за неповернення коштів в період з 01.02.1997р. по 20.04.1997р. (т.1, а.с.2).
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 04.04.2000р. позов задоволено повністю. Стягнення боргу та пені мотивовано тим, що правопопереднику ВАТ “Елекон” реально була надана інвестиційна позика в сумі 40 млрд. крб. (400 000 грн.), яка використана посадовими особами підприємства не за призначенням, що встановлено вироком (т.1,а.с.39-67) Жовтневого районного суду м. Києва від 25.01.2001р. і кошти позивачу не повернуті. Відмова в позові до АБ “Антек” обґрунтована припиненням гарантії (ст.194 ЦК УРСР) через пропуск трьохмісячного строку пред”явлення позову (т.1, а.с.97).
Постановою арбітражного суду м. Києва в порядку нагляду від 17.07.2000р. (т.1,а.с.111) судове рішення скасовано, справа передана на новий розгляд. Підставою скасування стало неврахування судом факту задоволення цивільного позову у вищевказаній кримінальній справі на користь Київського міського відділення Державного інноваційного фонду України солідарно за рахунок колишніх керівників ВАТ “Елекон” 100 000 грн. Крім того, наглядовою інстанцією вказано на необхідність залучення до участі у розгляді справи АКБ “Рось” (нині АКБ “Мрія”).
Рішенням господарського суду м. Києва в новому складі від 22.04.2002р. (т.2, а.с.114) задоволено позов прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії до ВАТ “Елекон”, АБ “Антек”, АКБ “Мрія” та ТОВ “Фонд соціального захисту військовослужбовців “Авант” та стягнуто 300 000 грн. основного боргу не з позичальника, а з ТОВ соціального захисту військовослужбовців “Авант”, залученого судом в якості четвертого відповідача. В решті позовних вимог і до інших відповідачів у позові відмовлено. Стягнення з ТОВ “Авант” боргу мотивовано тим, що із 400 000 грн., перерахованих інвестором на субрахунок позичальника в КФ АКБ “Рось” 300 000грн. було перераховано банком товариству “Авант” на виконання договору № 11а від 07.07.1995р., укладеного між останнім і позичальником на поставку обладнання для реалізації вищевказаного інвестиційного проекту. Суд виходив з того, що ТОВ “Авант” обладнання не поставило, а 300 000 грн. оплати не повернуло.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2004р. (т.2, а.с. 161) рішення суду першої інстанції від 22.04.2002р. скасовано, а справа направлена на новий розгляд. Касаційна інстанція вказала на нез”ясування судом правових підстав стягнення з ТОВ “Авант” та правової природи спірних правовідносин.
Ухвалою Верховного суду України від 13.05.2004р. відмовлено в порушенні касаційного перегляду постанови ВГСУ від 11.02.2004р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.11.2004р. (т.3, а.с. 230) за умови здійснення процесуального правонаступництва позивача на Українську державну інноваційну компанію, відмовлено в позові про стягнення на користь останньої 400 000 грн. основного боргу та 160 000 грн. договірної пені. Відмова в позові мотивована тим, що зобов”язання припиняється неможливістю виконання, якщо воно викликано обставинами, за які боржник не відповідає (ст.222 ЦК УРСР). Такою обставиною суд назвав вину кредитора (ст. 210 ЦК УРСР).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2005р. (т.4.а.с.73) зазначене рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2005р. (т.4, а.с. 118) рішення і постанова попередніх інстанцій скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Касаційна інстанція вказала на неповноту дослідження фактичних обставин надання спірного кредиту та на відсутність причинно-наслідкового зв”язку порушення позичкодавцем умов інноваційного договору з неможливістю в подальшому повернути кредит позичальнику.
Ухвалою Верховного суду України від 23.02.2006р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови ВГСУ від 22.12.2005р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.06.06р. (суддя Пінчук В.І.), яке є предметом даного апеляційного розгляду, у позові прокурору м. Києва, поданому в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії, відмовлено повністю. Відмова мотивована тим, що позивачем був порушений порядок відкриття спеціального рахунку позичальнику, оскільки позичковий рахунок в банку був відкритий за листом позичкодавця, а не самого позичальника, що позика перерахована позичальнику по трьох платіжних дорученнях на яких відсутні підписи посадових осіб ОП “Елекон” (підписів одержувача на платіжному дорученні і не повинно бути), а сам позичкодавець не контролював використання відповідачем коштів, тому відсутні підстави для відповідальності останнього.
Не погоджуючись з рішенням суду, Українська державна інноваційна компанія просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заявник посилається на те, що він як Інвестор за договором свої зобов”язання виконав та передав під інноваційну програму 400 000 грн., а відповідач, незалежно від досягнення відповідних результатів, повинен був повернути державі інноваційні кошти.
Заперечуючи проти апеляційної скарги ВАТ “Елекон” просить суд в її задоволенні відмовити. Товариство посилається на те, що його правопопередник – орендне підприємство “Елекон” було використано як інструмент для привласнення у подальшому невстановленими особами державної позики і тому товариство позикою не користувалось. Також заявник скарги вказує на непослідовність вимог заявника позову і прокуратури, оскільки остання подавала цю ж вимогу, але до банку “Мрія”, правопопередник якого – банк “Рось” перераховував спірні кошти позичальнику обладнання в рамках інвестиційної програми. ВАТ “Елекон” вважає, що за неповернення інноваційної позики мають відповідати фізичні особи, які вчинили злочин, привласнивши державні кошти. Позов до банку “Мрія” господарським судом м. Києва 29.12.1998р. залишено без розгляду (т. 5, а.с. 55-57).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Інноваційний договір № 34/95 від 23 червня 1995року по реалізації проекту з виробництва вимикача автоматичного серії ВА 51-31 (т.1, а.с.4-12) укладався без порушення волі сторін, є чинним до повного виконання зобов”язань сторін (п.12.1) і недійсним не визнавався.
На виконання договору і фінансування проекту правопопереднику відповідача платіжними дорученнями від 12, 14 та 18 липня 1995р. (т.1, а.с. 13-15) було перераховано 40 млрд. крб. (400 000 грн.) державних коштів.
Незалежно від успішності виконання інноваційної програми передані кошти мають бути повернуті позичальнику, оскільки іншого ні законодавство, ні договір не передбачають.
Про наступні дії позивача свідчить та обставина, що його повноважні керівники, які знаходились в трудових відносинах і за дії яких несе відповідальність юридична особа (ст. 29 ЦК УРСР), безвідповідально, а то і злочинно розпорядились отриманими коштами в зв”язку з чим інноваційний проект не був виконаний. Так, за договором від 07.07.1995р. № 11-А (т.1. а.с.28-30) між відповідачем та фірмою “Авант” за поставку обладнання для виконання інноваційного проекту було перераховано 31 млрд. крб. попередньої оплати (т.2, а.с.26-29), проте обладнання не було поставлено, а кошти не були повернуті. Інша частина інноваційної позики була розтрачена посадовими особами позичальника, що встановлено вироком Жовтневого райсуду м. Києва від 25.01.2000р. (т.1,а.с.39-67).
Посилання ВАТ “Елекон” і господарського суду м. Києва як на підставу для неповернення позики на ту обставину, що позичковий рахунок відкривався не за ініціативою позичальника, а за ініціативою відділення Державного інноваційного Фонду, посилання відповідача на те, що кошти за обладнання перераховувались безпосередньо банком без надання доказів відповідного розпорядження позичальника інноваційних коштів розцінюються колегією суддів апеляційного господарського суду як необгрунтоване для відмови у позові. Дійсно, окремі операції містять певні порушення в їх оформленні, проте ці порушення не знаходяться в причинно-наслідковому зв”язку з неповерненням позики. Матеріали справи свідчать про схвалення позичальником як відкриття позичкового рахунку, так і перерахування коштів фірмі “Авант”. Листом від 24.02.1997р. № 01/77 ВАТ “Елекон” підтвердив, що із отриманих інноваційних коштів товариство повністю їх використало на придбання комплектуючих виробів та обладнання (т.1,а.с.17). Аналогічне підтвердження міститься в листах відповідача від 26.05.1997р. (т.1, а.с.25-27). Отримання інноваційних коштів і відповідне розпорядження ними товариством “Елекон” підтверджено також вищезгаданим вироком Жовтневого райсуду м. Києва, актом ревізії контрольно-ревізійного управління в м. Києві від 16.07.1997р. (т.1, а.с. 76-90) та іншими матеріалами справи.
У зв”язку з неповерненням у грудні 1996р. отриманої позики позичальник має сплатити відповідно до п. 8.3. договору пеню розраховану і заявлену за період з 01.02.1997р. по 20.04.1997р. в сумі 160 000 грн.
Враховуючи, що Державний інноваційний фонд було визнано цивільним позивачем за вироком Жовтневого райсуду м. Києва від 22.01.2000р. і стягнуто безпосередньо з посадових осіб відповідача 100 000 грн. розтраченої позики, вказана сума не може бути стягнута на користь позивача в межах даної справи.
Інші відповідачі не були позичальниками коштів, до АБ “Антек” як гаранта повернення позики минув строк звернення (ст. 194 ЦК УРСР) тому за їх рахунок позов не може бути задоволеним.
Таким чином, приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають нормам чинного законодавства, обставинам і матеріалам справи, тому скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішення суду і частковим задоволенням позову.
Керуючись ст.ст. п. 2 ст. 103, п. 3, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду м Києва від22.06.2006р. у справі № 14/155-30/181-22/45 скасувати.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Елекон” (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська,5, код 04012000; р/р 26000301230031 в Жовтневому відділенні ПІБ м. Києва, МФО 322067, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження) на користь Української державної інноваційної компанії (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65 б; р/р 26003012819142 в філії ВАТ “Державний експортно-імпортний банк”, МФО 322313 у, код 00041467) 300 000 (триста тисяч) грн. основного боргу, 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн. пені, 2 800 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.
4. В іншій частині позову і до інших відповідачів відмовити.
5. Господарському суду м. Києва видати наказ.
6. Справу № 14/155-30/181-22/45 повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Розваляєва Т.С.
Синиця О.Ф.