Справа №22-ц-1699/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиргуненко
Категорія - 45 Суддя-доповідач - Смирнова
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Смирнової Т. В.,
суддів - Попруги С. В., Таран С. А.,
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 09 серпня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Білопільської районної державної адміністрації,
про усунення перешкод у користуванні власністю,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому вказувала, що внаслідок близького до її межі розташування на сусідній земельній ділянці побудованого з порушенням державних будівельних норм гаража відповідача, вона позбавлена права належно користуватися своєю земельною ділянкою, зокрема побудувати огорожу та обслуговувати її.
Просила зобов’язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування шляхом перенесення гаражу від межі ділянок на відстань не менше 1 м.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 09 серпня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповноту з’ясування обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вважає, що надала достатньо доказів порушених відповідачем її прав користування земельною ділянкою.
Вказує, що необхідність зведення з її боку на межі сусідніх ділянок огорожі викликана неприязними стосунками з ОСОБА_2
Заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали та перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі виданих 11 липня 2008 року державних актів на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала розташована по АДРЕСА_1 земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0318 га.
На підставі договору міни ОСОБА_3 належала 1/4 частина житлового будинку, розташованого за вказаною адресою, а 3/4 частини цього ж будинку на підставі свідоцтва про право власності належали ОСОБА_4
20 червня 2009 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказаний житловий будинок з надвірними та господарськими прибудовами і земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1.
З договору купівлі-продажу та технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що на придбаній земельній ділянці розташовані: житловий будинок з прибудовами літ.«А-1», загальною площею 59,0 кв.м, житловою площею 35,9 кв. м, літня кухня літ.«Б», сарай літ.«Б», прибудова літ.«б», погріб літ.«п/д», сарай літ.«В», гараж літ.«Г», убиральня літ.«У», огорожа № 1-3.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 грудня 1993 року успадкувала від ОСОБА_5 розташований на земельній ділянці, площею 910 кв.м., по АДРЕСА_2 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (а.с.5).
На підставі рішення виконкому Білопільської міської ради народних депутатів «Про приватизацію земельних ділянок» від 29 грудня 1993 року № 227 ОСОБА_1 у приватну власність передано для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель земельну ділянку, площею 0,10 га та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,1029 га.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 02 червня 2011 року частково скасовано рішення Білопільського районного суду Сумської області від 09 серпня 2011 року, та частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, зобов’язавши ОСОБА_1 перенести самочинно збудований нею металевий на бетонній основі гараж за межі земельної ділянки ОСОБА_2, а в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення меж залишено в силі.
Рішенням апеляційного суду встановлено, що будівництво гаражу по АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_4 за згодою ОСОБА_5, на підставі рішення виконавчого комітету Білопільської міської ради від 27 квітня 1988 р. № 60 «Про дозвіл на будівництво господарських споруд».
Згідно з довідкою відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Білопільської райдержадміністрації від 22 жовтня 2010 року №35/1-12 (а.с.7) вбачається, що згідно з планом присадибних ділянок сторін гараж ОСОБА_2 побудований на межі двох ділянок, що суперечить п.3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», якими обумовлено, що відстань між межею ділянки і стіною житлового будинку або господарської будівлі необхідно приймати не менше 1 м.
Вказані факти правильно встановлено судом на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів, які є у матеріалах справи та на які суд послався у рішенні.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено факт того, що відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а тому на законних підставах відмовив їй у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Крім того, ОСОБА_1 на даний час не отримала державного акту на право власності на земельну ділянку і виділення меж в натурі проведено не було.
Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Однак, жоден із перелічених у вказаній нормі способів захисту прав власності на земельну ділянку не може бути застосовано судом, оскільки ОСОБА_1 належних та достатніх доказів про створювані відповідачем їй перешкоди у користуванні землею не надала та не довела факту порушення саме відповідачем її права власності, що у даній справі є основним предметом доказування, враховуючи, що спірний гараж побудований не відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи та рішень судів за позовами між цими ж сторонами, попередні власники суміжних земельних ділянок, узгоджували між собою саме таке розташуванням гаражу відповідача, тобто стіна гаража розташована на межі, крім того гараж не є самовільною будівлею.
Оскільки, відповідно до положень ст.ст.3, 15, 16 ЦК України, суд захищає лише порушене, оспорюване або невизнане право чи інтерес, а вимоги ст.ст.10, 60 ЦПК України покладають на сторону обов’язок доказування тих чи інших обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують зазначених висновків.
Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 09 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -