Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа №  22ц-3016/11        Головуючий у суді І-ї інстанції  Гонтаренко Т.М.

26             Доповідач Єгорова  С. М.   

УХВАЛА

Іменем України

30.11.2011 року      Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:   головуючого   Полежая В.Д.

                                                        суддів:   Єгорової С.М.,  Чельник О.І.,          

                                                       при секретарі   Зінов»євій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2  на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області  від 14 вересня 2011 року в справі за позовом  ОСОБА_2  до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, -  

В С Т А Н О В И В :

           Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області  від 14 вересня 2011 року  відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору застави недійсними -  в повному обсязі.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування  судового рішення з підстав його незаконності і необґрунтованості та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що суд безпідставно вважав правомірними дії банку щодо видачі кредиту в іноземній валюті та включення до кредитного договору пунктів про можливість кредитора підвищувати процентну ставку в односторонньому порядку.

          Позивач в судове засідання не з»явився, направив телеграму про відкладення розгляду справи в зв»язку з неможливістю прибути в призначений час. Колегія суддів, обговоривши це клопотання, дійшла висновку, що немає підстав вважати поважними причини неявки позивача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, тому відповідно до вимог ст..305 ЦПК України розглянула справу за його відсутності.

           Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, який заперечував проти скасування рішення суду, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

          Судом встановлено, що між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №6/AG7-10-07 від 12.10.2007р., відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 10061доларів США з кінцевим строком погашення 11.10.2012р. на умовах сплати відсотків за процентними ставками, встановленими 4.1 Договору /а.с.8-11/ та повинен був щомісячно в термін з 1 по 10 число кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості та нарахованих процентів. Згідно заяви позивача ОСОБА_2 він отримав кредит в іноземній валюті - кошти в сумі 10061 доларів США та здійснив валютно-обмінну операцію, обмінявши  10061доларів США   на 50405,61грн., які  на підставі заяви про переказ готівки через Банк платника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 12.10.2007р. перераховано на рахунок ДП «Автоинвестстрой-Кременчук» суму 50401,00грн. згідно рахунку фактури від 18.09.2007р.

             Також, в забезпечення повернення кредитних ресурсів за вищезазначеним Кредитним договором  на суму 10061доларів США між сторонами було укладено договір застави автомобіля марки CELLV,модель   НОМЕР_1., реєстраційний номер НОМЕР_2 за №6 AG7-Z  від12.10.2007р., який  було застраховано згідно договорів №270 від 01.10.2008р. /а.с.13-15/ та №138 від 09.10.2009р./а.с.16-19/.

              Відповідно до Банківської ліцензії №28 /а.с.33/ відповідач має право здійснювати Банківські операції, визначені ч.1та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про Банки і Банківську діяльність. Також ним одержано дозвіл №28-2 /а.с.34/ та додаток до нього №28-2 від 17.07.2007р./а.с.35/   на проведення операцій з валютними цінностями, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті тощо.   

             Дослідивши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх доводів і заперечень, перевіривши їх доказами, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що передбачені законом підстави для визнання недійсними кредитного  та  договору  про заставу відсутні.

            Як вбачається з матеріалів справи,  підставами для визнання недійсними укладених договорів позивач зазначив те, що кредитний договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, яку не мали ні банк, ні він, а умови договору є несправедливими, оскільки покладають ризик знецінення національної валюти України на позичальника, а також встановлення можливості збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

            Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, проте Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.   

            Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.   

             Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.   

            Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”  кошти –це гроші у національній або іноземній валюті, а статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.   

            Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної   ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.   

            Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на час виникнення правовідносин такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавством не визначено.   

            Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за    № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).   

            Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.   

             Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.   Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено.

             Посилання позивача на несправедливість умов договору про покладання тільки на позичальника, а не солідарно на сторони договору, ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним  є безпідставними, оскільки відповідно до  п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.   Позивач погодився з усіма умовами кредитного договору та власноручно підписав кредитний договір та договір застави, чим підтвердив факт ознайомлення його з елементами вартості кредиту, які він повинен сплатити по договору, а також вартістю заставного майна.

              Крім того, посилання позивача як на підставу недійсності договору на  встановлену законодавством заборону в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за кредитними договорами не є обґрунтованим та суперечить вимогам ст.ст.1048, 1056 ЦК України, яка передбачає можливість визначення розміру і порядку одержання процентів за умовами договору. Норма закону, що передбачає нікчемність умови договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку (ч.3 ст.1056 ЦК України) діє з січня 2009 року і не має зворотної дії.  

              Дії відповідача щодо зміни розміру процентної ставки відповідали умовами укладеного між сторонами кредитного договору (п.п.4.6-4.8), які узгоджені сторонами при підписанні договору і не заперечувались позивачем при одержанні кредитних коштів.  Збільшення процентної ставки було передбачене і вчинювалось банком відповідно умов договору  як санкція за неналежне виконання умов кредитного договору та договору про заставу. Ці обставини перевірені судом і враховані з дотриманням вимог законодавства при ухваленні рішення.

              Виходячи з викладеного судом правомірно відмовлено в  задоволенні і решти позовних вимог,  які  можуть бути застосовані лише як  наслідок  визнання кредитного договору недійсним.             Рішення  суду є законним і обґрунтованим, в межах доводів апеляційної скарги  відсутні підстави для його скасування або зміни.       

              Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 319  ЦПК України, колегія суддів , -

УХВАЛИЛА:

             Апеляційну скаргу ОСОБА_2  відхилити.

             Рішення   Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області  від 14 вересня 2011 року  залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.

           Головуючий               Судді: