КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2006 № 20/165
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів: Кошіля В.В.
Вербицької О.В.
при секретарі: Шумаєвій Ю.С.
За участю представників:
від позивача -Савицький А.Д., Гудзевата Я.М.
від відповідача - Вугальтер О.Л., Єгоров О.Ф., Стасюк В.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделюванняекономіки Міністерства економіки України
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2006
у справі № 20/165 (Палій В.В.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"
до Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделюванняекономіки Міністерства економіки України
третя особа відповідача
третя особа позивача
про стягнення 91195,09 грн.
та за зустрічним
позовом Державного науково-дослідного інституту інформатизації та
моделювання економіки Міністерства економіки України
до Відкритого акціонерного “Укртелеком” в особі Центру
обслуговування споживачів та продажу послуг Київської міської філії
про визнання недійсним договору оренди
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2006 здійснено процесуальне правонаступництво відповідача по справі - Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки при Президентові України на Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України. Первісний позов задоволено. Стягнуто з Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України на користь Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Центру обслуговування споживачів і продажу послу Київської міської філії 87 378,33 грн. заборгованості, 3 926,76 грн. пені, 911,96 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України (відповідач) подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні первісного позову, задовольнити зустрічний позов. Також відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції зроблено неправомірні та необґрунтовані висновки наявним обставинам у справі та припущено значну кількість суттєвих порушень норм матеріального та процесуального права.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, але представники позивача у судовому засіданні просять рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2006 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Апеляційна інстанція переглядає справу відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
01.04.1996 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 538/639 на користування місцевим телефонним зв’язком, відповідно до умов договору підприємство зв’язку (позивач) зобов’язалося забезпечити підключення кінцевого пристрою споживача (відповідача) до телефонної мережі загального користування, встановити кінцевий пристрій, який має сертифікат відповідності, надавати споживачу в користування номери телефонів та послуги електрозв’язку згідно додатку, а відповідач як споживач зобов’язався оплачувати послуги позивача.
08.11.2001 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 112 на оренду кабельного каналу, відповідно до умов цього договору позивач (орендодавець) зобов’язався надати для відповідача місце в каналі для прокладення кабелів РМПД по території ЦЕЗ № 2 загальною довжиною 174, 57 км., а відповідач зобов’язався оплачувати послуги.
Станом на 17.08.05 р. відповідач має заборгованість перед позивачем за послуги електрозв’язку в розмірі 87 278, 33 грн.
Нарахування плати та виставлення рахунків за зазначеними договорами проводилося разом, тому позивач звернувся до суду з одним позовом щодо стягнення заборгованості за двома договорами.
Відповідач посилається на те, що об’єднання в одному позові вимог про стягнення заборгованості за двома договорами є порушенням вимог ст.ст. 54, 58 ГПК України.
За договором № 538/639 відповідач оплачував послуги позивача згідно виставлених рахунків. Згідно даних відповідача сума заборгованості за договором становить 818,85 грн. Відповідач припинив оплату послуг у зв’язку з тим, що позивач перестав їх надавати та відключив відповідачу телефонні номери. Крім того, на даний момент відповідач не фінансується, тому кошти відсутні.
Відносно до договору № 112, то відповідач посилається на те, що послуги позивачем йому не надавалися.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про телекомунікації” телекомунікаційна послуга - це продукт діяльності оператора та/або діяльності провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.
Відповідно до змісту договору його предметом не є будь-яка діяльність позивача, спрямована на задоволення потреб відповідача, а йде мова про використання технічних засобів телекомунікацій, які є нерухомим майном.
Згідно листа Фонду державного майна України №10-16-10629 від 15.07.05 р. орендодавцем такого нерухомого майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення, тобто, позивач не може бути орендодавцем цього майна.
Відповідно до п. 4.2 статуту відповідача до складу майна, що входить до складу матеріальних активів відповідача, входить телефонна кабельна каналізація, котра здається в оренду згідно договору. Дані лінійні споруди побудовані у 1991 р. на замовленні і для потреб Держплану УРСР. Забудовником споруд був відповідач, який на даний момент є балансоутримувачем системи.
Згідно п. 4.1 статуту Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України, майно інституту є державною власністю і закріплюється за ним на правах повного господарського відання. Телефонна каналізація, яка є частиною лінійних споруд, жодним чином не може здаватися в оренду позивачем, оскільки вона не увійшла до статутного фонду позивача і є державною власністю.
Пунктом 3.1 договору № 112 від 08.11.2001 за оренду кабельної каналізації відповідач сплачує орендну плату в розмірі 7,5 грн. за 1 кан/км. Як вбачається з матеріалів справи позивачем а односторонньому порядку змінено розмір орендної плати до 51,42 грн.
Послуги зв’язку надавалися, що надавалися відповідачу за двома договорами -№ 538/639 від 01.04.1996 та № 112 від 08.11.2001, обліковувалися позивачем разом, і йому виставлявся спільний рахунок, про що відповідач добре обізнаний (лист від 16.06.2005 № 27/99.
Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості за цим договором становить 5 083,05 грн. за період з 01.12.2004 по 01.08.2005. Відповідач сам не заперечує факт укладення договору № 538/639 від 01.04.1996 та наявність боргу за користування місцевим телефонним зв’язком.
Відповідач не заперечив факт отримання ним послуг електрозв’язку за цей період, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.
Відповідач посилається на те, що послуга використання місця в телефонній каналізації не є телекомунікаційною послугою.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про телекомунікації” телекомунікаційною послугою є продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.
Згідно п. 4, 7 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 09.08.2005 № 720, законодавство не містить виключного переліку послуг, які відносяться до телекомунікаційних, тоді як оператори, провайдери самостійно визначають перелік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачам.
Позивач як оператор визначив послугу з використання місця в телефонній каналізації як додаткову послугу місцевого телефонного зв’язку, зазначена послуга безпосередньо пов’язана з забезпеченням споживачів послугами зв’язку.
Як вбачається з матеріалів справи позивач є власником об’єктів каналізації, що є предметом договору № 112 від 08.11.2001.
Відповідно до договору його предметом є місце в каналі для прокладення кабелів РМПД по території ЦЕЗ № 2 загальною довжиною 174,57 км., тобто, здавати в оренду місце в каналі мала право лише особа, яка є власником зазначених об’єктів або має на них інше право, що передбачає повноваження розпоряджатися майном.
Як вбачається з листа від 28.04.2006 Фонд державного майна України, що телефонна каналізація, яка прокладена у м. Києві у відповідності до копії протоколу до договору № 112 від 08.11.2001 на оренду каналу телефонної каналізації для проходження кабелів РМАД марки МКСАШп 4x4x1,2 обліковується на балансі Київської міської філії ВАТ “Уктрелеком” під інв. № 7765 та увійшла до статутного фонду товариства. Згідно витягу з протоколу № 8 від 20.12.1999 засідання комісії з корпоратизації УДПЕЗ “Укртелеком”, яким затверджено акт оцінки підприємства, а також витяг з додатку до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу УДПЕЗ “Укртелеком”, відповідно до якої на баланс та до статутного фонду ВАТ “Укртелеком” включена телефонна каналізація.
Корпоратизація підприємств відповідно до законодавства проводиться на підставі актів державних органів, якими, в тому числі, затверджується оцінка майна підприємства та склад майна, що входить до статутного фонду корпоратизованого підприємства.
В даному випадку акт оцінки ВАТ “Укртелеком” затверджувався Держкомзв’язку.
Таким чином, для того, щоб стверджувати про неправомірність включення того чи іншого майна до статутного фонду підприємства при корпоратизації необхідно з’ясувати питання щодо відповідності законодавству акту, яким затверджено оцінку майна підприємства.
Відповідач, посилається те, що майно, яке позивач передав йому в оренду за договором № 112 від 08.11.2001, є державною власністю і обліковується саме у відповідача на балансі, тим самим заперечує відповідність законодавству затвердженого акта про оцінку майна ВАТ “Укртелеком”, проведеного при корпоратизації підприємства.
Станом розгляду справи зазначений акт є дійсним, тому у суду не було підстав не приймати до уваги інформацію, надану Фондом державного майна України про знаходження майна на балансі ВАТ “Укртелеком”.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо в межах провадження по господарській справі про стягнення коштів не може бути вирішене питання про відповідність законодавству затвердженого акта про оцінку майна ВАТ “Укртелеком”, проведеного при корпоратизації підприємства, так як це питання має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства з заявленням позову до органу, що затвердив відповідний акт.
Тому не можна приймати до уваги та надати оцінку доказам відповідача, який стверджує про те, що саме в нього на балансі обліковується зазначене майно і саме в нього воно знаходиться на праві повного господарського відання.
Отже право власності ВАТ “Укртелеком” на об’єкти телефонної каналізації, що є предметом договору № 112 від 08.11.2001, є встановленим фактом, і позивач мав право укладати зазначений договір та передавати майно в оренду.
Враховуючи вищенаведене, підстав для визнання недійсним договору № 112 від 08.11.2001, укладеного між позивачем та відповідачем, так як майно є власністю позивача як передане до його статутного фонду, і саме він має право розпорядження зазначеним майном.
Так як договір є дійсним, то відповідач зобов’язаний оплачувати оренду майна згідно умов договору.
Щодо неправомірного підвищення тарифів позивачем за договором, то відповідно до ст. 38 Закону України “Про телекомунікацію”, оператори телекомунікацій мають право установлювати тарифи на телекомунікаційні послуги, що ними надаються, крім тих послуг, тарифи на які регулюються державою відповідно до закону.
Відповідно до ст. 66 Закону України “Про телекомунікацію”, тарифи на телекомунікаційні послуги встановлюються операторами, провайдерами телекомунікацій самостійно за винятком випадків, передбачених у ч. 2 цієї статті (загальнодоступні послуги та надання у користування каналів електрозв’язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг).
Отже виходячи з вище наведеного, позивач має право самостійно визначати тарифи на додаткові послуги місцевого телефонного зв’язку, якою с послуга за використання місця в телефонній каналізації. Ці тарифи є загальними і не можуть бути предметом погодження у договорі з кожним споживачем.
Листом від 12.01.2004 № 28/4 позивач повідомив відповідача про зміну тарифів відповідно до наказу № 497 від 30.12.2003 ВАТ “Укртелеком”.
Відповідно ст. 36 Закону України “Про телекомунікації”, відповідно до якої у разі затримки за надані телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. Розрахунок позивача проведено з дотриманням максимального строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане). Отже виходячи з вище наведеного підлягає до задоволенню про сплату пені.
Також апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано з’ясовано, що відповідно до наказу Міністерства економіки України від 09.12.2005 № 492 правонаступником Державного науково-дослідний інститут інформації та моделювання економіки є Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України, у зв’язку з чим здійснено заміну відповідача.
Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2006 року.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2006 у справі № 20/165 є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2006 у справі № 20/165 без змін.
Матеріали справи № 20/165 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Моторний О.А.
Судді Кошіль В.В.
Вербицька О.В.