Справа №22-ц-1685/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Бойко
Категорія - 27 Суддя-доповідач - Смирнова
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Смирнової Т. В.,
суддів - Попруги С. В., Таран С. А.,
з участю секретаря судового засідання - Федини Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2010 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1,
про стягнення заборгованості за договором кредиту, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому за несвоєчасне погашення кредиту просив з позичальника ОСОБА_2 та його поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 стягнути в солідарному порядку заборгованість у розмірі 130403 грн. 43 коп., з яких: 120275 грн. 09 коп. – тіло кредиту; 9225 грн. 17 коп. – прострочена заборгованість за відсотками; 82 грн. 89 коп. – пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту; 320 грн. 28 коп. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків; 500 грн. – неустойка за порушення зобов’язань.
Заочним рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 23 грудня 2010 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 130403 грн. 43 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на неповноту з’ясування обставин, невідповідність висновків фактичним обставинам та порушення норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилається на те, що судом порушено визначений ЦПК України порядок ухвалення заочних рішень, оскільки він жодного разу не був належно сповіщений про розгляд даної справи.
Вказує на неправильність наданих позивачем розрахунків заборгованості, оскільки відповідачі хоч і не у повному обсязі але в міру можливостей сплачують її.
Вважає, що банком не дотримано вимоги обов’язкового повідомлення про наявну заборгованість його як поручителя.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 07 вересня 2007 року було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11208765000, у відповідності з умовами якого банк надав йому на споживчі цілі для придбання автомобіля 148600 грн. строком до 05 вересня 2014 року на умовах сплати за користування (з 01 по 10 число включно кожного місяця) 15% річних від суми фактичної заборгованості.
Розділом 2 цього договору передбачено забезпечення виконання зобов’язання у вигляді застави придбаного на отримані у кредит кошти автомобіля Hyundai Tucson, 2007 року випуску, об’єм двигуна 1975 кв. см, державний номер НОМЕР_1.
Між банком і позичальником також було укладено дві додаткових угоди 07 вересня 2007 року, одна 19 грудня 2008 року та одна 20 лютого 2009 року (якою кінцевий термін повернення кредиту визначено 05 червня 2016 року).
07 вересня 2007 року для забезпечення виконання зазначеного зобов’язання між банком і ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори поруки, №138587 і №138657 відповідно.
Рішенням загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» змінив своє найменуванню на Публічне акціонерне товариства «УкрСиббанк».
09 вересня 2009 року позивач поштою направляв усім відповідачам листа про заборгованість за кредитним договором.
Станом на 30 листопада 2009 року прострочена заборгованість перед банком склала 130403 грн. 43 коп., з яких: 120275 грн. 09 коп. – основного боргу (тіло кредиту); 9225 грн. 17 коп. – прострочена заборгованість за відсотками; 82 грн. 89 коп. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 320 грн. 28 коп. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків; 500 грн. – неустойка за порушення зобов’язань.
За таких, правильно і з достатньою повнотою встановлених обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в порушення умов кредитного договору і вимог ст.ст.526, 527 ЦК України, ОСОБА_2 допустив прострочення основних платежів та має відповідно до п.3.1.2, 4.1, 6.1 кредитного договору по ним і по сплаті відсотків, пені прострочену заборгованість, тобто не виконує умови кредитного договору, що в силу ст.ст.554, 598, 599, 610, 611, 624, 1049, 1050, 1054 ЦК України надає банку право стягнути з ОСОБА_1, як поручителя, солідарно з іншими боржниками суму нарахованих за надання кредитного договору коштів.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виходячи з положень цивільного законодавства про загальні умови виконання зобов’язань та враховуючи те, що ОСОБА_1 доказів сплати заборгованості по основному зобов’язанню та відсоткам за користування кредитом не надав, вимоги позивача про їх стягнення є правомірними, оскільки пред’явлені до повного виконання зобов’язань за цим договором.
Внаслідок прострочення виконання своїх зобов’язань щодо повернення кредиту та сплати процентів, пункт 4.1 кредитного договору зобов’язує боржника сплатити пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.
Відповідач ОСОБА_2 від виконання своїх обов’язків сплатити визначену договором суму ухилився, внаслідок чого порушив вимоги ст.526 ЦК України, що стало підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених цим Кодексом та договором.
Посилання апелянта на неповідомлення відповідачів банком про наявну заборгованість спростовують копії листів банку (а.с.50-51), поштовими квитанціями на їх відправлення (а.с.49).
Посилання апелянта на неповідомлення боржників судом першої інстанції про розгляд справи по суті та ухвалення ним заочного рішення спростовуються положеннями ч.5 ст.74 ЦПК України.
До того ж, відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Апелянт ніяким чином не спростовує розрахунку банку щодо розміру заборгованості та не надає відповідних доказів.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують зазначених висновків.
Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст. 303 п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -