донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.03.2008 р. справа №40/70т
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кулебякіна О.С. |
суддів | Алєєвої І.В. , Запорощенка М.Д. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Берладин В.В. представник за довір. № 2/124 від 12.01.2008 р. -Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ, |
від відповідача: за участю прокурора: | Федотова Е.В. представник за довір. № 25-01 від 28.12.2007 р.; Ахобадзе В.Г. представник за довір. № 28 від 14.03.2008 р. - ВАТ "Авторадіатор", м.Маріуполь;
Кілійчук Т.В. представник за посвідченням № 2373 - Прокуратура Донецької області, м. Донецьк, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 22.01.2008 року |
по справі | № 40/70т (Азарова З.П.) |
за позовом | Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ |
до | Відкритого акціонерного товариства "Авторадіатор" м.Маріуполь Донецької області |
про | повернення самостійно відчужених матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та стягнення штрафних санкцій в сумі 2 473 644, 52 грн. |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.01.2008 р. у позовних вимогах відмовлено.
Державним комітетом України з державного матеріального резерву подана апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування судового рішення з мотивів неповного з’ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги підтримані прокурором, який бере участь у розгляді справи.
Відкрите акціонерне товариство „Авторадіатор” вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення –законним.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Авторадіатор” про повернення самовільно відчужених матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та стягнення штрафних санкцій в сумі 2 473 644, 52 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що актом перевірки № 7-7/2 від 07.11.2006 р. встановлено факт самовільного використання відповідачем цінностей мобілізаційного резерву.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на відсутність договірних відносин з позивачем з приводу зберігання цінностей державного матеріального резерву.
Суд першої інстанції визнав доводи відповідача обґрунтованими і у задоволенні позовних вимог відмовив.
Апеляційна інстанція вважає висновки місцевого суду такими, що відповідають законодавству і матеріалам справи, про що свідчить наступне.
У відповідності до частин 2 та 4 ст. 11 Цивільного кодексу України права та обов’язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Виходячи з цього, та згідно до приписів ст. 33 ГПК України, позивач мав довести виникнення у відповідача обов’язку зберігати матеріальні цінності державного резерву в силу договору або акту відповідного державного органа. Втім, таких доказів суду не надавалось.
Обґрунтовуючи виникнення у відповідача обов’язку зберігати матеріальні цінності державного резерву, позивач посилається на Номенклатуру накопичення № 780-185, затверджену 10.07.1987 р. постановою Ради Міністрів СРСР. Але зазначений акт не може застосовуватись до спірних правовідносин з огляду на те, що порядок формування державного резерву на теперішній час врегульовано законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України, зокрема, Законом України „Про держаний матеріальний резерв” та Порядком оформлення, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129.
Відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” запаси матеріальних цінностей державного резерву, розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Між тим, позивач не довів, що відповідач відноситься до таких підприємств. Як вбачається зі змісту частини 2 наведеної статті, частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатись на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, але виключно на договірних умовах. Договір на зберігання матеріальних цінностей державного резерву між позивачем і відповідачем не укладався, про що зазначено і в акті перевірки № 7-7/2 від 07.11.2006 р., на підставі якого заявлено позов. Крім того, частина 3 ст. 12 Закону України „Про державний матеріальний резерв” передбачає, що перелік підприємства, усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяг їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Втім, як свідчить матеріали справи, такі плани Відкритому акціонерному товариству „Авторадіатор”, в установленому законом порядку, не доводились. Пункт 10 Порядку формування розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, чітко визначений момент, з якого матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву, а саме –після підписання акту про їх приймання, розміщення на місті постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Таких документів на підтвердження факту наявності у позивача матеріальних цінностей державного резерву, позивач не надав.
Таким чином, під час судового розгляду справи не встановлено обставин, з якими чинне законодавство пов’язує виникнення у відповідача юридичного обов’язку зберігати цінності державного матеріального резерву. Тому, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не беруться до уваги з таких причин.
У відповідності до частини 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Виходячи із вищевказаних положень законодавства, факт виникнення у відповідача обов’язку зберігати цінності державного матеріального резерву може підтверджуватись лише певними доказами, а саме: відповідним договором, мобілізаційним та іншим спеціальним планом, а також актом прийняття цінностей на зберігання і бухгалтерськими документами складського обліку. Всі інші докази, в тому числі і ті, на які посилається позивач в апеляційній скарзі та під час судового розгляду не можуть вважатись допустимими доказами і покладатись в основу судового рішення у даній справі.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з’ясування судом всіх обставин справи не відповідають дійсності. Адже під час розгляду справи, суд першої інстанції дослідив і належним чином оцінив всі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Висновки суду відповідають матеріалам справи, а аргументи позивача в цій частині є надуманими.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Донецької області від 22.01.2008 р. по справі № 40/70т залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Головуючий О.С. Кулебякін
Судді: І.В. Алєєва
М.Д. Запорощенко
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3. прокурору
4 у справу
5 ДАГС