В И Р О К

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2011 р.                                                                                           Справа1-137/11

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді ЛЮБИНЕЦЬКОЇ-ОНІЛОВОЇ А.Г.

за участю секретаря судового засідання САРАФІМОВСЬКОЇ Т.О.

прокурора ПРИТУЛЯКА С.М.

підсудного ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ямпіль

кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця місто Гнівань Тиврівського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, не працюючого, освіта середня спеціальна, не одруженого, громадянина України, раніше не судимого відповідно до ст.89 КК України, у скоєні злочину передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

В С Т А Н О В И В :

          29 квітня 2011 року біля 01 години 00 хвилин у житловій кімнаті будинку, що розташований по АДРЕСА_2 у ході суперечки із потерпілою ОСОБА_2 підсудний ОСОБА_1 умисно наніс їй декілька ударів, не менше трьох, ножем у шию, чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Згідно із висновком експерта у потерпілої ОСОБА_2 були виявлені такі тілесні ушкодження: садна у ділянці мочки лівого вуха, першого пальця правої кисті, поверхневі рани в ділянці третього та четвертого пальців правої кисті, рані в ділянці шиї зліва та по задній поверхні шиї виникли від неодноразової дії, не менш як три рази, можливо колючо-ріжучого предмета/ів/, можливо 29.04.2011 року і по ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя на час їх утворення, які викликали загрозливі для життя явища, а саме: зовнішню кровотечу, яка ускладнилася геморагічним шоком, про що свідчать записи із медичної карти №1728 стаціонарного хворого хірургічного відділення Ямпільської ЦРЛ на ім’я ОСОБА_2 (артеріальний тиск 80/40 мм.рт.ст., пульс 100 уд. у 1 хв., гемоглобін 51 гр/л, еритроцити 2,48х10/12 л, гематокрит 19,6).

          Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 вину у скоєному не визнав і суду пояснив, що наміру на нанесення тяжких тілесних ушкоджень чи вбивства ОСОБА_2 у нього не було. Вказав, що приїхав до ОСОБА_3 для того, щоб забрати свої дружину ОСОБА_2 із дітьми додому, так як у селі Северинівка немає належних побутових умов для її проживання разом з дітьми. ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 перебували у стані алкогольного сп’яніння. ОСОБА_2 вела себе агресивно. Побачивши у руках у ОСОБА_2 ніж він вдарив її у підборіддя, ОСОБА_2 впала на ліжко, а він почав забирати у неї ножа. Він взяв ОСОБА_2 за руку, вона виривалася, взяла правою рукою за лезо ножа, крутнула рукою та сказала, що його заріже. Після цього вона зачепила його ногою, він впав. Піднявшись, він взяв ОСОБА_2 за руку, вона крутнулася, ніж опинився у нього в руках. ОСОБА_2 потім почала триматись за шию та виганяти його. Умислу на нанесення тілесних ушкоджень у нього не було, ОСОБА_2 його підставила. Зазначив, що потерпіла страждає на психічне захворювання, перебуває на обліку у психіатра, вона його оговорила. Однак, він жалкує, що так сталося, оскільки сталася трагедія в його сім*ї, тому просив суд не позбавляти його волі.  

          Із показань потерпілої ОСОБА_2 встановлено, що 29 квітня 2011 року коли вона перебувала у будинку своєї матері ОСОБА_3 біля 00 години 20 хвилин хтось постукав у вікно. Коли мати відчинила двері, то до будинку зайшов ОСОБА_1 зі своєю сестрою ОСОБА_4 ОСОБА_1 почав просити її повернутися до нього разом із дітьми. Вона відмовилася і вони почали сваритися. Під час суперечки вони почали битися, при цьому вона тримала ОСОБА_1 за руку, так як побачила в його руках ніж. В якій руці був ніж вона не пам’ятає. Під час бійки вони впали, і коли піднімалися, то вона побачила кров. Вважає, що можливо ОСОБА_1 наніс їй тілесні ушкодження випадково. Вважає, що у цьому випадку ОСОБА_1 не вчинив суспільно-небезпечної дії і просить його виправдати, так як вона має намір із ним спільно проживати.

          Із показань свідка ОСОБА_4 встановлено, що вона разом зі своїм двоюрідним братом ОСОБА_1 приїхала у село Северинівка, щоб забрати ОСОБА_2 з дітьми 29 квітня 2011 року біля 01 години. Прийшовши до будинку, ОСОБА_1 постукав у вікно і двері відчинила ОСОБА_3 Зайшовши у будинок, ОСОБА_1 почав просити ОСОБА_2 повернутися до нього. Вона у цей час гралися із дитиною. Що потім трапилося вона не бачила, а лише почула як скрикнула ОСОБА_3 і вибігла із будинку. Повернувшись вона побачила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лежать на ліжку і хочуть битися, тому вона також вибігла із будинку щоб покликати на допомогу. Коли поверталася назад, то зустріла ОСОБА_1, який повідомив, що він із ОСОБА_2 порозумілися. Вони сіли в автомобіль і поїхали додому.

          Із показань свідка ОСОБА_3 встановлено, що її дочка ОСОБА_2 разом із онуками знаходилась у неї. При цьому розповідала, що не може жити із ОСОБА_1, має намір розійтися із ним. 29 квітня 2011 року вночі до них приїхав ОСОБА_1 разом зі своєю сестрою ОСОБА_4, так як він хотів забрати ОСОБА_2 ОСОБА_1 розмовляв із ОСОБА_2 біля 10-15 хвилин, після чого ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_2 в обличчя, остання впала на диван і вдарилася до грубки. При цьому ОСОБА_1 витягнув ніж і вдарив ОСОБА_2 у шию. Побачивши кров, вона вибігла із меншим онуком із хати. Прибігши до сусідки ОСОБА_5 вона попросила викликати швидку допомогу та працівників міліції. Коли поверталась від сусідки додому, то побачила ОСОБА_1, в якого у руках був ніж. Наступного дня ніж знайшли у тому місці де вона бачила ОСОБА_1

          Із показань свідка ОСОБА_5 встановлено, що до неї прийшла біля 01 години ночі ОСОБА_3 із онуком і почала гупати у вікно, при цьому повідомила, що її зять ОСОБА_1 «прирізав» її дочку ОСОБА_2 Коли прийшла, то побачила ОСОБА_2, в якої була замотана шия, і вся вона була у крові. Також бачила кров на грубці, стіні, на дивані.

          Із показань свідка ОСОБА_6 встановлено, що їй зателефонувала мати ОСОБА_2 для надання допомоги, так як остання отримала ножове поранення від свого чоловіка ОСОБА_1 ОСОБА_6 у свою чергу зателефонувала до швидкої допомоги. Коли прийшла, то побачила ОСОБА_2, яка була вся у крові, на шиї була накладена пов’язка (салфетка). Вона надала ОСОБА_2 необхідну медичну допомогу і після цього приїхала швидка допомога.

          Із показань свідка ОСОБА_7 встановлено, що вона була запрошена як понята під час виявлення ножа. Також вона була запрошена понятою під час відтворення обстановки і обставин події, бачила місце вчинення злочину. Підсудний ОСОБА_1 показував на макеті як все відбувалося. Будь-якого тиску на підсудного з боку працівників міліції ОСОБА_1 не було.

          Із показань свідка ОСОБА_3 встановлено, що 29 квітня 2011 року біля 12 години ночі до неї зателефонувала ОСОБА_8 і попросила прийти до ОСОБА_2, бо її підрізав чоловік. Коли вона прийшла, то ОСОБА_2 лежала на подвір’ї, вся була мокра, так як її відливали водою. ОСОБА_2 вся була у крові, шия була перемотана. Коли приїхала швидка допомога, то вона разом із ОСОБА_2 поїхала у лікарню.

          Із показань свідка ОСОБА_9 встановлено, що вночі до нього прибігла сусідка і попросила завезти племінницю у лікарню. Приїхавши додому до ОСОБА_2, він побачив її на подвір’ї всю у крові. Він викликав швидку допомогу. У ОСОБА_2 шия була замотана хустинкою чи рушником.

          Із показань допитаного судом судмедексперта ОСОБА_10 встановлено, що тілесні ушкодження у ОСОБА_2 могли виникнути від дії ріжучого предмета, можливо 29 квітня 2011 року. Геморагічний шок у ОСОБА_2 виник від масивної втрати кровотечі. При проведенні експертизи рана не кровоточила, так перед цим потерпіла знаходилася на лікуванні у хірургічному відділенні і на той момент рана була оброблена. У разі не надання вчасної медичної допомоги смерть потерпілої не виключається.

          Крім цього, винність підсудного підтверджена доказами, зібраними в ході досудового слідства, а саме: Рапортом про злочин (а.с.3), заявою ОСОБА_2 про злочин (а.с.4), протоколом огляду місця події з фототаблицями (а.с.11-15), Актом №45 судово-медичного дослідження ОСОБА_2 (а.с.23), Висновком експерта №46.  (а.с.65-66), висновком експерта №63 (а.с.107), речовими доказами (а.с.123), протоколами відтворення обстановки і обставин події (а.с.165-170, 171-176).

           Дослідивши усі письмові докази, що є у справі,  приймаючи до уваги показання потерпілої, свідків та експерта, які не суперечать між собою щодо фактичних обставин справи і підтверджуються письмовими доказами, а саме - протоколом огляду місця події, актом №45 судово-медичного дослідження ОСОБА_2, висновком експерта №46, висновком експерта №63, речовими доказами, протоколами відтворення обстановки і обставин події, враховуючи характер, локалізацію та кількість тілесних ушкоджень потерпілої (не менше трьох), а також поведінку підсудного ОСОБА_1 до, під час та після події події, що доведено показаннями потерпілої та свідків, суд відхиляє можливість спричинення тілесних пошкоджень ОСОБА_2 особисто нею або внаслідок падіння чи за будь-яких інших обставин, і вважає встановленим, що 29 квітня 2011 року близько 01 години в селі Северинівка Ямпільського району Вінницької області підсудний ОСОБА_1 умисно заподіяв потерпілій ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння.

               Суд вважає необґрунтованими доводи підсудного, викладені у письмових його заявах та клопотаннях суду про неповноту та однобічність досудового слідства, спричинення ним злочину в стані сильного душевного хвилювання, запобігання нанесення тілесних ушкоджень самій собі потерпілою ОСОБА_2, оскільки в ході досудового та судового слідства зібрано достатньо доказів, що підтверджують причетність підсудного до виявлених у потерпілої тяжких тілесних ушкоджень, а також його винність в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень. Суд також вважає необґрунтованими наведені у письмових заявах доводи підсудного про наявність підстав для кваліфікації його дій за ст.128 ч.1 КК України,  виходячи із наступного. Як встановлено судом, тілесні ушкодження у потерпілої наступила від неодноразової дії, не менше як три рази, колючо-ріжучого предмета. Факт неодноразового нанесення підсудним ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілій підтвердили потерпіла ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3, які були на місці події в момент нанесення тілесних ушкоджень. Суд вважає доведеним умисел підсудного на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, оскільки  із фактичних обставин справи встановлено, що підсудний прибув в с.Северинівка на легковому автомобілі, в якому знаходилися ще троє осіб. І тому доводи підсудного про те, що він приїхав забрати потерпілу разом з двома дітьми та повернутися додому вказаним автомобілем, не відповідають дійсності, так як усі чотири місця в автомобілі були зайняті водієм та пасажирами. На наявність умислу вказує і той факт, що у підсудного був із собою ніж, який став знаряддям злочину. Виявлена на тілі потерпілої кількість тілесних ушкоджень, їх локалізація, а також поведінка підсудного під час їх нанесення свідчать про наявність у нього умислу на спричинення саме тяжких тілесних ушкоджень потерпілій. З урахуванням наведеного, суд виключає в діях підсудного необережну форму вини щодо тілесних ушкоджень, які буле небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

       Наведені підсудним доводи про скоєння ним злочину в стані сильного душевного хвилювання, як і про наявність психічного захворювання спростовані висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи підсудного (а.с.98-100), із якого слідує, що в момент скоєння злочину підсудний не страждав на психічне захворювання, перебував поза будь-яким хворобливим розладом психічної діяльності, в тому числі і тимчасовим, на це вказують збереженість його орієнтації в місці, ситуації, оточуючих особах, виконування ним послідовних, цілеспрямованих дій.   

        Наведені підсудним доводи про те, що потерпіла його оговорила, так як є психічно хворою людиною не відповідають дійсності, оскільки показання потерпілої не суперечать показанням допитаних судом свідків. Крім цього, із довідки Тиврівської ЦРЛ (а.с.42) та повідомлення Ямпільської ЦРЛ (а.с.248) встановлено, що потерпіла на обліку у лікарів-психіатрів не перебуває.

        Наведені підсудним доводи про те, що в ході досудового слідства були порушені його права і він не ознайомився із матеріалами справи, а ознайомлювався його адвокат не відповідають дійсності, оскільки як слідує із матеріалів справи, в ході досудового слідства захист інтересів підсудного здійснювали адвокати ОСОБА_11   (а.с.30) та ОСОБА_12 (а.с.181), під час затримання підсудного йому було роз’яснено його права і забезпечено право на захист, в тому числі на побачення віч-на-віч із захисником до першого допиту (а.с.24-27), із матеріалами справи підсудний в порядку ст.218-220 КПК України ознайомлений в присутності захисника, що підтверджено підписаним ним протоколом (а.с.188).

             Оцінюючи всі зібрані докази в їх сукупності, суд вважає винуватість підсудного ОСОБА_1 доведеною, а його дії кваліфікує за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

             При призначенні підсудному міри покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, яким порушено гарантоване ст.27 ч.3 Конституції України  невід’ємне право людини на захист здоров’я від протиправних посягань, а також особу підсудного, який позитивно характеризується за місцем проживання і до цього часу помирився із потерпілою, однак, не усвідомив своєї вини та не розкаявся у скоєному, згідно із висновком судово-психіатричної експертизи  є емоційно нестійким, дратівливим, егоцентрованим, має психопатичні риси характеру. А тому суд вважає, що підсудний є суспільно-небезпечним та може в подальшому спричинити шкоду потерпілій.

          Обставин, що пом’якшують покарання підсудному відповідно до ст.66 КК України та що обтяжують покарання підсудному відповідно ст.67 КК України судом не встановлено.

            При обранні за правилами ст.50 КК України міри покарання підсудному, з урахуванням характеристики його особи як за медичним так і суспільним критеріями, суд вважає, що він може бути виправлений та перевихований лише в умовах ізоляції його від суспільства, із урахуванням відсутності обставини, пом’якшує покарання, суд не має підстав для призначення покарання ближче до мінімальної межі, передбаченої санкцією ст.121 ч.1 КК України і приходить до висновку про необхідність призначення покарання підсудному ОСОБА_1 у межах санкції ст.121 ч.1 КК України – у виді семи років позбавлення волі.

            При вирішенні питання щодо міри запобіжного заходу підсудному ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу, суд не має підстав для зміни чи скасування обраної постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 11.05.2011 року (а.с.88) міри запобіжного заходу, а тому вважає необхідним до вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу залишити попередню – взяття під варту.   

При вирішенні питання щодо речових доказів, які постановою про приєднання до справи речових доказів від 21.06.2011 року (а.с.123) приєднані до справи і знаходяться на зберіганні в кімнаті речових доказів Ямпільського РВ УМВС України у Вінницькій області - суд відповідно до ст.81 ч.1 п.п.2,3  КПК України має підстави  їх знищити.

Керуючись ст.ст.323, 324 КПК України, суд

З А С У Д И В :

           ОСОБА_1 визнати винуватим за ст.121 ч.1 КК України і призначити йому покарання у виді семи років позбавлення волі.

Зарахувати до строку покарання строк досудового ув’язнення - строк покарання засудженому ОСОБА_1 рахувати із моменту затримання – 01 травня 2011 року включно.            

          Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в закону силу залишити попередню –  взяття під варту.

         Речові докази – ніж з пластмасовим руків’ям червоно-синьо-білого кольору, який знаходиться на зберіганні у кімнаті зберігання речових доказів Ямпільського РВ УМВС України у Вінницькій області - знищити.

          Вирок суду може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області через Ямпільський районний суд Вінницької області протягом п’ятнадцяти  діб з моменту його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ                 А.Г.ЛЮБИНЕЦЬКА-ОНІЛОВА