Судове рішення #19229234

УКРАИНА

АПЕЛЛЯЦИОННЫЙ СУД ДНЕПРОПЕТРОВСКОЙ ОБЛАСТИ

                                                                                

22-ц-20315/11  

Справа № 22ц-20315/2011                                                            Головуючий в 1-й інстанції

Категорія – 21 ( І )                                                                                      суддя Чумак Н.О.

                                                                                                    Суддя-доповідач – ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем  України

01 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:              

головуючого судді:     Зубакової В.П.

суддів:                          Остапенко В.О., Неклеси В.І.

при секретарі:              Бадалян Н.О.

     

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського  районного суду м. Кривого Рогу від 26 серпня  2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, до ОСОБА_2, третя особя Виконком Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради, як орган опіки та піклування, про визнання правочину недійсним, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення в квартиру, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Виконком Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради, як орган опіки та піклування, Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Центрально-Міського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровські області, про стягнення безпідставно одержаних грошей та відшкодування збитків.

          

          Особи, які беруть участь у розгляді справи:

законний представник недієздатної ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7,

відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8,

представник третьої особи Виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради, як орган опіки та піклування – ОСОБА_9, -

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2008 року ОСОБА_3, яка діяла в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4,  звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 визнання договору дарування недійсним, визнання права власності і вселення.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до угоди, укладеною між нею та відповідачем, останній передав їй завдаток ( який по суті є авансом) в розмірі 35 700 грн. в рахунок укладення договору купівлі - продажу належної їй на праві приватної власності 3/8 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1, однак  27.11.2006р. між нею та відповідачем укладено договір дарування, і в зв`язку з цим ОСОБА_2 відмовляється виплатити решту грошей у розмірі 15 300 грн. та проживає у спірній квартирі, 5/8 частин якої належать на праві приватної власності позивачці та її донькі.

Посилаючись на вищевикладене просила суд визнати договір дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 27.11.2006 року за реєстром № 13529, укладений між позивачкою та відповідачем, недійсним та визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 35 700 грн., сплачених ним на підставі угоди про завдаток від 15.10.2005р.; вселити її та ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1; зняти з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2, усунувши ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди в користуванні та володінні спірною квартирою; зобов`язати СГІРФО Центрально-Міського району м. Кривого Рогу зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 по квартирі АДРЕСА_1.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги ОСОБА_3, в останній редакції позовної заяви від 26.03.2010 року, просила суд визнати за нею право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1; усунути ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди в користуванні та володінні спірною квартирою, які чинить відповідач; зобов`язати СГІРФО Центрально-Міського району м. Кривого Рогу зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 по квартирі АДРЕСА_1; визнати договір дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 27.11.2006 року за реєстром №13529, укладений між позивачкою та відповідачем, недійсним.

В квітні 2008 року відповідач  ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до  ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання  договору купівлі  продажу дійсним та  визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 15.10.2005 року вони з ОСОБА_3 домовились про продаж останньою квартири АДРЕСА_1 та уклали договір завдатку. Оскільки, остання ухилялась від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу та зволікала з оформленням необхідних документів, відповідач наполіг на нотаріальному оформленні на його ім`я  частки квартири та, в зв`язку з тим що ОСОБА_3 не отримала згоди органу опіки та піклування на продаж квартири, співвласником якої є недієздатна донька позивачки – ОСОБА_4, 27.11.2006 року між ним та позивачкою укладено договір дарування 3/8 частини спірної квартири.

Посилаючись на вищевикладене просив суд  визнати договір дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 27.11.2006 року за реєстром № 13529 удаваним правочином та визнати, що сторони 27.11.2006 року насправді вчинили договір купівлі-продажу частки квартири; визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дійсним; визнати за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_2, в останній редакції позовної заяви від 25.02.2010 року, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь завдані збитки у загальній сумі 61 128,06 грн., у тому числі: 35 700,00 грн. завдатку,  22 215,06 грн. індексу інфляції та три відсотки річних у сумі 3 213,00 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 26 серпня 2010 року  позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, а позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано договір дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 27.11.2006 року за реєстром №13529, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрованого в КП ДОР «КБТІ» - недійсним.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35 700 грн.

Усунуто перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації  ОСОБА_2

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 18.10.2010 року  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселено в квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про зміну рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічної позовної заяви в частині стягнення з ОСОБА_3 на його користь  61 128, 06 грн. та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині усунення перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом зняття відповідача з реєстрації посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Зокрема, спірні правовідносини регулюються главами 48 та 83 ЦК України, які суд при ухваленні рішення не застосував.  Крім того, судом не взято до уваги, що ОСОБА_3 розтратила сплачений ним завдаток у розмірі 35 700 грн. та з урахуванням її похилого віку та матеріального стану, вона ніколи не зможе сплатити йому цю суму, що позбавляє відповідача можливості придбати нове житло.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_8, які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, законного представника недієздатної ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано в суді апеляційної інстанції, що згідно рішення Центрально-Міського іонного суду м. Кривого Рогу від 12 липня 2006 року за позивачкою ОСОБА_3 було визнано право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої матері ОСОБА_11 та померлого чоловіка ОСОБА_3

Згідно вказаного рішення суду, за донькою позивача ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_3

          Спірна квартира трикімнатна,загальною площею 44,6 кв.м. та житловою площею 29,2 кв.м.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ міськвиконкому 19 квітня 1993 року на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства від 15 березня 1993 року № 2730 та технічного паспорту, виданого Комунальним підприємством Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної  інвентаризації» від 03 грудня 2007 року зареєстрованого в реєстрову книгу № 403 -4п-223 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31 січня 2008 року за позивачкою ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_4 зареєстрована спільна сумісна власність на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_2, згідно інформаційних довідок комунального підприємства Дніпропетровської області «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», 3/8 частини згідно договору дарування від 27 листопада 2006 року.

Таким чином, за позивачем ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_4 значиться як за власниками 5/8 частин спірної квартири (1/2 + 1/8).

          Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від  23 грудня 2005  року  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнана недієздатною та їй призначено опікуна  -  матір ОСОБА_3, позивача по справі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири від 27.11.2006 року, укладеного між позивачкою та відповідачем, недійсним суд першої інстанції керувався вимогами ст. 215 ЦК України та виходив з того, що даним правочином порушено житлові  права  недієздатної ОСОБА_4 та наявності у зв’язку з цим підстав для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійним.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 Постанови «Про судову практику про визнання угод недійсними» № 3 від 28.04.1978 року, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частиною 2 ст. 68 ЦК України визначено, що опікун не може здійснювати дарування від імені підомічного, а також зобов’язуватись від його імені порукою.

Згідно ст. 71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Враховуючи, що договір дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10  27.11.2006 року за реєстром №13529, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, стосується майна недієздатної ОСОБА_4 та не узгоджений з органом опіки та піклування в установленому законом порядку, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору дарування від 27.11.2006 року, а тому укладений договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Стягуючи  з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 35 700 грн., суд першої інстанції правомірно виходив з того, що зазначені кошти є авансом, і оскільки, договір купівлі-продажу між сторонами не укладався в установленому законом порядку, підстави для визнання його дійсним та визначення цих грошових коштів завдатком у суду відсутні.

Так, згідно з ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання  і на забезпечення йог виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у випадку наявності зобов’язання, яке б мало випливати із договору, укладеного сторонами.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири  в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то передані ОСОБА_2 грошові кошти  в розмірі 35 700, грн. є авансом, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув ці кошти на його користь, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які  призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 доведені, обґрунтовані, і підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_2  підлягають задоволенню лише частково.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Центрально-Міського  районного суду м. Кривого Рогу від 26 серпня  2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація