Справа № 2-102/11 Головуючий у 1 інстанції:Пахолюк А.М.

Провадження № 22-ц/0390/1735/11

Категорія:27 Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 листопада 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого       -      судді Мудренко Л.І.,

суддів                   -      Антонюк К.І. Русинчука М.М.,

при секретарі      -      Семенюк О.А.,  

з участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача –ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики, процентів та трьох відсотків річних за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

          Рішенням Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2011 року позов задоволено частково.

         Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01.02.2006 року в розмірі 3986 грн. 15 коп., 13123 грн. 68 коп. процентів за договором позики та 218 грн. 84 коп. трьох відсотків річних, а всього на загальну суму 17328 грн. 67 коп.

         Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 понесені витрати пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі - 173 грн. 28 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі  - 120 (сто двадцять) грн.

          В решті вимог відмовлено.

         Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 21 вересня 2011 року виправлено арифметичні помилки, допущенні в рішенні суду від 12 вересня 2011 року в даній справі.  

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість рішення суду, просить змінити рішення та додатково стягнути по розписці від 21.06.2006 року в її користь з ОСОБА_3 кошти в сумі 55968 грн. основного боргу та 839 грн. –три проценти річних.

Відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення  суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні  позову.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, приходить висновку, що апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.          

        Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2006 року ОСОБА_3 позичила  у ОСОБА_1 суму в розмірі 17 000 доларів США, яку відповідач зобов’язувалася повернути на протязі 2007 року, тобто до 31.12.2007 року ( а.с. 63).

          Письмовою розпискою від 01.02.2006 року стверджується, що з 05.04.2007 року по 4.10.2007 року відповідач повернула позивачу основну суму боргу в розмірі 16500 доларів США.     

           Отже, розмір неповернутої основної суми боргу становить 500 доларів США.

Згідно вимог ст. 545 ЦК України, відповідач мала право у разі повного розрахунку отримати оригінал розписки від позивача, що підтвердило б виконання  ОСОБА_3 свого обов’язку. Однак, як встановлено судом, оригінал розписки перебував у позивача, що, на думку суду, також свідчить про неповне погашення відповідачем боргу.

Доводи відповідача ОСОБА_3 про повернення нею усієї суми боргу належними доказами не підтверджені.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки умови договору не виконані, оригінал розписки знаходиться у позивача, кошти в розмірі 500 доларів США підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець  має  право  на  одержання  від  позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються договором.  Якщо  договором  не встановлений розмір процентів,  їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного  банку України.  

          Судом із наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що відповідач 4.07.2007 року сплатила позивачу як проценти 500 доларів США. Отже, ця обставина підтверджує, що між сторонами існувала домовленість щодо сплати відсотків по договору позики від 01.02.2006 року. 

         Таким чином висновок суду про стягнення з відповідача відсотків за договором позики є правильним і розмір таких відсотків судом визначений згідно вимог ч.1 ст.1048 ЦК України.  

           Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Розпискою про отримання коштів від 01.02.2006 року підтверджено  обов’язок  ОСОБА_3 повернути кошти до 01.01.2008 року. Оскільки, на час звернення із позовом до суду зобов’язання не було виконане, то термін прострочення виконання зобов’язання становив 668 днів (з 01.01.08 р. по 29.10.09 р.).

          Враховуючи наведене, суд правильно вважав частково підставними позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 27,45 доларів США (500 доларів х 3% : 365 днів х 668 днів).      

          Доводи відповідача на пропуск позивачем встановленого у ст.257 ЦК України трьохрічного строку для звернення до суду є безпідставними, оскільки, як зазначено у розписці, останній день строку повернення спірних коштів визначено кінець 2007 року, тобто 31.12.2007 року, а позивач звернувся до суду із даним позовом  29.10.2009 року, тобто в межах строку позовної давності (а.с.1).

         Судом встановлено, що 21.06.2006 року ОСОБА_3 відповідно до розписки отримала  у ОСОБА_1 суму в розмірі 5 000 доларів США.

          Доводи відповідача, що вказана сума коштів нею отримана в рахунок оплати пайової участі в будівництві житла (однокімнатної квартири) згідно з договором від 12.12.2005 року (а.с.62) підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з яких вбачається, що передача 21.06.2006 року спірних коштів відбулася між позивачем та відповідачем з приводу здійснення майбутньої оплати по договору пайової участі в будівництві житла від 12.12.2005 року.

          Зі змісту наданої відповідачем ОСОБА_3 розписки не вбачається, що кошти, отримані нею як позика.  

          Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що між сторонами не виникли позикові правовідносини внаслідок укладення розписки від 21.06.2006 року, а тому  позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.   

          Посилання в апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_3 про безпідставність стягнення процентів за користування позикою не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

           Доводи позивача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про необґрунтованість відмови в частині стягнення коштів по розписці від 21.06.2006 року спростовуються встановленими обставинами, перевірених належними доказами.   

Виходячи з викладеного, давши оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов про стягнення заборгованості за договорами позики, процентів та трьох відсотків річних.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильних висновків суду. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 відхилити.  

Рішення Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2011 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: