АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ас-389 Головуючий по 1-й інстанції
2006 рік суддя Якимець Т.Є.
суддя-доповідач Петренко В.М.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року вересня місяця 4 дня м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: судді Петренка В.М.
Суддів: Акопян В.І., Чічіль В.А.
При секретарі: Ткаченко Т.І. за участю: позивача ОСОБА_1
представників відповідачів : Державного Департаменту України з питань виконання покарання, Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарання в Полтавській області, Кременчуцької випраної колонії Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарання в Полтавській області № 69,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Крюківського районного суду м.Кременчука від 07 квітня 2006 року та ухвалу того ж суду від 26 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької виправної колонії № 69, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області, Державного департаменту України з питань виконання покарання, Держави Україна в особі Державного казначейства України про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул, грошової компенсації за формений одяг, плати за роботу в святкові, вихідні дні та надурочні години, доплати за виконання додаткової роботи та моральної шкоди,
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, прояснення сторін,
ВСТАНОВИЛА:Постановою Крюківського районного суду м.Кременчука від 07 квітня
2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто на
його користь з управління Державного департаменту України з питань
виконання покарань в Полтавській області 1 596 грн. 65 коп. грошової
компенсації за формений одяг, з Кременчуцької виправної колонії № 69 Державного департаменту України з питань виконання покарань - 96 грн. 67 коп. недоплати за роботу в нічний час. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що з 27 липня 2002 року на підставі наказу № 39-о/с начальника УДДУПВП в Полтавській області позивач проходив службу в Кременчуцькій виправній колонії № 69.
З 22 червня 2005 року позивач з невідомих причин безпідставно не виходив на службу, в зв'язку з чим наказом начальника УДДУПВП в Полтавській області № 52-о/с від 31 серпня 2005 року позивач звільнений зі служби за ст.64 п.є) (порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Згідно висновку суду першої інстанції позивач звільнений на законних підставах, отже відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.
За період служби в КВК № 69 позивачу недоплачено 96 грн. 67 коп. за роботу в нічний час, за несення служби у святкові та вихідні дні позивачу надавалися дні відповідчинку. Окрім того, в порушення вимог Положення про забезпечення речовим майном у системі МВС України позивач не отримав в повному обсязі предмети форменого обмундирування і на час звільнення грошова компенсація за неотримані предмети форменого обмундирування йому не виплачена.
Ухвалою Крюківського районного суду М.Кременчука від 26 квітня 2006 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в справі з посиланням на те, що судом розглянуті всі заявлені позивачем вимоги та по ним ухвалене відповідне рішення.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нову постанову або змінити постанову суду першої інстанції, задовольнивши заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі. Окрім того, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що суд першої інстанції розглянув його позов не в тому провадженні, поскільки правовідносини, які були предметом судового розгляду, виникли з трудових відносин, отже справа мала бути розглянута в порядку цивільного судочинства.
Позивач також стверджував, що його позов розглянутий судом упереджено: йому відмовлялося в задоволенні клопотань про витребування доказів, які мають суттєве значення для вірного вирішення спору, судом були взяті до уваги лише доводи відповідачів.
На думку позивача суд необгрунтовано погодився з доводами відповідача про те, що за надурочні години роботи позивачу були надані дні відпочинку, такий висновок суду суперечить ст. 106 КЗпП України.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, Кременчуцька виправна колонія УДДУПВП у Полтавській області № 69, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, поскільки
суд з дотриманням норм процесуального права всебічно та повно дослідив всі обставини справи. Твердження позивача про порушення судом норм процесуального права з метою утискання його прав та інтересів не відповідають дійсності та перекручують дійсні обставини.
Всі звинувачення позивача на адресу відповідача ретельно та не один раз перевірялися компетентними органами, які не виявили будь-яких порушень.
Стосовно документального підтвердження надання відгулів за понаднормові часи роботи, то, на думку відповідача, рапорти про надання відгулів зберігаються строком не більше одного року, отже відповідач не мав фізичної можливості надати їх суду. Натомість судом були допитані свідки, працівники установи, які підтвердили, що позивач використовував відгули.
З огляду на викладене відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 07 квітня 2006 року залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню зі слідуючих підстав:
Відповідно до ст. 198 ч.1 п.З, ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстації має право скасувати та прийняти нову постанову суду, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 199 ч.1 п.1, ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанціїсуд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 27 липня 2002 року на підставі наказу № 39о/с проходив службу в Кременчуціькій виправній колонії №69 на посаді інспектора з мобілізаційної роботи та цивільної оборони.
Наказами начальника Кременчуцької виправної колонії №69 позивач призначався відповідальним за проведення організаційно-аналітичної роботи, в зв'язку з чим вносилися зміни до його функціональних обов'язків, при цьому штатним розкладом додаткова оплата за виконання зазначеної роботи не передбачалася. Позивач ознайомлювався із наказами під розпис.
З 22 червня 2005 року позивач припинив виходити на службу. На вимоги керівництва Кременчуцької виправної колонії № 69 з'явитися на служби та надати пояснення щодо причин невиходу на службу не реагував або відмовлявся їх виконати в категоричній формі.
В зв'язку з викладеним на підставі висновку атестаційної комісії позивач наказом начальника УДДПВП в Полтавській області № 52о/с від 31 серпня 2005 року звільнений зі служби за ст. 64 п. є) (за порушення
дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Наведені обставини суд першої інстанції встановив на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження належних і допустимих доказів.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що звільнення позивача проведене відповідно до вимог закону, отже відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про поновлення його на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул, відшкодування моральної шкоди, а також про стягнення на його користь доплати за виконання додаткової (організаційно-аналітичної) роботи.
Апеляційна скарга позивача не містить нових доказів або засобів доказування, які б спростовували висновкви суду першої інстанції щодо вищеперелічених позовних вимог.
Посилання позивача на те, що заявлені ним вимоги підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки це був трудовий спір, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, позивач всупереч вимогам п.2 ч.1 ст. 17 КАС України звернувся до суду з позовом в порядку ЦПК України і провадження в справі також було порушене в порядку цивільного судочинства, але в подальшому суд першої інстанції виправив свою помилку та з метою забезпечення дотримання права особи на вирішення заявлених нею вимог в розумні строки розглянув по суті позовні вимоги і ухвалив судове рішення в порядку адміністративного судочинства.
Позивач в додатковому позові (т.1 а.с. 155 - 159) просив стягнути з відповідача 19 211 грн. 01 коп. компенсації за понаднормові часи роботи, а також 339 грн. 14 коп. - за роботу у нічний час та стверджував, що спір слід вирішувати на підставі законодавства про працю.
Але таке твердження є хибним, оскільки порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу Кримінально-виконавчої системи України регулюється спеціальними нормативними актами.
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу в задоволенні вимог про стягнення компенсації за понадурочні години роботи, а також роботу у вихідні та святкові дні, дійшов вірного висновку, що позивачем не надано конкретних даних та доказів в обгрунтування цієї частини вимог.
Так, пунктом першим Постанови КМУ № 197 від 14 вересня 1991 року "Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні" встановлені два порядки компенсації, а саме несення служби понад установлений законодавством робочий час компенсується виключно у грошовій формі, а служба у святкові або вихідні дні компенсується або у грошовій формі, або шляхом надання вихідних днів.
В своїх усних та письмових поясненнях і розрахунках позивач не навів конкретних даних про кількість годин, відпрацьованих у робочі дні понад встановлену законом норму, ні про кількість годин, відпрацьованих у святкові дні і в дні щотижневого відпочинку. При цьому позивач в
додатковому позові (т.1 а.с. 155) підтверджує, що йому надавалися дні відпочинку за службу у чергуваннях.
Визначаючи суму заборгованості за роботу у нічні години, позивач виходив із кількості відпрацьованих годин в нічний час та зробив розрахунок відповідно до ст. 108 КЗпП України.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення на його користь компенсації за роботу у нічний час, виходив з того, що відповідно до довідки Кременчуцької виправної колонії № 69 (т.2 а.с.42) за період роботи позивача в установі (січень 2003 року - квітень 2005 року) сума недоплати за роботу в нічні години склала 96 грн. 67 коп.
Такого висновку суд першої інстанції дійшов виключно на підставі пояснень представника відповідача та показань свідків, які є працівниками Кременчуцької виправної колонії № 69.
Відповідно до ст. 79 КАС України докази в справі мають бути належними та допустимими. В даному випадку наведені докази не можна розцінювати як належні та допустимі.
Окрім того, поза увагою суду залишилося те, що відповідно до пункту
2 абзацу 2 Указу Президента України № 926/96 від 04 жовтня 1996 року та
пунту 4 абзацу 1 Постанови КМУ № 1510 від 18 серпня 1999 року особам
рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи за роботу
у нічний час виплачується доплата у розмірі 35% посадового окладу.
Позивач вимоги про стягнення невиплаченої надбавки до грошового утримання за роботу в нічний час не заявляв, будь-яких обгрунтувань з цього питання не наводив.
В зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що відсутні законні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача компенсації за роботу в нічний час, отже рішення суду першої інстанції про стягнення з Кременчуцької виправної колонії № 69 компенсації за роботу у нічні години в сумі 96 грн. 67 коп. слід скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні цих вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може прийняти додаткову постанову, ящо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, не ухвалено рішення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не пояснив, яка саме позовна вимога не була вирішена судом першої інстанції.
З матеріалів справи та, зокрема, зі змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції розглянув всі заявлені ОСОБА_1 вимоги та своєму рішенні повно виклав встановлені обставини, пославшись на докази, які були покладені в основу рішення, в рішенні також викладені мотиви суду,
з яких він виходив при прийнятті постанови по кожній позовній вимозі.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі вірно встановлених фактичних обставин та у відповідності до вимог процесуального закону грунтовно відмовив ОСОБА_1 в задоволенні вимог про постановлення додаткової постанови.
Керуючись ст. 198 ч.1 п.З, ст. 202, ст. 199 ч.1 п.1, ст. 200, 207 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Крюківського районного суду М.Кременчука від 07 квітня 2006 року задовольнити частково.
Постанову Крюківського районного суду М.Кременчука від 07 квітня 2006 року в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з Кременчуцької виправної колонії № 69 Державного департаменту України з питань виконання покарань недоплати за роботу в нічний час скасувати.
Ухвалити нову постанову про відмову ОСОБА_1 в задоволенні вимог про стягнення з Кременчуцької виправної колонії № 69 Державного департаменту України з питань виконання покарань недоплати за роботу в нічний час в сумі 339 грн. 14 коп.
В решті постанову Крюківського районного суду м.Кременчука від 07 квітня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької виправної колонії № 69, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області, Державного департаменту України з питань виконання покарання, Держави Україна в особі Державного казначейства України про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул, грошової компенсації за формений одяг, плати за роботу в святкові, вихідні дні та надурочні години, доплати за виконання додаткової роботи та моральної шкоди залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука від 26 квітня 2006 року залишити без задоволення.
Ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука від 26 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької виправної колонії № 69, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області, Державного департаменту України з питань виконання покарання, Держави Україна в особі Державного казначейства України про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул, грошової компенсації за формений одяг, плати за роботу в святкові, вихідні дні та надурочні години, доплати за виконання додаткової роботи та моральної шкоди залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її проголошення та
може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом
одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду
касаційної інстанції.