Справа № 22-5271/2006р. Головуючий в 1 інстанції Корнєєва І.В.
Категорія 38 Доповідач Стельмах Н.С.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С., суддів Солодовник О.Ф., Звягінцевої О.М.,
при секретарі Коваленко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, спонукання до належного оформлення трудової книжки, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації її частини за порушенням строків виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання трудового договору розірваним з підстав п. 4 ст. 40 КЗпП України і
встановив:
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким її позов було задоволено частково і ставить питання про його скасування в частині відмови в задоволенні позову, та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі, оскільки вважає, що висновки суду в цій частиш не відповідають обставинам справи та вимогам Закону.
Зокрема, вона вважає, що суд дійшов суперечливого висновку щодо скоєння нею прогулів разом з висновком про наявність заборгованості з заробітної плати, не взявши до тааги її заяву про звільнення за власним бажанням з 30.09.2005 р. та порушення з боку відповідачки при ухваленні розпорядження про звільнення не за ст. 38 КЗпП України.
Крім цього, на її думку, суд безпідставно відмовив їй в задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги і відшкодування моральної шкоди, оскільки встановив, що відповідачкою було порушено її законні права і це змушувало її додавати зусиль для організації свого життя.
ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі також оспорює обґрунтованість судового рішення в частині задоволенні позову про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати, компенсації частини її втрати за порушенням стоків виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
просить його в цій частині скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Вона зазначає, що суд безпідставно відмовив їй у витребуванні з міліції матеріалу про відмову у порушенні за її заявою кримінальної справи щодо ОСОБА_1, оскільки в ньому з особистих пояснень позивачки працівнику міліції вбачається, що вона отримала заробітну плату за весь період, визначений у позові і в розмірі надто більшому ніж обумовлено трудовим договором; що вона дійсно самовільно залишила місце роботи з 6.09.2005 року за виявленням в неї нестачі матеріальних цінностей і починаючи з жовтня постійно працювала у іншого приватного підприємця.
Крім цього, оскільки вона не працювала в останній день роботи і не зверталася до неї за розрахунком, то невиплата їй компенсації за невикористану відпустку є є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 підтримав доводи її апеляційної скарги і просив її задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
27 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який уточнила в додатковій заяві від 20.01.2006 р. (а.е.46) і зазначала, що
працювала у відповідачки, яка є приватним підприємцем, продавцем.
Оскільки відповідачка постійно порушувала строки виплати заробітної плати, то за період з 26.04.2004 р. до 30.09.2005 р. утворилася заборгованість з неї в сумі 4376,00 грн., а компенсація частини її втрати за порушенням строків виплати складає 272,56 грн.
За таких обставин, вона 26.09.2005 року звернулася із заявою про розірвання трудового договору з підстав ч. З ст. 38 КЗпП України з 30.09.2005 р. і вважає, що відповідачка повинна їй сплатити також вихідну допомогу в сумі 963,00 грн.
Крім цього, вона вважала, що відповідачка повинна сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку з середньої заробітної плати в 321 грн. та у відшкодування моральної шкоди 3000 грн. і просила ухвалити рішення, яким стягнути на її користь вказані суми.
Оскільки відповідачка звільнила її не за ч. З ст. 38 КЗпП України з 30.09.2005 р., а за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 6.09.2005 р., то вона також просила суд змінити формулювання причини звільнення та дату і зобов'язати відповідачку належно оформити та видати їй із відповідною реєстрацією в центрі зайнятості, де було зареєстровано трудовий договір, її трудову книжку.
28 грудня 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 і зазначала, що вона з 6.09.2005 року не виходить на роботу за
виявленою в неї 4.09.2005 р. нестачею матеріальних цінностей.
Вона тривалий час її розшукувала і змушена була звільнити розпорядженням від 6.10.2005 року за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули з 6.09.2005 року.
Тому вона просила суд ухвалити рішення, визнати правильною вказану підставу розірвання трудового договору.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю, а ОСОБА_1 частково, визнано правильним розірвання трудового договору між ними з підстав п. 4. ст. 40 КЗпП України, зобов'язано ОСОБА_2 належно оформити і видати ОСОБА_1 трудову книжку і стягнуто з неї на користь ОСОБА_14153,16 грн. заборгованості із заробітної плати, 489,50 грн. компенсації її частини за порушенням строків виплати, 1988,58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 299,64 грн. компенсації за невикористану відпустку, а також на користь держави 69,30 грн.
В задоволенні вимог в іншій частині відмовлено.
Апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню із зміною судового рішення, а скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови ,Дро судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається у обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З особистих пояснень ОСОБА_1 працівнику міліції (ах. 66-67) вбачається, що всупереч заявлених нею позовних вимог та відповідно до записів в спеціальному зошиті, нею за період з вересня 2004 року до 4.09.2005 року отримано від ОСОБА_2 в загальній сумі 7865 грн. заробітної плати та премії, у той час як за розрахунком суду сума ніби то несплаченої позивачці заробітної плати склала всього 4452,80 грн.
Вона також пояснила, що за виявленої в неї 4.09.2005 року нестачі матеріальних цінностей в сумі 12000 грн. вона не вийшла більше на роботу до ПП ОСОБА_2, азі жовтня 2005 року працевлаштувалася у ПП ОСОБА_4 і отримувала від нього щомісячно заробітну плату в сумі 300 грн., хоч офіційно значилася працюючою у ПП ОСОБА_2, а з 4.04.2006 р. отримала патент і свідоцтво про реєстрацію та працює сама, як приватний підприємець.
За таких обставин, не можна визнати такими, що відповідають обставинам справи, висновки суду щодо наявності у ОСОБА_2 заборгованості перед ОСОБА_1 з заробітної плати та підстав для стягнення такої на її користь із компенсацією часгини її втрати за порушенням строків виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Той факт, що ОСОБА_2, як приватний підприємець не вела належним чином бухгалтерську звітність щодо нарахованих та сплачених ОСОБА_1 сум заробітної плати та премії, а визначала їх лише в спеціальному зошиті, з врахуванням особистого визнання останньою цих фактів, всупереч висновкам суду та доводам представника позивачки, не є само по собі підставою для стягнення сум заробітної плати, які фактично вже виплачено.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України з врахуванням того, що ОСОБА_1 в останній день роботи 6.09.2005 року не працювала і не зверталася до ОСОБА_2 за розрахунком, та ще й з 1 жовтня 2005 року працювала і отримувала заробітку плату у іншого приватного підприємця, невиплата їй компенсації за невикористану відпустку не є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
За викладених обставин, не можна визнати спроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставності відмови в задоволенні її вимог про зміну формулювання причин звільнення, про стягнення вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Оскільки рішення суду є правильним лише в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 299,64 грн. компенсації за невикористану відпустку, то з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 25,50 грн, а не 69,30 грн., як визначив суд.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 2 березня 2006 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4153,16 грн. заробітної плати, 489,50 грн. компенсації частини її втрати за порушенням строків виплати та 1988,58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку СКАСУВАТИ і в задоволенні цих вимог ОСОБА_1 ВІДМОВИТИ.
Це ж рішення в іншій частині залишити без зміни, стягнувши на користь держави з ОСОБА_2 25,50 грн. судового збору.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.