ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22ц/821/37/25 Номер провадження 22-ц/821/61/25Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/2522/24 Категорія: 351000000 Казидуб О.Г.

Доповідач в апеляційній інстанції

Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 рокум. Черкаси

       Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу – представник ОСОБА_2 – адвокат Андріяш Руслан Петрович;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Андріяша Руслана Петровича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2024 року та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Андріяша Руслана Петровича на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу,

в с т а н о в и в:

28.03.2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Прядку В.М. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, належить квартира АДРЕСА_1 . З 2000 року та до моменту подачі позовної заяви, за вищевказаною адресою проживають ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 .

Вказує, що квартира АДРЕСА_1 , раніше належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 21.11.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А.І., реєстр № 5646.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2016, яке ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2017 року залишено без змін, відповідачів було зобов`язано звільнити приміщення квартири. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року, рішення від 21.11.2016 року та ухвалу від 21.04.2017 року скасовано (справа № 711/10061/15-ц).

При прийнятті постанови, Верховний Суд керувався нормами ст. 109 ЖК УРСР та ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», згідно з якими громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказує, що з моменту придбання вищевказаної квартири та по сьогоднішній день, позивач ОСОБА_1 в ній не проживає, про що свідчить акт про не проживання особи від 20 січня 2021 року виданий головою ОСББ Колобковим О.О., комунальними послугами не користується, споживачем за договором не являється.

В провадженні Придніпровського районного суду перебувала справа № 711/6967/20 за позовом ПАТ «Черкаське хімволокно» в інтересах ВП «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту теплову енергію, три відсотки річних та інфляційні збитки в загальній сумі 18 730, 21 грн. та судовий збір в розмірі 409, 14 грн.

В ході примусового виконання вказаного судового рішення про стягнення комунальних послуг, ОСОБА_1 додатково поніс витрати по оплаті основної винагороди приватного виконавця на загальну суму 1 913,93 грн. та мінімальних витрат виконавчого провадження 2 000,00 грн.

Підтвердженням оплати за надані послуги теплопостачання, судовий збір та витрат, пов`язаних з виконання судового рішення є постанови приватного виконавця про закінчення виконавчих проваджень № 70541495 та 70540055 у зв`язку з їх повним фактичним виконанням.

Загальна сума коштів понесених витрат ОСОБА_1 , в зв`язку з несплатою комунальних послуг за теплову енергію мешканцями, що проживають в його квартирі склала 23 053,28 грн. (копія квитанції про оплату додана до позовної заяви).

Позивач вказує, що він був змушений сплатити борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перед ПрАТ «Черкаське хімволокно» за надані послуги теплопостачання, якими він фактично не користувався, що призвело до погіршення його майнового стану та нанесло йому матеріальну шкоду.

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а користувачем послуг з надання теплової енергії в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , є ОСОБА_2 (якій належить особовий рахунок за даною адресою, про що свідчить довідка про борг від 25.01.2021 року видана ПрАТ «Черкаське хімволокно») та ОСОБА_3

19 лютого 2024 року цінним листом з описом на адресу відповідачів направлялася вимога про повернення коштів в порядку регресу.

27 лютого 2024 року відповідачі направили лист – відповідь, в якому вимагали надання підтверджуючих документів на суму 23 053,28 грн. Після отримання документів, зобов`язалися на протязі 10 днів надати відповідь.

28.02.2024 року ОСОБА_1 на адресу відповідачів направлено відповідні документи цінним листом з описом. Вказаний лист отримано 07.03.2024 року, станом на 26.03.2024 року – вказані кошти не відшкодовано позивачу.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу 23 053,28 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.07.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу кошти в розмірі 23 053,28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 650 грн. з кожного.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2024 року стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесених ним на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, понесених ним на професійну правничу допомогу в розмірі в розмірі 8000 грн.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог, зазначивши, що в період з 19.03.2003 року по 20.12.2022 року споживачами житлово-комунальних послуг з теплопостачання за адресою АДРЕСА_3 були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Суд зазначив, що після виплати ОСОБА_1 заборгованості за житлово - комунальні послуги, у останнього виникло право зворотної вимоги до відповідачів.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 – адвокат Андріяш Р.П. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду про стягнення коштів в порядку регресу та ухвалити нове рішення відповідно до якого стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кошти в порядку регресу в сумі 12486,80 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 визнав, а також погодився з рішенням суду, що саме на ньому лежить обов`язок в утриманні власного майна по сплаті за теплопостачання. Вказує, що суд першої інстанції повинен був врахувати той факт, що ОСОБА_1 та відповідачі по даній справі несуть солідарну відповідальність за зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг, а отже вказану суму повинен був поділити пропорційно.

Що стосується інших витрат понесених ОСОБА_1 , а саме судовий збір у розмірі 409,14 грн., у справі № 711/69/67, витрати по оплаті основної винагороди приватного виконавця на загальну суму 1913,93 та мінімальні витрати виконавчого провадження 2000 грн., а всього 4323,07 грн. скаржник вважає, що вони не підлягають солідарному розподілу, оскільки сума виникла з підстав не виконання рішення суду ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адвокат Андріяш Р.П. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення відповідно до якого стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кошти за правничу допомогу в розмірі 4000 грн. з кожного, а всього 8000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не враховував, що відповідно до прохальної частини заяви про ухвалення додаткового рішення від 19.07.2024 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідно до якої представник позивача адвокат Прядка В.М. просить стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати в сумі 18640 грн., тобто не з кожного відповідача, а з обох відповідачів (солідарно, пропорційно).

Вказує, що суд першої інстанції в додатковому рішенні зазначив, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, та проігнорував пояснення адвоката Андріяша Р.П., не врахувавши, що представник позивача в прохальній частині просив стягнути 18640 грн. з обох відповідачів, тобто солідарно, а не по 18640 грн. з кожного відповідача. Вважає, що суд дійшов до помилкового висновку про стягнення по 8000 грн. з кожного відповідача.

02 жовтня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 – адвоката Прядки В.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги адвоката Андріяша Р.П., який діє в інтересах ОСОБА_4 , а рішення суду від 15.07.2024 року залишити без змін. У відзиві зазначається, що скаржник сам визнає той факт, що ОСОБА_1 не проживає та ніколи не проживав у квартирі з моменту її придбання – 03.07.2014 року. Вказує, що даний факт підтверджується також письмовими доказами в цивільній справі, що були подані позивачем.

Зазначається, що вимоги апеляційної скарги стосуються обох відповідачів – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , при цьому повноваження адвоката в суді апеляційної інстанції надано тільки ОСОБА_4 . До апеляційної скарги не додано розрахунку чи письмових пояснень чому саме суму в розмірі 12 486,80 визнає скаржник, з урахуванням того, що в суді першої інстанції позов не визнавався в повному обсязі, на досудові вимоги позивача відповідачі також не реагували.

Щодо посилання скаржника на ту обставину, що ОСОБА_1 має сплачувати комунальні послуги – представник позивача – адвокат Прядка В.М. зазначає, що позивач не користувався та не отримував житлово-комунальні послуги для власних потреб.

Перевіривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені судом першої інстанції рішення від 15.07.2024 року та додаткове рішення суду від 17.09.2024 року не в повній мірі відповідають зазначеним вище вимогам.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва від 03 липня 2014 року ОСОБА_1 є власником квартири квартири АДРЕСА_1 . Дане свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 1800 (а.с.16).

Відповідно до змісту вищевказаного Свідоцтва, квартира, яка придбана ОСОБА_1 раніше належала ОСОБА_2 , на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А.І. 21 листопада 2000 року за реєстровим № 5446, право власності зареєстровано КП «ЧООБТІ» за номером запису 291 в книзі 97, реєстраційний номер 4490475 (а.с.16).

Відповідно до Акту про фактичне непроживання особи від 20 січня 2021 року, виданого головою ОСББ Колобковим О.О., ОСОБА_1 дійсно не проживає та ніколи не проживав за адресою: АДРЕСА_3 . За даною адресою, а саме, АДРЕСА_3 фактично проживали та проживають по теперішній час: ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 (а.с.27).

11 квітня 2024 року постановою Верховного Суду по справі № 711/10061/15-ц рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом позбавлення осіб права користування жилим приміщенням, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено (а.с.18-21).

У вказаних вище рішеннях суду, в тому числі постанови Верховного Суду по справі № 711/10061/15-ц судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після набуття у власність ОСОБА_1 квартири за адресою АДРЕСА_3 продовжували проживати у вказаній квартирі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення Верховний Суд виходив з того, що виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з іпотечного майна можливе лише з одночасним наданням іншого постійного жилого приміщення. У зв`язку з ненаданням відповідачам такого приміщення відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачі по справі, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у квартирі, яка належить ОСОБА_1

01 лютого 2022 року рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси по справі № 711/6967/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкаське хімволокно» заборгованість за спожиту теплову енергію, а також три відсотки річних та інфляційні збитки в загальній сумі 18 730 коп. 21 коп. та судовий збір в розмірі 409 грн. 14 коп.(а.с.23-26).

13 грудня 2022 року приватним виконавцем Недоступом Д.М. виконавчого округу Черкаської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 70541495 з виконання виконавчого листа № 711/6967/20 виданого 11.04.2022 суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» заборгованості за спожиту теплову енергію, а також три відсотки річних та інфляційні збитки в загальній сумі 18730,21 грн.(а.с.28).

Відповідно до постанови від 13.12.2022 року про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме 1873 грн. 02 коп. (а.с.29)

Згідно постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 1000 грн. (а.с.30).

Відповідно до постанови від 14.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 711/6967/20 виданого 11.04.2022 року встановлено, що рішення в примусовому порядку фактично виконане, заборгованість стягнута з боржника в повному обсязі, згідно вимог виконавчого документа. Основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження стягнуто в повному обсязі (а.с.31). Тобто, ОСОБА_1 сплатив борг відповідачів перед ПрАТ «Черкаське хімволокно» за надані послуги теплопостачання, яким він фактично не користувався.

Також, в ході виконавчого провадження з ОСОБА_1 було стягнуто судовий збір в розмірі 409 грн.14 коп., винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме 40 грн. 91 коп., та розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 1000 грн., що підтверджується постановами приватного виконавця (а.с.32-35).

Відповідно до копії Дублікату чеку № 9290-4464-4857-1863 від 18.01.2023 року ОСОБА_1 було сплачено ОСОБА_6 кошти на загальну суму 23053 грн. 28 коп., призначення платежу: борг за АСВП № ЗВП70541721, ОСОБА_1 (а.с.36).

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції встановлено, що в ході примусового виконання судового рішення по справі № 711/6967/20 ОСОБА_1 додатково поніс витрати по оплаті основної винагороди приватного виконавця на загальну суму 1913 грн. 93 коп. та мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 2000 грн.

19 лютого 2024 року ОСОБА_1 на адресу відповідачів направлено Вимогу про повернення коштів за послуги теплопостачання (в порядку регресу), в якій він вимагає на протязі трьох днів з моменту отримання даної вимоги, повернути йому шляхом перерахування на картку ПриватБанку № НОМЕР_1 кошти в загальному розмірі 23053 грн. 28 коп. (а.с.37).

23 лютого 2024 року відповідачі направили Відповідь на лист від 19 лютого 2024 року від ОСОБА_1 , в якому вимагають негайного підтвердження, що дійсно з ОСОБА_1 було стягнуто борг за теплову енергію в розмірі 23053 грн. 28 коп.

28 лютого 2024 року ОСОБА_1 на адресу відповідачів направлено відповідні документи цінним листом з описом (а.с.45-47).

Відповідно до Витягу з сайту «Укрпошта» вказаний лист отримано особисто 07.03.2024 року.

ОСОБА_1 звертаючись в суд з даним позовом мотивував вимоги тим, що станом на 26.03.2024 року вказані кошти не відшкодовано позивачу. Доказів протилежного суду не надано.

Правовідносини сторін у справі, які виникли на підставі викладених фактичних обставин, мають наступне правове регулювання.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд    і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи   на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пунктів 5, 6, 13 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;  індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі — споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

  Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 16 вересня 2020 року

у справі № 755/10683/17, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц).

Відповідно до відомостей Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради в період з 19.03.2003 року по 20.12.2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, відповідачі в період з 19.03.2003 року по 20.12.2022 року були споживачами житлово-комунальних послуг з теплопостачання, за які зобов`язані були здійснювати оплату, оскільки останні фактично користувалися ними.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтями 67, 68 ЖК України встановлено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст.ст. 610, 623 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

Згідно ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Право регресу - право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Зазначена стаття застосовується у випадках, коли фігура, яка завдала шкоди та фігура особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають.

За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов`язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Виключення з цього положення можуть бути встановлені законом.

Як зазначено в Постанові Верховного суду України від 16.11.2016 року № 761/6313/14-ц, Постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 року № 206/837/15-ц, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Слід звернути увагу, що за загальним правилом регрес уявляє собою право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове пов`язане саме з регресною вимогою. Тобто у разі регресу виконання первісного зобов`язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З урахуванням викладених обставин та зазначених норм права, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , який не проживав та не проживає на даний час у квартирі за адресою АДРЕСА_3 , фактично не отримував надані житлово-комунальні послуги від ПАТ «Черкаське хімволокно», а тому відповідачі завдали останньому майнової шкоди у розмірі 18730,21 грн., яка була стягнута за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.02.2022 року у справі № 711/6967/20 за позовом ПАТ «Черкаське хімволокно» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію. Після виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.02.2022 року про стягнення заборгованості, у останнього виникло право зворотної вимоги до ОСОБА_2 ОСОБА_3 , які утворили вищезазначену заборгованість.

Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в порядку регресу витрат, які поніс ОСОБА_1 під час виконавчого провадження, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Отже, виконавче провадження є формою примусового виконання судових рішень.

Разом з тим, будь-яке судове рішення в силу вимог ст. 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання та може бути виконане боржником добровільно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що понесення позивачем витрат у зв`язку із примусовим виконанням судового рішення в частині стягнення шкоди не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із будь-якими діями відповідачів.

Не підлягає відшкодуванню з відповідачів також стягнутий з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкаське хімволокно» судовий збір у розмірі 409,14 грн. за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.02.2022 року у справі № 711/6967/20, оскільки відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається виключно на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.02.2022 року у справі № 711/6967/20 вбачається що сторонами по справі є ОСОБА_1 та ПАТ «Черкаське хімволокно».

Чинним законодавством не передбачено право особи, якій завдано шкоди вимагати в порядку регресу стягнутий судовий збір за рішенням суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його відшкодування .

За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу з відповідачів на користь позивача витрат по оплаті основної винагороди приватного виконавця на загальну суму 1913 грн. 93 коп., мінімальних витрат виконавчого провадження 2000 грн. та судового збору у розмірі 409 грн. 14 коп. слід відмовити.

Не приймаються до уваги колегією суддів доводи скаржника стосовно того, що ОСОБА_1 повинен сплачувати житлово-комунальні послуги, оскільки він фактично не користувався ними, так як не проживав/не проживає за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується доказами у справі. Натомість в матеріалах справи достатньо доказів, що відповідачі по справі проживають в квартирі, яка належить ОСОБА_1 та користуються житлово-комунальними послугами, що не заперечується останніми.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи

У зв`язку із неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів на користь позивача коштів в порядку регресу необхідно змінити, зменшивши розмір коштів які підлягають солідарному стягненню з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу з 23053,28 грн. до 18730,21 грн. з зазначених вище обґрунтувань.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів в порядку регресу, то згідно вимог ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви (1211.20) необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (81,25%) – у розмірі 984 грн., тобто по 492 грн. з кожного. Судовий збір сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги (1610,40 грн.) стягується з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених апеляційних вимог (66,67% - 1074 грн. 14 коп.).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01).

Представником позивача – адвокатом Прядкою В.М.., для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було подано до суду першої інстанції Договір № 8/22 про надання послуг від 19.01.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Прядкою В.М., ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 8/23 від 19 січня 2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЧК № 000553 на ім`я Прядка В.М., угоду про вартість послуг за надання правової (професійної правничої) допомоги від 02 жовтня 2023 року, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Прядкою В.М., попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат за надання правової допомоги, відповідно до якого станом на момент подачі позову попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які Позивач вже здійснив і очікує здійснити у зв`язку з розглядом справи в судовому порядку, складає 16240 грн. та детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 у справі № 711/2522/24.

Відповідно до п. 3 Детального опису робіт, до переліку виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх вартість входить: вивчення документів, наявних у ОСОБА_1 , ознайомлення та вивчення матеріалів справи № 711/6967/20, формування правової позиції, що стосується стягнення коштів, в порядку регресу з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розробка стратегії захисту інтересів Замовника – 4000 грн.; написання та комплектування позовної заяви, подання позовної заяви до Придніпровського районного суду м. Черкаси про стягнення коштів в порядку регресу – 5000 грн.; канцелярія (друк, ксерокопії) 120 арк. – 360 грн. 00 коп.; направлення вимог відповідачам (цінні листи з описом) – 80 грн. 00 коп.; участь адвоката в судовому засіданні 29.04.2024 року о 15-20, судове засідання не відбулося, в зв`язку з поданням Мельницькою І.О. через канцелярію суду, заяви про відкладення розгляду – 800 грн., участь адвоката в судовому засіданні 05.06.2024 року о 09-20 год., судове засідання не відбулося, в зв`язку з клопотанням адвоката Мельницької І.О., про відкладення розгляду – 800 грн., участь адвоката в судовому засіданні 04.07.2024 року о 09-00 год., судове засідання відбулося – 3000 грн. участь адвоката в судовому засіданні 15.07.2024 року о 09-00 год., судове засідання відбулося – 3000 грн. написання, комплектування та подача до Придніпровського районного суду м. Черкаси заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, направлення копії такої заяви на адресу відповідачів – 1600 грн.

Відповідно до п. 4 Детального опису робіт, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 18640 грн.

Відповідно до частин 5,6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу заявлених стороною позивача, вказавши на їх явну не співмірність та вважаючи, що такий розмір не відповідає засадам розумності та справедливості. Представник ОСОБА_2 – адвокат Андріяш Р.П. просив зменшити розмір витрат до 8 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тож, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Ознайомившись з поданими до суду документами на підтвердження витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена до стягнення сума в розмірі 18640 грн. за виконану адвокатом роботу є завищеною, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було проведено два судові засідання, що підтверджується протоколами судового засідання (а.с. 131,183).

Відповідно до протоколу судового засідання від 15.07.2024 розгляд справи розпочався о 16 год. 36 хв. та закінчився видаленням судді до нарадчої кімнати о 16 год. 50 хв., тобто судове засідання по часу тривало 14 хв. Судове засідання, яке відбулося 17.09.2024 тривало 27 хв., що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.184).

Також, в описі робіт адвокат Прядка В.М. посилається на участь у судовому засідання 04.07.2024 року оцінене ним в 3000 грн., однак згідно довідки від 04.07.2024 року судове засідання було відкладене у зв`язку з клопотанням представника відповідача.

Витрати адвоката на друк, ксерокопію документів у розмірі 360 грн. не підтверджуються жодним доказом у справі.

З огляду на наявність заперечень відповідача проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 10 000 грн., що є співмірними з предметом спору, складністю справи та виходячи з наданих адвокатом послуг.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 81,25% , стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8125 грн. (10000*81,25:100=8125), а тому додаткове рішення суду підлягає зміні, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу з 8000 грн. з кожного до 4062 грн. 50 коп. з кожного.

На підтвердження витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції представник позивача – адвокат Прядка В.М. надав суду попередній орієнтовний розрахунок суми витрат у розмірі 11 000 грн. до якої входить написання, комплектування, подання до Черкаського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 – 8000 грн., участь адвоката, як мінімум в одному судовому засіданні – 3000 грн. (а.с.224).

Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду справи правова позиція сторони є вже сформованою, всі докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, досліджені в суді першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу ґрунтується на доводах, викладених в суді першої інстанції та зроблених судом першої інстанції висновках, отже стверджувати про істотну складність в його підготовці адвокатом не можна.

Колегія суддів зазначає, що справа розглядається в порядку письмового провадження, без виклику сторін в судове засідання, а тому витрати у розмірі 3000 грн. за участь адвоката в судовому засіданні не приймаються до уваги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами до 4 000 грн.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено на 66,7% стягненню з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції 2668 грн., тобто по 1334 з кожного.

З вищенаведеного, керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути у відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції 8125 грн. по 4062 грн. 50 коп. з кожного, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи слід стягнути 2668 грн., тобто по 1334 грн. з кожного.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвоката Андріяша Руслана Петровича задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 липня 2024 року змінити.

Зменшити розмір коштів які підлягають солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу з 23053,28 грн. до 18730,21 грн.

Зменшити розмір судового збору визначений судом до стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з 650 грн. з кожного до 492 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1074 грн. за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1334 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1334 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.09.2024 року змінити.

Зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 8000 грн. до 4062 грн. 50 коп.

Зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з 8000 грн. до 4062 грн. 50 коп.

В решті додаткове рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді