ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 751/9514/24 Суддя (судді) першої інстанції:Діденко А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменко В.О., Кучми А.Ю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства Україним апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Шванського Андрія Олександровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №3271052 від 15.10.2024, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3271052 від 15.10.2024 року, винесену інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Шванським Андрієм Олександровичем, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП ОСОБА_1 та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги норми ч. 1 ст. 29, ст. 33, ч. 2 ст. 37 Закону України «Про дорожній рух».

Також апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував пункт 6.1.2. ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», згідно з яким не дозволено застосовувати зруйновані та з тріщинами на світловідбивальних поверхнях або розсіювачах ПЗС, установлювати будь-які пристрої, що обмежують їхню видимість, наносити покриви на ПЗС (тонування, фарбування тощо), що зменшує світлопропускання, змінює їхню силу світла, світлорозподіл або колір.

Отже, на переконання апелянта, враховуючи встановлену в ст. 37 Закону України «Про дорожній рух» заборону експлуатації транспортного засобу, технічний стан якого не відповідає вимогам чинних нормативів, позивачем вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП, а саме: керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів, з якими експлуатація транспортного засобу забороняється.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Шванського Андрія Олександровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року справу призначено у судове засідання на 26 березня 2025 року.

У відкрите судове засідання 26 березня 2025 року сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Згідно з частиною другою статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Інспектором взводу № 2 роти № 3 першого батальйону УПП в Чернігівській області ДПП, лейтенантом поліції Шванським Андрієм Олександровичем 15.10.2024 винесено постанову серії ЕНА №3271052 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн (а.с.38).

Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 15.10.2024 о 14:40 в м. Чернігова по вул. Кільцева 16 Б ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes Sprinter НОМЕР_1 , у якого на лівій блок-фарі було в тріщинах скло світлорозсіювача, що порушувало вимоги пп. 6.1.2. ДСТУ 3649:2010, чим порушив вимоги п. 31.1. Правил дорожнього руху - технічний стан транспортного засобу та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів.

Також, як вбачається із матеріалів справи, 15.10.2024 складено протокол серії АА №036987 про адміністративне затримання ОСОБА_1 , згідно з яким адміністративне затримання було здійснено о 15 год. 39 хв. 15.10.2024, метою затримання слугувала необхідність складення адміністративних матеріалів (а.с.39).

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив, зазначивши, що викладені у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності обставини не відповідають диспозиції ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та не свідчать про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною правовою нормою.

Також суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не забезпечено доступ до правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту, в тому числі, за ч.1 ст.121 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до статті 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Як зазначалося, підставою для винесення оскаржуваної постанови на підставі ч.1 ст.121 КУпАП стало те, що 15.10.2024 о 14:40 в м. Чернігова по вул. Кільцева 16 Б ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes Sprinter НОМЕР_1 , у якого на лівій блок-фарі було в тріщинах скло світлорозсіювача, що порушувало вимоги пп. 6.1.2. ДСТУ 3649:2010, у зв`язку з чим позивач порушив вимоги п. 31.1. Правил дорожнього руху - технічний стан транспортного засобу та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів.

Частина перша статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає наступну диспозицію адміністративного правопорушення: керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Тобто, адміністративна відповідальність за даною статтею настає не за керуванням транспортним засобом за наявності будь-яких пошкоджень чи інших несправностей світлових приладів, а лише за умови, що встановлені правила забороняють експлуатацію транспортного засобу з відповідними пошкодженнями.

Згідно зі змістом постанови у справі про адміністративне правопорушення водієві інкримінується порушення п.п. 6.1.2 ДСТУ 3649:2010 та пункту 31.1. Правил дорожнього руху як тих норм правил, що забороняють експлуатацію відповідного транспортного засобу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не погодитися із такою юридичною кваліфікацією дій позивача, що наведена у постанові у справі про адміністративне правопорушення.

Так, в Україні діють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306. Указані Правила дорожнього руху є прийнятим уповноваженим суб`єктом публічного адміністрування нормативно-правовим актом, оприлюдненим в офіційному порядку та таким, що регулює правовідносини, пов`язані із керуванням транспортними засобами. Ці правила дорожнього руху було затверджено на виконання приписів статті 4 Закону України «Про дорожній рух», якими регламентовано повноваження Кабінету Міністрів України щодо прийняття відповідного нормативно-правового акту.

Пункт 31.1. Правил дорожнього руху, на який у своїй постанові послався суб`єкт владних повноважень, встановлює, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Вказаний пункт 31.1. Правил дорожнього руху встановлює загальні вимоги до технічного стану транспортних засобів, однак не містить жодного припису заборонного характеру, тобто такого за змістом заборонного припису, що згаданий в диспозиції ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Разом із цим, саме такі заборонні приписи містяться в пункті 31.4. цих Правил, згідно із підпунктом 31.4.3. яких забороняється експлуатація транспортних засобів за таких умов: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Проте, за змістом постанови у справі про адміністративне правопорушення позивачеві не інкримінувалося жодне із зазначених вище порушень.

Тому, у постанові про адміністративне правопорушення не наведено конкретного заборонного припису Правил дорожнього руху, який був порушений позивачем.

Згідно із пунктом 6.1.2. ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» не дозволено застосовувати зруйновані та з тріщинами на світловідбивальних поверхнях або розсіювачах ПЗС, установлювати будь-які пристрої, що обмежують їхню видимість, наносити покриви на ПЗС (тонування, фарбування тощо), що зменшує світлопропускання, змінює їхню силу світла, світлорозподіл або колір.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що ДСТУ3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» не є правилами, що визначають порядок експлуатації транспортного засобу, згаданими в статті 121 КУпАП, а отже, саме для цілей регулювання притягнення до адміністративної відповідальності в цьому випадку обов`язкового характеру ДСТУ не передбачено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладені у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності обставини не відповідають диспозиції ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та не свідчать про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною правовою нормою.

Правовими положеннями адміністративного судочинства встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення (п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України).

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, враховуючи, що апелянтом як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність дій інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Шванського Андрія Олександровича та, зважаючи на те, що апелянтом не доведено порушення позивачем вимог п. 31.1 Правил дорожнього руху, який йому інкриміновано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма