Справа № 298/2028/24

Номер провадження 2/298/282/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 року                                 с-ще Великий Березний

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої – судді Ротмістренко О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Хомин Л.Р.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Великий Березний в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

       Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

       Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що 16.10.2024 вона ознайомилась з наказом № 36/01, яким її звільнено з посади викладача фортепіано на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України через прогул. Вказане звільнення за твердженням позивачки є незаконним. Так, позивачка наполягає, що 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 була відсутня на робочому місці, оскільки відповідач наказом № 31/02 відсторонив її від роботи. А про допуск до роботи та про відповідний наказ № 20/02 від 11.09.2024 вона дізналась лише 16.09.2024 та цього ж дня приступила до виконання своїх обов`язків. Звертаючи увагу на те, що відповідачу відомі засоби зв`язку, за допомогою яких він міг проінформувати її з відповідним наказом, зауважує, що причини, по яким відповідач з наказом від 11.09.2024 не ознайомив позивачку раніше їй невідомі. Так, за твердженнями позивачки, з 11.09.2024 по 16.09.2024 з нею зі школи ніхто не зв`язувався. А 16.09.2024 пішла на роботу, оскільки отримала повідомлення у вайбер-групу школи про педраду.

       За наведених обставин позивачка стверджує, що причиною її відсутності на роботі до 16.09.2024 було відсторонення її від роботи, а допуск до роботи відбувся 16.09.2024 – тоді, коли вона ознайомилась з наказом, що підтверджується її підписом. При цьому ОСОБА_1 наполягає, що відповідач звільнив її за прогули, які виключають вину позивачки.

Ухвалою судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 21.11.2024 відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

06.12.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він наполягає на законності звільнення позивачки відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. Як указує відповідач, після проходження обов`язкового медичного огляду донькою позивачки подано дві особисті медичні книжки, зокрема, ОСОБА_1 з відмітко про проходження профілактичного медичного огляду станом на 10.09.2024, який відповідно до наказу по школі від 26.08.2024 № 20 мав бути пройденим ще до 02.09.2024. При цьому відповідач зазначає, що в.о. директора школи у присутності заступниці з навчально-виховної роботи ОСОБА_3 та секретарки-діловода ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_5 , що і вона, і ОСОБА_1 із завтрашнього дня допускаються до роботи з учнями, про що сьогодні ж буде видано наказ, з яким їх ознайомлять завтра – 11.09.2024. Відтак, за твердженнями відповідача, позивачці було відомо про допуск до роботи. Однак наступного дня – 11.09.2024 ОСОБА_1 на роботу не вийшла. Про причини відсутності не повідомила. Не вийшла вона на роботу ні 12.09.2024, ні 13.09.2024. Із зазначених причин, як зазначає відповідач, копію наказу забрала 16.09.2024 в день педради, на якій вона була присутня. Під час педради на вимогу адміністрації надати пояснення причин невиходу на роботу з 11.09.2024 по 13.09.2024 позивачка відповіді не дала та жодних причин своєї відсутності не повідомила. Лише з посиланням на слабку пам`ять вимагала письмовий запит з цього приводу. Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 не повідомила поважних причин своєї відсутності, у зв`язку з чим її позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У заяві, поданій до суду 23.01.2025, ОСОБА_1 вказала, що наказу про допуск її до роботи у період з 18.09.2023 по 10.09.2024 видано не було. А з наказом про допуск до роботи від 10.09.2024 № 20/02 вона ознайомлена лише 16.09.2024 на педагогічній раді школи. Посилаючись на положення ч. 3 ст. 29 КЗпП України, позивачка наголошує, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення її з таким наказом у період до 16.09.2024, що свідчить про безпідставність тверджень представника відповідача про її відсутність на роботі у період з 11.09.2024 по 13.09.2024 без поважних причин.

Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 05.02.2025 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду на 26.02.2025.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 23.03.2025, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила такі задовольнити. При цьому по суті позовних вимог вказала, зокрема, що 10 вересня 2024 року вона особисто була присутня на роботі разом з донькою – ОСОБА_6 , яка заносила медичні книжки свої та позивачки секретарю школи. При цьому директора в той час на робочому місці не було. Та він нікому ніякої інформації щодо часу, коли буде видано наказ про допуск позивачки до роботи, не надавав ні в усному, ні в письмовому виді. Також зазначила, що ніякі інші співробітники школи з метою інформування позивачку про відповідний наказ з нею також зв`язувалися. Також зауважила, що відповідачу відомі її адреса електронної пошти, номер телефону, однак за допомогою вказаних засобів зв`язку з нею ніхто не зв`язувався та ніякої інформації з приводу допуску з 11.09.2024 їй не передавав. Позивачка наполягає, що про наказ про допуск позивачки до роботи останній стало відомо лише після педради 16.09.2024, про що свідчить її особистий підпис, що міститься на такому наказі. На таку педраду вона прийшла, оскільки дізналась про неї з загальної вайбер-групи школи. За наведених обставин наполягає на незаконності наказу про звільнення. Стосовно наданих представником відповідача службових записок вказала, що такі не містять достовірної інформації, а зафіксовані в них відомості зроблені під тиском.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши при цьому, що відповідними доказами у справі підтверджено факт відсутності відповідачки без поважних причин на роботі 11.03.2024, 12.03.2024 та 13.03.2024. Крім того, зауважив, що позивачка була особисто присутня в школі 10 вересня 2024 року разом зі своєю донькою – ОСОБА_6 . Директор школи ОСОБА_2 особисто повідомив ОСОБА_6 про те, що з завтрашнього дня, тобто 11.09.2024 вона разом з позивачкою повинні приступити до роботи, про що буде видано відповідний наказ, з яким ОСОБА_5 та ОСОБА_1 буде ознайомлено завтра. Однак наступного дня позивачка на роботу не вийшла. Про причини неявки керівництву школи не повідомляла. При цьому вказує, що співробітники школи пробували зв`язатися з позивачкою, однак такі спроби виявились невдалими. При цьому вказав, що сам особисто спроб зв`язатись з позивачкою не робив. Водночас вказав на ту обставину, що безпосереднього сам факт ознайомлення позивачки з наказом про допуск до роботи мав місце лише 16.09.2024, а заходи щодо повідомлення позивачки з таким наказом з застосуванням засобів зв`язку дирекцією школи не вживалися.

24.03.2025 на адресу суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів у справі – документи, що підтверджують надіслання копії клопотання позивачу, копію посадової інструкції викладача, копію правил внутрішнього трудового розпорядку, копію Статуту Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, копії службових записок від 10.09.2024, копію акту № 12 засідання дисциплінарної комісії Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, копію протоколу зборів трудового колективу Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 14.10.2024, копії актів про відсутність працівника на роботі, копію акта № 12 від 20.09.2024 «Про розгляд дисциплінарною комісією відсутності на роботі викладачів класу фортепіано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , копії наказу про звільнення викладача ОСОБА_1 , копію наказу про допуск до роботи викладачів за результатами пройденого медичного огляду.

В судовому засіданні, призначеному до розгляду на 24.03.2025, представник відповідача просив поновити строк для подачі наданих суду доказів, оскільки, які він наголосив, під час судового розгляду 23.03.2025 ним було виявлено ту обставину, що ряд доказів з технічних причин у встановлений положеннями ЦПК України строк представником відповідача подано не було. Крім того, посилаючись на вказані докази вказав, що на нормативному рівні передбачено обов`язок позивачки з`являтись на роботу кожен робочий день, оскільки вона є відстороненою від роботи з учнями, а не відстороненою від роботи взагалі.

Позивачка у судовому засіданні, призначеному до розгляду на 24.03.2025, проти долучення наданих представником відповідача доказів до матеріалів справи не заперечила.

Протокольною ухвалою суду від 24.03.2025 клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучення наданих представником відповідача доказів до матеріалів справи задоволено.

Заслухавши пояснення позивачки та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1 – 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1 – 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Як убачається з трудової книжки та не спростовується сторонами у справі, відповідно до Наказу № 28 від 01.08.1973 ОСОБА_1 з 01.08.1973 прийнята на роботу учителем по класу фортепіано в Великоберезнянську ДМШ, де вона працювала по 15.10.2024, тобто, по день звільнення.

       З Наказу від 18.10.2023 № 31/02 «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати» убачається, що ОСОБА_1 за ухиляння від проходження від медичного профілактичного огляду з 18.10.2023 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

З Наказу від 10.09.2024 № 20/02 «Про допуск до роботи викладачів» убачається, що з 11.09.2024 ОСОБА_1 за результатами пройденого медичного огляду допущено до викладацької роботи.

З Акту № 6 «Про відсутність працівника на роботі» від 11.09.2024, Акту № 8 «Про відсутність працівника на роботі» від 12.09.2024 та Акту № 8 «Про відсутність працівника на роботі» від 13.09.2024 убачається, що в.о. директора Кирликом Я.Ю., заступником директора з НВР ОСОБА_3 , представником трудового колективу Кос В.В. засвідчено факт невиходу на роботу та відсутності на робочому місці і на території Великоберезнянської школи мистецтв ОСОБА_1 та неповідомлення нею про свою відсутність 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 відповідно.

Актом № 12 Засідання дисциплінарної комісії Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 20.09.2024 «Про розгляд дисциплінарною комісією порушення трудової дисципліни викладачами класу фортепіано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 » у складі заступника директора з НВР ОСОБА_3 , завідувача господарством, представника трудового колективу Кос В.В., завідувача фортепіанним відділом, викладача класу фортепіано ОСОБА_7 за результатами обговорення і голосування комісія вирішила рекомендувати керівництву закладу застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Актом № 12 від 20.09.2024 «Про розгляд дисциплінарною комісією відсутності на роботі викладачів класу фортепіано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 » дисциплінарною комісією у складі в.о. директора Кирлика Я.Ю., заступника директора з НВР ОСОБА_3 , представника трудового колективу ОСОБА_8 вирішено застосувати дисциплінарне покарання для ОСОБА_1 у виді звільнення згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З матеріалів справи убачається, що 18.09.2024 в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Я.Кирлик шляхом вручення ОСОБА_5 . ОСОБА_1 скеровано запит від 18.09.2024 № 22, копію якого додано до позовної заяви, з проханням надати пояснення про причини відсутності 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 на робочому місці.

До позовної заяви додано копію листа від 19.09.2024, адресованого в.о. директора школи Я.Кирлику, в якому ОСОБА_1 на звернення від 18.09.2024 № 22 проінформувала, що з наказом від 10.09.2024 № 20/02 «Про допуск до роботи викладачів за результатами пройденого медичного огляду» ознайомлена завучем у присутності ОСОБА_2 16.09.2024; питання вважає некоректним, екстрасенсорними здібностями не володіє.

Факт отримання вказаного листа позивачки представником відповідача не заперечується.

З протоколу зборів трудового колективу від 14.10.2024 убачається, що 14.10.2024 відбулися збори трудового колективу Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради, на якому розглядалось рішення дисциплінарної комісії від 20.09.2024 стосовно обрання дисциплінарного покарання, зокрема, для ОСОБА_1 у формі звільнення згідно пункту 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме через вчинення нею прогулу без поважних причин. Так, на вказаних зборах шляхом таємного голосування трудового колективу з результатами голосування 16 – за та 2 – проти прийнято рішення підтримати рекомендацію дисциплінарної комісії про застосування до викладача фортепіанного відділу ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у формі звільнення через вчинення нею прогулу без поважних причин згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

15.10.2024 в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради винесено Наказ «Про звільнення викладача ОСОБА_1 » № 36/01, яким звільнено ОСОБА_1 , викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв 15 жовтня 2024 за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 16.10.2024.

В матеріалах справи містяться копії листа від 16.10.2024 та запиту на інформацію від 07.11.2024, адресовані в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради, в яких міститься прохання позивачки надіслати на її адресу завірену копію Протоколу № 2 від 14.10.2024.

Представником відповідача до матеріалів справи додано службову записку секретаря-діловода ОСОБА_4 від 10.09.2024, в якому остання вказує на те, що вона особисто «була свідком як в.о. директора школи привітав ОСОБА_5 із проходженням медичного огляду, хоч і з запізненням на 10 днів. Повернувши медичні книжки мені для реєстрації директор додав, що ОСОБА_3 готує наказ про допуск до педагогічної роботи обох викладачів фортепіанного відділу з 11.09.2024 р. із змістом яких можна буде ознайомитися завтра (11.09.2024 р.) у перший день виходу на роботу» … «на прощання я їй сказала «До завтра» і що копії наказів я їм підготую до ознайомлення».

Також представником відповідача до матеріалів справи додано службову записку заступника директора ОСОБА_3 від 10.09.2024 р., в якому останній інформує в.о. директора шкоди про те, що 10.09.2024 до школи мистецтв прийшла ОСОБА_5 і принесла медичні книжки (свою і ОСОБА_1 ). Директор школи ОСОБА_2 попросив книжки для особистого ознайомлення та повідомив, що обоє викладачів допускаються до роботи з 11.09.2024 року, що буде зафіксовано наказом по школі. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_5 , що завтра викладачі можуть виходити на роботу і ознайомитися зі змістом наказу та отримати його копію.

Наполягаючи на незаконності свого звільнення та заперечуючи факт своєї відсутності на роботі 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 без поважних причин, ознайомлення з наказом про допуск до роботи 16.09.2025, позивачка звернулась в суд з даним позовом, в якому просить захистити її порушене право шляхом поновлення на роботі з дня її звільнення.

Вирішуючи порушений у позові спір, суд виходить з такого.

На конституційному рівні гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

В ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (надалі – КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи.

Відтак на законодавчому рівні на роботодавця покладено обов`язок інформувати про початок виконання роботи, яку зобов`язаний виконувати працівник, до початку такої роботи. При цьому спосіб такого інформування повинен бути узгоджений роботодавцем з працівником.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Аналіз наведеного законодавчого положення показує, що на законодавчому рівні визначено, що єдиним способом, у який може відбуватись інформування працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків, без відповідної згоди на це працівника, є використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. Застосування альтернативних способів ознайомлення працівника з такими актами можлива виключно за умов передбачення такої можливості за згодою сторін у трудовому договорі.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; проведення службової перевірки роботодавцем, який віднесений до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об`єктів чи операторів критичної інфраструктури; в інших випадках, передбачених законодавством.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.03.2023 у справі № 464/9030/21, відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою. Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Системний аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що на роботодавця покладено обов`язок дотримування в процедурі відсторонення працівника від роботи як одному зі способів призупинення трудових відносин, законодавчих вимог, передбачених в ч. ч. 1, 3 ст. 29 КЗпП України – інформування працівника з відповідними наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків, з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису, або ж у інший узгоджений у трудовому договорі із працівником спосіб.

Крім того, зважаючи на особливості застосування до працівника такої процедури як відсторонення працівників від роботи та її схожість з такою процедурою як звільнення, ознайомлення вивільнених працівників з наказами про допуск до роботи повинно відбуватись до початку такої роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В ст.  51 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 932/3327/23, у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Відповідно до ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 573/546/19 (провадження № 61-16215св19) вказано, що: «право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Позивачка, як в заявах по суті спору, так і в ході судового розгляду, наполягала на тій обставині, що з наказом від 10.09.2024 № 20/02 «Про допуск до роботи викладачів за результатами пройденого медичного огляду», яким її допущено до роботи з 11.09.2024, вона ознайомилась лише 16.09.2024.

Факт ознайомлення позивачки 16.09.2024 з наказом про допуск до роботи від 10.09.2024 № 20/02 підтверджується копією такого наказу, що міститься в матеріалах справи, оригінал якого досліджено в судовому засіданні, на якому міститься особистий підпис позивачки про ознайомлення її з таким наказом 16.09.2024.

Ту обставину, що факт ознайомлення позивачки з наказом про допуск її до роботи відбувся саме 16.09.2024 та такий жодними альтернативними засобами зв`язку позивачці до 16.09.2024 не надсилався, підтвердив і сам представник відповідача в ході судового розгляду. При цьому суду вказав, що на час видання наказу про допуск позивачки до роботи керівництву школи були відомі такі засоби зв`язку з позивачкою, як номер її мобільного телефону, електронна поштова адреса, які з того часу і по день розгляду справи судом не змінювались, про що свідчить зокрема, скрін-шот, наданий представником відповідача суду від 24.03.2025, про направлення позивачці заяв по суті заявленого спору на її поштову адресу.

Водночас доводи представника відповідача, наведені у відзиві на позов, про повідомлення в.о. директором Великоберезнянської школи мистецтв Кирликом Я.Ю. у присутності заступниці з навчально-виховної роботи ОСОБА_3 та секретарки-діловода ОСОБА_4 . Дашевської Г.М про те, що і вона, і ОСОБА_1 із 11.09.2024 допускаються до роботи з учнями, про що буде видано відповідний наказ, не можуть свідчити про факт ознайомлення ОСОБА_1 з таким наказом 10.09.2024 та 11.09.2024.

Не надано відповідачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивачки з таким наказом і у період з 11.09.2024 по 16.09.2024. При цьому доказів того, що між сторонами у справі узгоджено усний порядок ознайомлення ОСОБА_1 з відповідними наказами, що видає відповідач, представником відповідача не надано.

До того ж суд відхиляє доводи представника відповідача з посиланням на Статут Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, затвердженого рішенням Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 30.09.2021 № 234, відповідно до якого педагогічні працівники зобов`язані дотримуватися вимог статуту Закладу, виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку (п. 4.7.), п. 5.1. Правила внутрішнього шкільного розпорядку Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про те, що до 11.09.2024 ОСОБА_1 зобов`язана ходити на роботу. Оскільки, як убачається, вказані положення регламентують порядок виходу на роботу у випадку, коли розклад не погоджено (на початку навчального року чи у канікулярний період) та в таких не йдеться, що вони регламентують порядок виходу працівників, відсторонених від роботи. Крім того, аналіз вказаних Правил внутрішнього шкільного розпорядку показує, що такі не містять інформації про ознайомлення з ними будь-кого з працівників школи.

Крім того, суд зауважує, що відповідач, будучи обізнаним про контакти позивачки, не був позбавлений можливості самостійно вжити заходів щодо з`ясування причин відсутності позивачки на роботі з 11.09.2024 по 13.13.09.2024 – шляхом надсилання смс-повідомлень, електронних листів, телефонограм. Однак, як свідчать досліджені судом докази, відповідних заходів відповідачем вжито не було.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження  № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В силу положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

За наведених обставин суд констатує, що та обставина, що позивачкою ОСОБА_1 належними доказами у справі підтверджено факт її ознайомлення з наказом про допущення до роботи 16.09.2024, що не заперечив відповідач та не надав доказів протилежного, спростовує факт відсутності позивачки на роботі 11.09.2024, 12.09.2024 та 13.09.2024 без поважних причин.

Наведене, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав у відповідача звільняти позивачку з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а отже, – про незаконність її звільнення.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 , наказ в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 15.10.2024 № 36/01 про звільнення викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв ОСОБА_1 за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 – поновленню на роботі з дня її звільнення.

В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі, з відповідача згідно з ч. 6  ст. 141 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 15.10.2024 № 36/01 «Про звільнення викладача ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв з 15.10.2024.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Великоберезнянська школа мистецтв Великоберезнянської селищної ради, код ЄДРПОУ 05462290, адреса місця знаходження: с-ще Великий Березний, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 А.

Повний текст рішення складено 28.03.2025.

Головуюча         Ротмістренко О.В.