ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/52333/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.,

Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 01.02.2023 №1дскРСО-нд про скасування ОСОБА_1 щомісячної надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, як працівнику режимно-секретного органу у розмірі 50% посадового окладу;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України здійснити перерахунок щомісячної надбавки у розмірі 50% до посадового окладу ОСОБА_1 за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, як працівнику режимно-секретного органу відповідно до наказу БЕБ від 15.09.2022 №26дск/РСО у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 за період з 01.01.2023 до 04.06.2024 та здійснити відповідну виплату.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для подання позивачем до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин його пропуску.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обгартування апеляційної скарги апелянт, зазначає, що до вимог про стягнення невиплаченої працівникові заробітної плати підлягають застосуванню приписи ст. 238 КЗпП України, які не визначають обмеження строку звернення до суду. Отже, на думку позивача, строк звернення до суду з цим позовом не обмежується будь-яким строком.

Також позивач посилається на рішення апеляційних адміністративних судів у справах №№ 580/7857/21, 420/14853/23, 400/3294/23, у яких суди дійшли висновку, що «… положення ст. 238 КЗпП України слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме: в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати і відповідних державних гарантій, пов`язаних із отриманням заробітної плати.».

Крім того, позивач посилається на конституційне подання, подане Верховним Судом 16 вересня 2024 року до Конституційного Суду України щодо конституційності приписів частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Також апелянт зазначає, що тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, необхідно обчислювати саме з дати звільнення (04.06.2024,) який спливав 04.09.2024. Тобто, позивач вважає, що перебуваючи на посаді до дати звільнення, сподівався, що відповідач здійснить усі належні йому виплати, у тому числі, щомісячну надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 50% посадового окладу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.

Відповідач зазначає, що станом на 01.02.2023, після фактичної виплати заробітної плати за січень 2023 року, позивачу було відомо про можливе порушення її прав оскаржуваним наказом. Отже, позивач дізналася про можливе порушення свого права на отримання у повному обсязі доплати в той момент, коли її не отримала у повному обсязі, тобто з 01.02.2023.

Крім того, відповідач зазначає, що 14.02.2024 позивач звернулась до в.о. директора БЕБ з проханням перерахувати щомісячну надбавку у розмірі 50% за січень 2023 року. Тому, враховуючи факт звернення 14.02.2024 ОСОБА_1 до БЕБ з листом щодо перерахунку оскаржуваної надбавки, позивачем пропущено як тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, так і передбачений ст. 122 КАС України місячний і навіть шестимісячний строк звернення до суду з цією позовною заявою.

Відповідач вважає помилковим посилання позивача на положення ст. 238 КЗпП України, оскільки вказана стаття Кодексу не встановлює строків звернення до суду з позовом, а лише регламентує право працівника на грошові вимоги, розмір виплати яких не обмежується будь-яким строком.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засідання на 26 березня 2025 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, представник позивача зазначила, що наказом Бюро економічної безпеки України від 14.09.2022 № 409-к ОСОБА_1 призначена на посаду заступника керівника управління - керівника відділу режиму та секретного діловодства Режимно-секретного управління Бюро економічної безпеки України з 16.09.2022.

Наказом від 15.09.2022 № 26дск/РСО позивачу встановлено щомісячну надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 50% посадового окладу.

У подальшому, на підставі доповідної записки Фінансового управління від 31.01.2023 № 9.8/8/58-23 наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд «Про скасування надбавки» позивачу з 01.02.2023 скасовано щомісячну надбавку у розмірі 50 % до посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Наказом БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд «Про встановлення доплати» встановлено з 02.02.2023 щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10% посадового окладу. З цим наказом БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд «Про встановлення доплати» позивач ознайомлена під підпис особисто - 02.02.2023.

Наказ БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд позивачкою не оскаржується.

На думку апелянта, скасування позивачу щомісячної надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 50% посадового окладу з 01.02.2023 (виплата якої фактично припинилась з 01.01.2023) згідно з наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд, протиправно відбулось на підставі доповідної записки Фінансового управління від 31.01.2023 № 9.8/8/58-23, оскільки така записка не є нормативно-правовим актом, який регулює питання виплати вказаної надбавки до посадового окладу.

Також представник позивача наголосила, що позивач не була ознайомлена у встановленому порядку з наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд, який є предметом розгляду цієї справи.

На переконання представника позивача, про порушення своїх прав щодо належної виплати надбавки у розмірі 50% посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, позивач дізналася з 04.06.2024, а саме: з часу звільнення з посади наказом Бюро економічної безпеки від 03.06.2024 № 271-к, тобто, коли не отримала грошове забезпечення при звільненні у повному розмірі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник відповідача зазначила, що ОСОБА_1 з 16.09.2022 призначена на посаду заступника керівника управління - керівника відділу режиму та секретного діловодства Режимно-секретного управління Бюро економічної безпеки України із встановленням щомісячної надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 50% посадового окладу.

Однак, у зв`язку з обмеженим фінансуванням БЕБ на 2023 рік, наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд «Про скасування надбавки» всім працівникам БЕБ, у тому числі і позивачу, скасовано з 01.02.2023 щомісячну надбавку в розмірі 50% за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

На наступний день наказом БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд «Про встановлення доплати» всім працівникам БЕБ, у тому числі і позивачу, встановлено з 02.02.2023 щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10% посадового окладу.

Представник відповідача наголосила, що позивач та всі інші працівники БЕБ з оскаржуваним наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд 01.02.2023 ознайомлені за допомогою внутрішнього електронного документообігу Бюро економічної безпеки.

З наказом БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд «Про встановлення доплати» у розмірі 10% посадового окладу, який не є предметом оскарження у цій справі, позивач ознайомлена під підпис особисто - 02.02.2023. Починаючи з 02.02.2023 та упродовж 2023 року позивач отримувала доплату 10% до посадового окладу.

Окрім того, представник відповідача зазначила, що позивач була обізнана про те, що щомісячна надбавка у розмірі 50% посадового окладу за роботу скасована наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд. У подальшому, позивач отримувала заробітну плату щомісяця, бачила її розмір та розуміла складові цієї заробітної плати.

Через рік 14.02.2024 позивач звернулась до в.о. директора БЕБ з проханням перерахувати щомісячну надбавку у розмірі 50% за січень 2023 року, надати відповідь, на якій підставі припинена спірна виплата та просила встановити щомісячну спірну надбавку. Хоча позивач була обізнана та ознайомлена з наказами від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд 01.02.2023 та від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд.

Відповідь на звернення позивач отримала листом від 26.02.2024 № 409/0/12, що не заперечується позивачем.

Проте до суду з цим позовом позивач звернулася лише 30.07.2024, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що звернувшись 30.07.2024 до суду з позовом про оскарження наказу від 01.02.2023, позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

У зв`язку з цим, позивачу запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

06.01.2025 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач зазначив, що з моменту ознайомлення із наказом про звільнення від 03.06.2024, йому стало відомо про те, що належне грошове забезпечення у виді набавки у розмірі 50% посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, вона не отримала.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України.

Суд першої інстанції, постановлюючи вказану ухвалу, дійшов висновку про те, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права на отримання у повному обсязі доплати, в той момент, коли її не отримала в повному обсязі, тобто з 01.02.2023.

Також суд першої інстанції зазначив, що отримання позивачем листа відповідача від 26.02.2024 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти через рік після отримання надбавки за роботу не в повному обсязі, як вона вважає у січні 2023 року.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звернення позивачем із цим позовом до суду у липні 2024 року відбулось з порушенням тримісячного строку, встановленого положеннями ст. 233 КЗпП, тому заява позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Строки звернення до адміністративного суду визначені Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Предметом спору у цій справі є, крім іншого, перерахунок на користь позивача щомісячної надбавки у розмірі 50% посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01.01.2023 по 04.06.2024. Тобто цей спір стосується питання виплати належної працівникові заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Слід зазначити, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження

публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України (постанова Верховного Суду від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23 ).

У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до вимог щодо стягнення заробітної плати за період, який тривав по 19.07.2022, застосовується норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, а саме: особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо стягнення заробітної плати за період, який розпочався з 19.07.2022, застосовується норма частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тож, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Тому, на теперішній час норми законодавства визначають строк для звернення до суду у справах з трудових спорів щодо оплати праці у сфері публічної служби три місяці.

Колегія суддів звертає увагу, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів.

У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Бюро економічної безпеки України від 14.09.2022 № 409-к ОСОБА_1 призначена на посаду заступника керівника управління - керівника відділу режиму та секретного діловодства Режимно-секретного управління Бюро економічної безпеки України з 16.09.2022.

Наказом від 15.09.2022 № 26дск/РСО позивачу встановлено щомісячну надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 50% посадового окладу.

У зв`язку з обмеженим фінансуванням БЕБ на 2023 рік та на підставі доповідної записки Фінансового управління від 31.01.2023 № 9.8/8/58-23 наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд «Про скасування надбавки» позивачу з 01.02.2023 скасовано щомісячну надбавку у розмірі 50 % до посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Як повідомила у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - Білашова К.В., позивач з оскаржуваним наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд ознайомлена 01.02.2023 за допомогою внутрішнього електронного документообігу Бюро економічної безпеки.

Отже, позивачу скасовано щомісячну набавку за роботу у розмірі 50% посадового окладу з 01.02.2023.

Як свідчать матеріали справи, фактична виплата припинилась з 01.01.2023 (а.с. 29).

З огляду на викладене, станом на 01.02.2023, після фактичної виплати заробітної плати за січень 2023 року, позивач була обізнана про скасування спірної надбавки (50%).

У подальшому, наказом БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд «Про встановлення доплати» позивачу з 02.02.2023 встановлено щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу.

З вказаним наказом позивач ознайомилась 02.02.2023 під особистий підпис. Тобто, з 02.02.2023 позивач була обізнана про встановлення їй щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу.

Колегія суддів наголошує, що наказ БЕБ від 02.02.2023 № 2дск/РСО-нд «Про встановлення доплати» позивачем у судовому порядку не оскаржується.

У подальшому, 14.02.2024 позивач звернулась до в.о. директора БЕБ з проханням перерахувати щомісячну надбавку у розмірі 50% за січень 2023 року, надати відповідь, на якій підставі припинена спірна виплата та просила встановити щомісячну спірну надбавку. Відповідь на звернення позивач отримала листом від 26.02.2024 № 409/0/12, що не заперечується позивачем.

З огляду на викладене, позивач про скасування надбавки у розмірі 50 % до посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, дізналася у лютому 2023 року, зокрема, з 01.02.2023.

При цьому до суду з цим адміністративним позовом звернулась у липні 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що вказана надбавка до посадового окладу є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено грошову виплату, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, з дня отримання виплати особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи апелянта про те, що про порушення своїх прав щодо належної виплати надбавки у розмірі 50% посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, вона дізналася з 04.06.2024, а саме: з часу звільнення з посади наказом Бюро економічної безпеки від 03.06.2024 № 271-к, тобто, коли не отримала грошове забезпечення при звільненні у повному розмірі.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не наведено об`єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які позивач посилається у своїй заяві не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оскільки повідомлені позивачем обставини не довели поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду.

Посилання апелянта на те, що до вимог про стягнення невиплаченої працівникові заробітної плати підлягають застосуванню приписи ст. 238 КЗпП України, які не визначають обмеження строку звернення до суду, є безпідставними, оскільки статтею 238 КЗпП України не встановлено строків звернення до суду з позовом, а лише регламентовано право працівника на грошові вимоги, розмір виплати яких не обмежується будь-яким строком.

Необґрунтованим є посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у якій, на думку апелянта, Велика Палата Верховного Суду висловила можливість застосування ст. 238 КЗпП України при вирішенні питання щодо строку звернення до суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду не робила будь-яких висновків про можливість/необхідність застосування норм ст. 238 КЗпП України при визначенні строку звернення до суду з позовом.

Щодо посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, згідно з яким Суд дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, колегія суддів зазначає, що вказаним рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду. Отже таке посилання апелянта суд апеляційної інстанції відхиляє.

Щодо посилання позивача на конституційне подання, подане Верховним Судом 16 вересня 2024 року до Конституційного Суду України щодо конституційності приписів частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, колегія суддів зазначає, що сам факт перебування конституційного подання щодо конституційності приписів частини першої статті 233 КЗпП України на розгляді Конституційного Суду України не означає, що оскаржувана норма автоматично втрачає чинність або не підлягає застосуванню. До моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України та офіційного визнання норми неконституційною, вона залишається частиною законодавства та підлягає застосуванню. Отже, таке посилання апелянта також не заслуговує на увагу.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27.03.2025.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма