справа № 2-а-2228 / 09

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2009 року Калінінський районний суд міста Горлівка Донецької області у складі: головуючого - судді Шиповича В.В.

при секретарі Гордус О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, Головного управління Державного Казначейства України у Донецькій області про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2009 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення, зобов’язання вчинити певні дії, вказавши, що має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи (до 15.01.2007 року був віднесений до 2 категорії, та з 15.01.2007 року по 03.11.2008 року інвалід 3 групи) та перебуває на обліку в Калінінському управлінні праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі УПСЗН). Вважав, що УПСЗН йому щорічна допомога на оздоровлення передбачена ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 2000 по 2008 року сплачена не в повному обсязі, оскільки УПСЗН виходило із розміру такої допомоги визначеного Постановами Кабінету Міністрів України, замість того щоб обчислити її у розмірі кратному мінімальній заробітній платі. Розмір недоотриманої допомоги склав за 2000, 2001, 2003 роки - по 998, 30 гривень на рік, за 2002 рік - 898, 3 гривень, за 2004 рік - 1158, 30 гривень, за 2005 рік 1560 гривень, за 2006 рік -1775 гривень, за 2007 рік - 1590 гривень, за 2008 рік - 2010 гривень, а усього 11986, 50 гривень. У січні 2008 року та травні 2009 року він звертався із письмовими заявами до УПСЗН з приводу виплати йому недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки, але йому було відмовлено. Просив суд визнати дії УПСЗН про відмову у перерахунку та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки неправомірними та стягнути на його користь з УПСЗН суму недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки - 11986, 50 гривень, зобов’язати відповідача у наступні роки нараховувати та сплачувати йому допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати.

Представник позивача подала письмову заяву, у якій просила розглянути справу без її участі, наполягала на задоволенні позову.

Представник відповідача УПСЗН подав заяву з проханням розглянути справу без його участі. Надав письмові заперечення проти позову вважав, дії УПСЗН законними, оскільки сума щорічної допомоги на оздоровлення у 2000-2008 роках сплачувалися ОСОБА_1 відповідно до вимог Постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року та Законів України „Про Державний Бюджет України" на відповідний рік. Крім того, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв’язку із пропуском строку звернення до суду визначеного ст.ст. 99, 100 КАС України. Зазначав, що допомогу на оздоровлення ОСОБА_1 необхідно обчислювати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 60 тисяч карбованців відповідно до постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 ВР.

Представники відповідача ГУ УДК у Донецькій області у судове засідання не з’явилися, повідомлялися про час та місце розгляду справи, надали клопотання з проханням розглянути справу без їх участі.

Суд заслухавши оголосивши заяву представника позивача, заперечення представника відповідача УПСЗН, дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії з

1.   18.01.2007     року та визнаний у встановленому порядку інвалідом 2 групи з 03.11.2008 року. З 03.04.1993 року до 18.01.2007 року ОСОБА_1 мав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії. З 18.01.2007 року до

1.   03.11.2007     року ОСОБА_1 був визнаний у встановленому порядку інвалідом 3 групи. Вказані обставини підтверджується посвідченнями серії А № 107141, серії Є № 036539, довідкою МСЕК від 03.11.2008 року, відомостями УПСЗН (а.с. 6, 9, 13-14).

Згідно довідки УПСЗН (а.с. 11, 15) ОСОБА_1 за період 2000-2008 років сплачено щорічну допомогу на оздоровлення:

за 2000 рік у розмірі 26, 70 гривень - 27.08.2004 року; за 2001 рік у розмірі 26, 70 гривень - 27.08.2004 року; за 2002 рік у розмірі 26, 70 гривень - 21.04.2003 року; за 2003 рік у розмірі 26, 70 гривень - 23.03.2004 року; за 2004 рік у розмірі 26, 70 гривень - 17.12.2004 року; за 2005 рік у розмірі 100 гривень - 11.10.2005 року; за 2006 рік у розмірі 100 гривень - 12.07.2006 року; за 2007 рік у розмірі 90 гривень 22.05.2007 року; за 2008 рік у розмірі 90 гривень - 16.09.2008 року;

У січні 2008 року та у травні 2009 року ОСОБА_1 звертався із письмовими заявами до УПСЗН з приводу донарахування та’ виплати йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки (а.с.10, 12).

22.05.2008 року ОСОБА_1 із УПСЗН направлено відповідь, якою йому в частині збільшення розміру суми допомоги на оздоровлення відмовлено (а.с. 13-14).

За змістом ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ (далі закон № 796-ХІІ) щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам III групи - чотири мінімальні заробітні плати, інвалідам II групи - пять мінімальних заробітних плат, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії - пять мінімальних заробітних плат.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до ст. 63 Закону України № 796-ХІІ фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення УПСЗН керувалося Постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі постанова № 836) якою розмір такої допомоги встановлений для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії- 26, 70 гривень.

Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі постанова № 562), розмір такої допомоги встановлений для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії- 100 гривень, а для інвалідів 3 групи 90 гривень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною першою ст. 67 Закону України № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже цим Законом Кабінет Міністрів України не був уповноважений зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення встановлений Законом № 796-ХІІ.

Зазначеними постановами № 836, № 562 всупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги, в твердій грошовій сумі, зокрема для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії за 2000, 2001, 2003, 2004 роки - 26, 70 гривень, 2005 рік - 100 гривень.

Виходячи із загальних засад пріорітетності законів над урядовими нормативними актами відповідно до приписів ч. 4 ст. 9 КАС України при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 756-ХІІ та Закони України в частині встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000-2001, 2003-2005 роки, а не постанови № 836, 562.

Крім того розмір допомоги на оздоровлення у період з 2000-2001, з 2003 до 2005 року визначений постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на рівні 26, 70 гривень на рік не змінювався на протязі тривалого часу, що суперечить змісту та соціальній спрямованості Закону № 796-ХІІ.

Крім того на момент виплати допомоги на оздоровлення позивачу у 2008 році (16 вересня 2008 року) були чинними положення ст. 48 Закону 796-ХІІ, які передбачали виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Посилання УПСЗН на положення п.28 розділу 11 "Внесення змін до деяких законодавчих актів України"- Закону України Закону України "Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими стаття 48 Закону 796-ХІІ викладена у новій редакції не можуть бути прийняті судом, оскільки вказані положення визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та з цієї дати (22.05.2008 року) втратили свою чинність.’

Таким чином, дії відповідача УПСЗН в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 26, 70 гривень за період 2000-2001, 2003-2004 роки, 100 гривень за 2005 рік, та 90 гривень за 2008 рік є неправомірними, оскільки при виплаті допомоги на оздоровлення за цей період необхідно керуватися ст. 48 Закону № 796-ХІІ та розміром заробітної плати встановленим на час виплати, а не постановами № 562, № 836.

Разом з тим виплату відповідачем УПСЗН ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2002 рік у сумі 26, 70 гривень, 2006 рік - 100 гривень, 2007 рік - 90 гривень слід визнати правомірною з наступних підстав.

Виплату щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29.10.2003 року відповідно до п. 2 Порядку фінансування місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року (зі змінами та доповненнями). За таких обставин відсутні підставі для стягнення з УПСЗН недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2002 рік, яка була виплачена позивачу 21.04.2003 року.

Дія абзацу четвертого частини четвертої статті 48 Закону № 796-ХІІ була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік, згідно із п. 37 ст. 77 Закону України від 20.12.2005 року „Про Державний бюджет України на 2006 рік", який не визнавався неконституційним Конституційним Судом України.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, яким визнані неконституційними положення п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" не можуть бути прийняти судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто на момент виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2007 рік - 22 травня 2007 року УПСЗН правомірно керувалося положеннями п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", які на той час були чинними і підлягали виконанню.

На момент виплати допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2000-2001, 2003-2005, 2008 роки були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: березень, квітень, серпень 2004 року - 205 гривень (Закон України „Про державний Бюджет України на 2004 рік"), грудень 2004 року - 237 гривень (Закон України „Про державний Бюджет України на 2004 рік"), жовтень 2005 року - 332 гривень (Закон України „Про державний Бюджет України на 2005 рік"), вересень 2008 року - 525 гривень (Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України").

Посилання відповідача УПСЗН на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом є необгрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Проте згідно ч.1 тієїж статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, іншим законом - Цивільним Кодексом України у п.З ч. 1 ст. 268 встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоровья.або смертю.

В розумінні ст. 13 Закону № 796-ІІ допомога на оздоровлення є способом відшкодування шкоди, спричиненої здоров"ю громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача УПСЗН за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути недоотримані суми допомоги на оздоровлення за 2000, 2001, 2003, 2004, 2005, 2008 роки, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати у загальній сумі 7723, 2 гривень, -

1.   2000     рік: 205 х 5- 26, 7 = 998, 3 гривень,

2.   2001     рік: 205 х 5- 26, 7 = 998, 3 гривень,

1.   2003     рік: 205 х 5- 26, 7 = 998, 3 гривень,

2.   2004     рік: 237 х 5-26, 7 = 1158, 3 гривень,

3.   2005     рік: 332 х 5- 100 - 1560 гривень, 2008 рік: 525 х 4 - 90-2010 гривень.

Правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області відсутні.

Крім того необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов’язання УПСЗН на наступний період сплачувати йому допомогу на оздоровлення виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, оскільки в цій частині УПСЗН не приймав будь-яких рішень не вчиняв дій та не допускав бездіяльності, які б могли порушити права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 та у суду відсутні підстави вважати, що УПСЗН в подальшому буде діяти неправомірно.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 48, 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 89 Закону України „Про Державний Бюджет України на 2004 рік", ст. 83 Закону України „Про Державний Бюджет України на 2005 рік", ст. 76 Закону України „Про Державний Бюджет України на 2007 рік", ст. 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ст.ст. 99, 100, 158-161 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради по відмові у виплаті ОСОБА_3 щорічної допомоги на оздоровлення за 2000, 2001, 2003, 2004, 2005, 2008 роки відповідно до вимог статті 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ.

Стягнути з Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_2 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ за 2000, 2001, 2003, 2004, 2005, 2008 роки у сумі 7723 (сім тисяч сімсот двадцять три) гривні 20 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління державного казначейства України в Донецькій області відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції,

Заява про апеляційне оскарження постанови, суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України— з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.