У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора                        Опанасюка О.В.

розглянула в судовому засіданні 17 жовтня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника ОСОБА_1на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2

            Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2005 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше не судимий,

- засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України до громадських робіт на строк до 100 годин.

На підставі ст. 1 п. “а” Закону України “Про амністію” від 31.05.2005 року ОСОБА_2 звільнено від покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1на користь ОСОБА_3 160 грн. на відшкодування матеріальної та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

            Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2006 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

            Згідно з вироком ОСОБА_2 засуджено за те, що він 07 квітня 2004 року під час змагань з футболу, які відбувались на спортивному майданчику ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_1, в суперечці наніс удар кулаком ОСОБА_3 в праве вухо.

Після закінчення змагань у той же день близько 17-ої год. він з неприязні завдав ОСОБА_3 удари кулаками в голову і обличчя, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження.

            У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що апеляційним судом не достатньо було враховано дані про особу засудженого, внаслідок чого безпідставно на неї була покладена відповідальність за заподіяння потерпілому матеріальної та моральної шкоди, хоча на момент розгляду справи ОСОБА_2 досяг повноліття. Посилається на необгрунтованість звільнення ОСОБА_2 від покарання на підставі Закону України “Про амністію” від 31.05.2005 року, оскільки він згоди на застосування амністії не давав.

            Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність скасування судових рішень у частині вирішення цивільного позову, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 після закінчення матчу наніс йому 5-7 ударів кулаком в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про обставини конфлікту між засудженим і ОСОБА_3, в ході якого ОСОБА_2 завдав йому ударів в обличчя.

За даними висновку судово-медичного освідування у ОСОБА_3 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді трьох синців на обличчі, лобно-скроневій ділянці справа, садна на лівій вушній раковині, які утворились від дії тупих твердих предметів, не виключено 07.04.2004 року і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

            Об”єктивних даних, які були б підставою для сумніву в достовірності цих та інших зібраних у справі доказів, не виявлено.

            Вірно встановивши фактичні обставини справи, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України.

            Покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до положень ст. 65 КК України.

            Також є обгрунтованим рішення суду про звільнення ОСОБА_2 від покарання на підставі ст. 1 п.”а” Закону України “Про амністію” від 31.05.2005 року, оскільки він учинив умисний злочин, за який законом передбачено покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі, будучи неповнолітнім.

            Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону перевіркою матеріалів справи не виявлено.

            Разом з тим, доводи законного представника ОСОБА_1 про неправильне вирішення цивільного позову є обгрунтованими.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України обов”язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття.

            Відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_3, суд поклав на законного представника ОСОБА_1.

            Проте з матеріалів справи видно, що на момент постановлення вироку       Ленінським районним судом м. Вінниці від 23 листопада 2005 року ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) досяг повноліття, тобто 18-річного віку.

            За таких обставин вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову необхідно скасувати, а справу щодо нього направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

            Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

            касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

            Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в порядку цивільного судочинства.

С у д д і:

Ю.М. Кармазін                       Є.Ф. Стрекалов              В.Ф. Школяров