Справа № 442/9295/24

Провадження 2/438/150/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

       26 березня 2025 року                                                 м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області в складі головуючого судді Пантелєєва Д.Г., за участю секретаря Дівчур В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №25.01.2024-100003331 від 25.01.2024 у розмірі 15 729 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25.01.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №25.01.2024-100003331. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит в розмірі 11000 грн. строком на 28 днів з фіксованою незмінною процентною ставкою 1% відсоток в день. Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, що підтверджується довідкою про перерахунок коштів. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку з чим, станом на 06.11.2024 утворилась заборгованість в розмірі 15 729,97 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11 000 грн., заборгованості по процентам в розмірі 3079,97 грн., комісії – 1650 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Крамара О.В. від 07.11.2024 року прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі. Постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Крамара О.В. від 13.12.2024 року матеріали вказаної цивільної справи передано за підсудністю до Бориславського міського суду Львівської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 року, справу передано в провадження судді Бориславського міського суду Львівської області Пантелєєва Д.Г.

Ухвалою судді від 10.01.2025р. справу прийнято до провадження. Постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачам встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Відповідач відзив на позов не подав, ухвала суду про відкриття провадження у справі, позовна заява з додатками були направлені відповідачу рекомендованим листом, які останнім н отримані з невідомих суду підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, долучені до позову, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з положеннями статті 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами ».

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №25.01.2024-100003331 підписаний відповідачем електронним цифровим підписом за допомогою комбінація цифр і літер, у ньому зазначено особисті дані відповідача - ПІП, ІПН, серія та номер паспорта, адреса проживання, номер телефону, рахунок позичальника.

       Відповідно до положень частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

З огляду на викладені норми права, у позичальника виникає зобов`язання повернути кредитодавцю позику (кредит) в порядку, на умовах та в строк, що передбачені кредитним договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Матеріалами справи встановлено, що боргові зобов`язання між ТОВ «Споживчий центр» та виникли на підставі кредитного договору №25.01.2024-100003331 від 25.01.2024р.

Згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитора заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 25.01.2024 №25.01.2024-100003331, з якими він попередньо ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.

Крім того, відповідач розумів, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).

Матеріалами справи підтверджено, що 25.01.2025 у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також у відповідності до Закону «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 28 календарних дні уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі №25.01.2024-100003331 підтвердження прийняття заяви на видачу кредиту позивачем було надіслано відповідачу підтвердження укладення договору на вищевказаних умовах.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованості за кредитом станом на 06.11.2024 утворилась заборгованість в розмірі 15 729,97 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11 000 грн., заборгованості по процентам в розмірі 3079,97 грн., комісії – 1650 грн.

Суд вважає, що у позивача виникло право на заявлення вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основним боргом в розмірі 11 000 грн. та процентів в розмірі 3079,97 грн., в цій частині позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Щодо частини позовної вимоги про стягнення комісії за договором, суд зазначає таке.

На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту більше одного місяця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі – Закон) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 202/5330/19) у кредитному договір не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлено щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону.

Суд звертає увагу, що у договорі не вказано за яку саме послугу позивач встановив комісію.

Умови самого договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і їх погодження із споживачем при укладенні договору, а тому обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).

Аналізуючи умови договору суд прийшов висновку, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надаються відповідачеві за котрі необхідно здійснювати сплату комісії, тому вимоги щодо стягнення комісії суд вважає необґрунтованими та відмовляє у їх задоволенні.

Згідно з вимогамист.141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (14 079,97х2422,40/15 729,97) у сумі 2168,30 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №25.01.2024-100003331 від 25.01.2024 в розмірі 14 079, 97 грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 2168,30 грн., а всього 16 248, 27 грн. (шістнадцять тисяч двісті сорок вісім гривень двадцять сім копійок)

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: м. Київ вул. Саксаганського 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , року народження, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 26.03.2025 року.

Суддя                                                                Дмитро ПАНТЕЛЄЄВ