ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 рокуСправа №160/2312/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного  фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року № 045750029775 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі заяви від 16.10.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 рогу, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 04.05.1992 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р., на підставі рішення Комісії при Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про результати розгляду заяви» від 31.10.2024 року № 10.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розгляну заяву ОСОБА_1 від 16.10.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020  та прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за віком на

Пільгових умовах  за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020) з 11.10.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 16 жовтня 2024 року вона особисто звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в  Дніпропетровській області  із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 2 та заявою про підтвердження пільгового стажу. Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 № 045750029775 відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав відсутності необхідного віку та відсутності пільгового стажу. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2025р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

07.02.2025р. представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей встановив, що стаж роботи ОСОБА_1 на дату звернення складає: загальний страховий стаж – 24 роки 11 місяців 20 днів, пільговий стаж роботи за Списком №2 –не визначений. Зауважимо, що за наданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 29.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дата народження на титульному аркуші не відповідає паспортним даним. Період роботи згідно довідки від 04.02.2013 № 151 та від 06.06.2022 № 8/1-885 врахувати неможливо, оскільки відсутні підстави прийняття (дата та № наказів). Зазначає, що  Комісія при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянувши заяву ОСОБА_1 про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, 31.10.2024 прийняла рішення за № 10 про підтвердження періодів роботи з 29.04.1992 по 31.12.1992, з 01.05.1997 по 28.02.2008 для зарахування до пільгового стажу за Списком № 2, для призначення пенсії відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

14.02.2025р. представником Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що 16.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058- ІV (далі – Закон 1058). За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.10.2024 про призначення пенсії, 23.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення за №045750029775 про відмову в призначенні пенсії. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 29.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_3 ,оскільки дата народження на титульному аркуші не відповідає паспортним даним. Період роботи згідно довідки від 04.02.2013 №151 та від 06.,06.2022 №8/1-885 врахувати неможливо , оскільки відсутні підстави прийняття (дата та № наказів). До пільгового стажу не зараховано - період роботи згідно пільгової довідки №151 від 04.2.2013, оскільки згідно Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що зараховується до стажу для призначення пенсії, , згідно з Порядком пітвердження періодів роботи, що зараховується до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою управління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року N 18-1 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за N 1231/13105 (далі- Порядок пітвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії. Отже, згідно з положеннями ст. 114 Закону №1058 на момент звернення позивача врегульоване визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах - після досягнення 55 років і за наявності, зокрема, у жінок страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Враховуючи вищевикладене, вважаємо позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, а доводи, викладені у адміністративному позові – необґрунтованими. У позивача відсутній необхідний пільговий для призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №2) визначений ст. 114 Закону №1058.

Позивач у заяві від 25.03.2025 року вказує, що помилково включив до складу відповідачів - ГУ ПФ України в Дніпропетровській області; позивні вимоги позивач заявив лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року № 045750029775 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного віку та відсутності пільгового стажу. Додатково заначено, що страховий стаж особи 24 роки 11 місяців 20 днів, пільговий стаж не визначено. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

-          періоди роботи з 29.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульному аркуші не відповідає паспортним даним. Період роботи згідно довідки від 04.02.2013 № 151 та від 06.06.2022 № 8/1-885 врахувати неможливо, оскільки відсутні підстави прийняття (дата та № наказів).

-          до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно пільгової довідки №151 від 04.02.2013, оскільки згідно Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України

В матеріалах міститься копія рішення про результати розгляду заяви Комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024р. №10, відповідно до якого Комісією підтверджено період роботи з 29.04.1992р. по 31.12.1996р., з 01.05.1997р. по 28.02.2008р. для зарахування до пільгового стажу  за Списком №2.

Позивач оскаржує рішення  головного управління Пенсійного  фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року № 045750029775 та просить суд зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 рогу, до пільгового стажу за Списком №2, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р..

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.

Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

Наведені обставини свідчать про те, що пенсійним органом необґрунтовано відмовлено позивачу в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 з підстав недосягнення нею пенсійного віку.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про протиправність рішення  головного управління Пенсійного  фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року №045750029775 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 рогу, до пільгового стажу за Списком №2, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р., суд звертає увагу на той факт, що рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про результати розгляду заяви» від 31.10.2024 року № 10  такі періоди були підтверджені, а отже Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області має врахувати позивачу періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 рогу, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р. до пільгового стажу за Списком №2.

За правилами частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати у розмірі 1211,20  грн., оскільки позовні вимоги до другого відповідача позивачем не заявлено та згідно його заяви від 25.03.2025 року позивач зазначив другого відповідаа помилково.

Керуючись ст. 139, 241, 242-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного  фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року № 045750029775 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі заяви від 16.10.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 рогу, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 04.05.1992 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р., на підставі рішення Комісії при Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про результати розгляду заяви» від 31.10.2024 року № 10.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розгляну заяву ОСОБА_1 від 16.10.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020  та прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за віком на Пільгових умовах  за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020) з 11.10.2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.В. Златін