Справа № 22-175\08 Головуючий в 1 інстанції: Стадійчук А.О.
Категорія: 32 Доповідач: Хилевич С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
7 квітня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді: Оніпко О.В.
суддів: Мельника Ю.М., Хилевича С.В.,
при секретарі судового засідання Омельчук А.М.
за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 20 листопада 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2007 року до суду звернулась ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
В обґрунтування позову зазначала, що 4 квітня 2000 року внаслідок дорожньо-транспортної події автомобілем під керуванням відповідача смертельно травмовано її сина ОСОБА_4.
12 лютого 2007 року провадження у кримінальній справі, порушеній щодо ОСОБА_1 за ознаками, передбаченими ч. 2 ст. 286 КК України, закрито за відсутністю в його діях складу злочину.
Вважаючи, що наслідком дорожньо-транспортної події їй завдано майнової і моральної шкоди, обґрунтовувала наявність шкоди положеннями ст.ст. 1167, 1187, 1166, 1201, 1168 ЦК України.
Виходячи з наведених підстав, просила суд зобов'язати відповідача відшкодувати на її користь майнову шкоду сумою у 20 000 гривень та моральну шкоду сумою у 5 000 гривень.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 20 листопада 2007 року позов задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача майнову шкоду сумою у 5 454 гривень 20 копійок та моральну шкоду сумою у 5 000 гривень.
Цим рішенням стягнуто із відповідача судовий збір у дохід держави сумою у 54 гривні 54 копійки.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що судом всупереч процесуальному закону зобов'язано його доказувати відсутність вини, натомість ця обставина встановлена постановою слідчого від 12 лютого 2007 року про закриття провадження у кримінальній справі.
Судом при ухваленні рішення не враховано, що спірні правовідносини склались до прийняття чинного ЦК України, ним не застосовано положень ст.ст. 75, 83, 80 ЦК Української РСР щодо обов'язковості застосування позовної давності. Позивач не заявляла клопотання про поважність причин пропуску строку позовної давності, а судом указане питання не вирішувалось.
Суд обґрунтував рішення неналежними доказами, взявши до уваги фактичні дані станом на час судового розгляду справи.
Вважає, що дорожньо-транспортна подія настала в результаті непереборної сили. Крім того, на його думку, судом не застосовано норму ст. 454 ЦК Української РСР щодо врахування вини потерпілого.
Просив колегію суддів скасувати рішення, що оскаржується.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали колегії суддів пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_2 в суді, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликалась на її безпідставність.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі, і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи й доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, застосувавши до спірних правовідносин відповідні положення Цивільного кодексу України.
Між тим, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права, виходячи з такого.
Колегією суддів установлено, що 4 листопада 2000 року приблизно о 22 годині ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц 709 Д», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який належить йому на праві власності, рухався по автодорозі Київ-Чоп з боку м. Львова в напрямку м. Дубно. У с. Тараканові Дубенського району відповідач допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, що несподівано з'явився на проїжджій частині дороги. Потерпілий на момент дорожньо-транспортної події перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 невдовзі помер.
Зазначені обставини з'ясовані судом і перевірені доказами.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Право ОСОБА_2 на пред'явлення позову підтверджено положеннями п. 4 ч. 3 ст. 456 ЦК Української РСР, згідно із чим шкода відшкодовується одному з батьків або подружжя померлого незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років, - до досягнення ними восьмирічного віку.
В контексті ч. 1 ст. 440 ЦК Української РСР шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.
За змістом ст. 459 ЦК Української РСР, особі, яка понесла витрати на поховання потерпілого, відшкодовуються особою, що спричинила пов'язану із смертю шкоду. Вказаний вид шкоди є реальними збитками, тобто такими, що дійсно понесені особою. Виходячи з наведеного, майнова шкода має підтверджуватись належними доказами, а саме такими фактичними даними, що свідчать про очевидність витрат саме на час їх понесення. Оскільки позивач не в повній мірі надала письмові докази про понесення нею витрат на поховання, що мали місце у 2000 році, колегія суддів ставиться до них критично і не бере їх до уваги.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частково задовольняючи позов про відшкодування майнової шкоди, колегія суддів враховує, що допустимим і належними доказами засвідчено витрати на поховання, понесені позивачем, на загальну суму у 3 062 гривні 50 копійок (а.с.а.с. 28, 36), а саме розмір витрат на ритуальний обряд при похованні і середню вартість гранітного надмогильного пам'ятника зі встановленням.
Приходячи до висновку про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів, враховуючи ступінь душевних страждань і моральних переживань ОСОБА_2 як матері, син якої загинув, поряд з цим бере до уваги відповідно до ст. 454 ЦК Української РСР обставину грубої необережності ОСОБА_4, яка сприяла виникненню шкоди.
За правилами ч. 1 ст. 440 (1) ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Виходячи із засад справедливості, розумності і виваженості, розмір моральної шкоди, завданоїОСОБА_1 позивачу, становить суму у 4 000 гривень.
Доводи апеляційної скарги щодо застосування позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 пред'явлено позов у кримінальному процесі (а.с. 240-241 кримінальної справи, порушеної за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, щодо ОСОБА_1), що відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦК Української РСР перериває перебіг строку позовної давності.
Враховуючи незастосування судом першої інстанції норм матеріального права, які підлягали застосуванню, і порушення норм процесуального права, рішення, що оскаржується, підлягає скасуванню з ухваленням нового.
На підставі п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ч. 2 ст. 440, ч. 1 ст. 440 (1), ст.ст. 450, 454, 456, 459 ЦК Української РСР, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 314, 315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 20 листопада 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду сумою у 3 062 (три тисячі шістдесят дві) гривні 50 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду сумою у 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду можуть бути оскаржені безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням апеляційного суду чинності.
Головуючий:
Судді: