12 жовтня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,  Романюка Я.М.,  Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс”, третя особа ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” на рішення Франківського районного суду м. Львова від 3 вересня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 1 березня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

Львівське КП “Львівелектротранс” звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 3.09.2003 р., залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 1.03.2004 р., яким позов задоволено частково.

В обґрунтування касаційної скарги Львівське КП “Львівелектротранс” посилається на  неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, невірну оцінку зібраних доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 17.11.2002 р. на перехресті вулиць Стрийської, Хуторівки та Наукової у м. Львові сталася ДТП за участю тролейбуса, що належить відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля “Фольксваген - Пассат” під керуванням ОСОБА_1, у якому разом з водієм знаходилася ОСОБА_2. Перед автомобілем позивачів, який рухався безпосередньо за тролейбусом, стався обрив тросової розтяжки, внаслідок чого при наїзді на неї автомобіль перекинувся.

Причиною ДТП стали дії водія тролейбуса ОСОБА_3, який під час руху через перехрестя при спрацюванні сигналу відриву струмоприймача від контактної лінії електричного струму не застосував екстреного гальмування, не вжив усіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та заходів для попередження інших учасників руху про небезпеку, внаслідок чого штангою струмоприймача було пошкоджено тролейбусні лінії, після чого тролейбус проїхав ще близько 30 метрів.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що ДТП сталася з вини водія тролейбуса, який перебував з відповідачем в трудових відносинах.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду та залишив його рішення без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під  час  розгляду  справи  в  касаційному порядку суд перевіряє в межах  касаційної  скарги  правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може  встановлювати або (та) вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено судами з додержанням норм матеріального й процесуального права та відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування рішення суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 3 вересня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 1 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :