У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

 11 жовтня 2006 року                                                                                м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Комсомольської районної ради м. Херсона, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 - про визнання частково незаконними рішень виконавчого комітету Комсомольської районної ради народних депутатів м. Херсона, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 лютого 2004 року,

в с т а н о в и л а:

         У січні 2003 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їм на праві особистої власності належить:                ОСОБА_1- 74/100, а ОСОБА_6 - 26/100 частин будинку по АДРЕСА_1.  ОСОБА_3, якому належить 7/20 частин будинку по АДРЕСА_2, на межі суміжних земельних ділянок у 1996 році збудував дві літні кухні. Згоди на будівництво вказаних споруд він не отримував, крім того, кухні затіняють їхню земельну ділянку та перешкоджають користуватися нею.

         Зазначене самовільне будівництво необгрунтовано було узаконено рішеннями виконавчого комітету (далі - виконком) Комсомольської районної ради народних депутатів м. Херсона від 8 грудня 1989 року та 14 червня             1996 року.

У зв'язку з цим, позивачі просили поновити строк на звернення до суду, визнати рішення виконкому в частині надання відповідачу дозволу на будівництво літніх кухонь незаконними, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою і зобов'язати відповідача знести літні кухні та службову прибудову і стягнути на їх користь на відшкодування моральної шкоди              1 500 грн.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 серпня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 лютого 2003 року, позов задоволено частково: поновлено строк на звернення до суду, визнано рішення виконкому Комсомольської районної ради  народних депутатів м. Херсона від 8 грудня 1989 року та 14 червня 1996 року незаконними, зобов'язано усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою і знести самовільно збудовані будівлі. На користь позивачки ОСОБА_1 постановлено стягнути з відповідача 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, в задоволенні решти позову відмовлено.

         На зазначені рішення ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права. Суд безпідставно не звернув уваги на існування такого, що набуло законної сили, рішення по спору між тими ж сторонами і про той же предмет від 14 березня 2000 року та не вчинив відповідні процесуальні дії. Сторонам було відомо про порушення їхнього права ще в 1989 році, а в 1996 році було прийнято повторне спірне рішення, проте суд безпідставно поновив строк на звернення до суду, а тому просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

         Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись з ним, виходили з доведеності факту порушення прав   позивачів   і незаконності оскаржуваних рішень виконкому.

Проте погодитися з висновками судів неможливо.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК України (від 18 липня 1963 року), який діяв на час розгляду справи судами, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судове рішення” встановлено, що рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги цивільного  процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону,  що регулює  подібні  відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення,  в якому повно  відображені обставини,  які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені   обставини   і   правові   наслідки   є   вичерпними, відповідають  дійсності  і  підтверджуються  достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У порушення ст. 202, 202-1 вказаного Кодексу, визнаючи частково незаконними рішення виконкому, суди не вказали, в чому саме  полягає їх незаконність, яким нормам законодавства вони суперечать,  не з'ясували, чи було порушення будівельних норм і які саме санітарні й технічні норми було порушено при будівництві, чи впливає це на реалізацію позивачками свого права власності на будинок та чи порушуються цим їх права й інтереси, що має значення для вирішення справи.

Крім того, в позовній заяві є посилання на наявність такого, що набрало законної сили, рішення суду від 14 березня 2000 року, яким за заявою ОСОБА_1 визнано незаконним рішення виконкому від 14 червня  1996 року.

Суд повторно прийняв вимоги в цій частині до розгляду, не надав жодної оцінки наявності зазначеного рішення суду,  не з'ясував між якими сторонами воно постановлено і в якому обсязі було задоволено вимоги ОСОБА_1 та постановив з цього приводу рішення.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обгрунтованими.

Постановлені в даній справі рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Комсольського районного суду м.Херсона від 13 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 лютого 2004 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.