16 жовтня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,   Романюка Я.М.,   Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування та визнання свідоцтв про право на спадщину за законом частково недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_2   на   рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 29 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 29.12.2003 р., залишене  без  змін  ухвалою  Апеляційного суду Черкаської області  від 10.03.2004 р., яким позов задоволено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на невірне з'ясування судами фактичних обставин справи,  неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивачка вказує на те, що судові рішення, на її думку, є законними і обґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що спірний будинок було побудовано батьками сторін під час шлюбу. Після дарування ОСОБА_1 30.07.1997 р. 11/25 часток будинку, у власності батьків залишилося 14/25 часток будинку.

Після смерті матері спадщина була прийнята кожним із сторін, а батько відмовився від своєї частки на користь позивачки.

Згідно заповіту від 23.10.2000 р. батько заповів усе належне йому майно ОСОБА_1

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що спірний будинок являвся спільним сумісним майном батьків сторін, оскільки був побудований ними в шлюбі, у зв'язку з чим дійшов висновку, що після смерті матері належна батькові частка в цьому майні мала бути виключена із спадкової маси.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду та залишив його рішення без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під  час  розгляду  справи  в  касаційному порядку суд перевіряє в межах  касаційної  скарги  правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були  встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено судами з додержанням норм матеріального й процесуального права та відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування рішення суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргуОСОБА_2 відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 29 грудня   2003 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 березня  2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :