ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

          25 березня 2025 року                       м. Житомир                     справа № 240/7588/25  

                                                                                                                категорія  106030200

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви   ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 04  травня 2020 року по 20 травня 2023 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому проводяться такі виплати, та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Також долучив заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що  нарахування та виплата грошового забезпечення виникли в період, коли право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежувалося буд-яким строком.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 04 травня 2020 року по 20 травня 2023 року.

Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.

Період з 04 травня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Виходячи з цього, суд погоджується з обґрунтованістю висновку Верховного Суду про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Проте позивач не долучає грошовий атестат до матеріалів справи та не указує дату коли він з ним ознайомився, що у свою чергу перешкоджає суду встановити дотримання позивачем строку звернення до суду.

Тим часом суд ураховує положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно якого відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.

Отже, у випадку подання позовної заяви з вимогами з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року до суду в строк до 30 вересня 2023 року, така могла бути визнана судом, що подана у межах визначеного законодавством строку звернення до суду.

Як установлено судом, розглядувану позовну заяву подано 12 березня 2025 року, а тому, з огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року позивач пропустив.

При цьому, суд наголошує, що отримання листа-відповіді на запит оцінюється судом як дії з метою збирання доказів для звернення з цим позовом до суду та не змінює момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При визначенні початку перебігу строку для звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а.

Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Грошове забезпечення, є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Саме тому, на переконання суду, отримуючи таке забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 – 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.

Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до  суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ураховуючи, що позивачем частково пропущено строк звернення до суду, наявні підстави для залишення позову без руху та надання позивачу строку для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року із зазначенням інших поважних причин пропуску процесуального строку.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

У задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву   ОСОБА_1  залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків – 10 (десять)  днів з дня отримання копії цієї ухвали.

У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява у відповідній частині буде повернута позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

                    Суддя                                                                                  Т.О. Окис