ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року   ЛуцькСправа № 140/914/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,   

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.01.2025 №032950011582 та зобов`язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до  статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ  (далі  – Закон №796-ХІІ), з дня виникнення права на призначення пенсії.

Позов обґрунтований тим, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Однак рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 06.01.2025 №032950011582 їй відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше трьох років, а саме  - 2 роки 05 місяців 04 днів.

Вважає оскаржуване рішення про відмову в призначенні пільгової пенсії протиправним, оскільки факт проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення та періоду проживання з реєстрацією та без реєстрації під час навчання та роботи у своїх батьків в с. Велика Яблунька Маневицького району. Дана обставина підтверджується поданими нею належними доказами. За таких обставин, просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 262 КАС України.

У відзиві на позовну заяву  від 14.02.2025 відповідач вимоги позивача заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що при опрацюванні поданих матеріалів встановлено, що позивач станом на 01.01.1993 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення 02 роки 5 місяців 04 днів, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Отже, рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято правомірно, підстав для задоволення позовних вимог позивача відсутні. Просить суд залучити до участі у справі, в якості співвідповідача - ГУ ПФУ у Волинській області.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відмовлено в залученні співвідповідача.

21.02.2025 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство соціальної політики України.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 і задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

02.01.2025 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до ГУ ПФУ в Одеській області для вирішення питання про призначення пенсії.

Так, 06.01.2025 ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення №032950011582 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, у зв`язку з тим, що станом на 01.01.1993 заявник проживала в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років.

Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд керується і виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як передбачено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ.

За приписами частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого  статтею 26  Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи  особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23).

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106  “Про організацію виконання постанов Верховної Ради  Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок  Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали  внаслідок чорнобильської катастрофи” (далі  - Постанова №106).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у  пункті 2.22  цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі  статтею 55  Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення  “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”  та  “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 29.01.1993 позивач належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

Однак відповідно до приписів підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вказане відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23.

Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 06.01.2025 є не підтвердження факту проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – три роки.

Отже, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення в цілях призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку засвідчують документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування, зокрема, довідка, видана на підставі офіційно підтверджених та достовірних відомостей.

Згідно з довідкою від 26.12.2024 №1224, виданою виконкомом Маневицької селищної ради ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживала в с. Велика Яблунька Маневицького району Волинської області  з 29.10.1970 по 29.09.1987, з 06.04.1988 по 05.04.1989.

Село Велика Яблунька (Маневицького) Камінь-Каширського району Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

З довідки відокремленого структурного підрозділу «Волинський фаховий коледж Національного університету харчових технологій» від 02.09.2024 №220 вбачається, що позивач навчалася на денній формі навчання у Луцькому середньому ПТУ №6 з 01.09.1987 по 13.07.1988.

Відповідно до архівної довідки від 19.08.2024 №1803/1-11 виданої Комунальною установою Луцького міського трудового архіву, та наказу №81-к від 05.07.1988 Волинського виробничого об`єднання хлібопекарної промисловості позивач з липня 1988 року по грудень 1993 року позивач працювала у Волинському державно виробничо-торгівельному підприємстві «Волиньхіб».  

Позивач не заперечує той факт, що вище зазначений навчальний заклад, в якому вона навчалася на денній формі навчання, та робота у вищевказані періоди, розташовані у місті Луцьку, та вказаний населений пункт не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

В той же час позивач вказує, що у періоди навчання та роботи в м. Луцьку вона проживала у батьків в с. Велика Яблунька.

Суд зазначає, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняний до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо навчалися в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (постанова Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23).

Суд не приймає до уваги письмові свідчення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які стверджують, що позивач у період з 09.10.1970 по 26.04.2002 постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на те, що з моменту аварії на ЧАЕС минуло більше 30 років, і дані свідчення не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту постійного періоду проживання позивача в с. В Яблунька Маневицького району у домогосподарстві її батьків у період з 09.10.1970 по 26.04.2002.

Крім того, відсутні дані, які підтверджують перебування самих свідків у селі Велика Яблунька у той період та обізнаність про особисте життя позивача, з яких джерел вони отримали інформацію про точний період проживання позивача.

Як зазначало вище, підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначений перелік документів, що додаються до заяви про призначення пенсії за віком та які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, і у такому переліку такий документ, як свідчення свідків відсутній.

Суд також наголошує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання чи роботи нерозривно пов`язане з постійним місцем проживанням особи.

Таким чином, на думку суду, за наявними у справі доказами підтверджено фактичне постійне проживання (роботу) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 05 місяців 04 днів, що становить менше 3 років.

Верховний Суд у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01.01.1993 позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача ГУ ПФУ в Одеській області були відсутні  правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 02.01.2025, оскільки за наявними доказами станом на 01.01.1993 період її фактичного постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, а отже рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 06.01.2025 №032950011582 про відмову у призначенні пенсії позивачу є правомірним, у зв`язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними рішення та скасування зазначеного рішення та похідної позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, слід відмовити.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд  

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська область, м. Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя                                                                                                   В.В. Мачульський