Справа № 195/1791/24

1-кп/195/2/25

У Х В А Л А

іменем України

06.03.2025 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Колегія суддів Томаківського районного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді   ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ), захисника обвинуваченого — ОСОБА_5 ( в режимі ВКЗ), обвинуваченого — ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ), потерпілої - ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Томаківка клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041590000146 від 09.07.2024 стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Преображенка Томаківського району Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 162, ст. 15 ч.2, ст. 115 ч.2 п.1, п.2, п.5, ч.1 ст. 358 КК України,

В С Т А Н О В И В:

       У провадженні Томаківського районного суду Дніпропетровської області головуючого судді ОСОБА_1 знаходиться кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 162, ст. 15 ч.2, ст. 115 ч.2 п.1, п.2, п.5, ч.1 ст. 358 КК України.

        04.03.2025 до суду надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 .

       Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні в режимі ВКЗ підтримала клопотання про продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи тим, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, на даний час продовжують існувати передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, ризики щодо не виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_5 проти клопотання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечують адвокат вважає, що його підзахисному можливо обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

       Заслухавши думку учасників провадження, суд приходить до висновку, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити.

       Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

       Ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20.08.2024 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено строк дії ухвали слідчого судді тривалістю в 60 днів, тобто до 18.10.2024 року включно.

       15.10.2024 ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області на підставі п.5 ст. 615 КПК України у зв`язку з неможливістю проведення підготовчого судового засідання 15 жовтня 2024 року о 09.10 годині обраний слідчим суддею під час досудового розслідування запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , з утриманням в умовах Державної установи Дніпропетровська установа виконання покарань №4 продовжено строком на 60 днів з 15 жовтня 2024 по 13 грудня 2024 року включно до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні.        

       14.11.2024 ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області стосовно ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із строком дії до 12.01.2025 включно.

       09.01.2025 ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області стосовно ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із строком дії до 09.03.2025 включно.

Зважаючи на викладене, суд розглядає клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .

       Обґрунтування доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 – 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.

       Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, на даний час продовжують існувати передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, ризики щодо не виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Відповідно до ст.199 ч.3 КПК України, заявлені ризики, які виправдовують тримання особи під вартою - не зменшилися.

       На даний час виникла необхідність у продовженні стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так як ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, та можуть настати, якщо обвинувачений буде залишатись на волі, а саме перебуваючи на волі обвинувачений може переховуватися від суду, має фактичну можливість незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, обвинувачений має можливість перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, залишаючись на волі обвинувачений має можливість вчинити інші кримінальні правопорушення чи повторно вчинити правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується.

       Беручи до уваги те, що ОСОБА_6 обвинувачується у низці кримінальних правопорушень, у тому числі – у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, встановлено ризики, які знайшли своє підтвердження в ході досудового розслідування та на даний час не зникли, а саме:

       - п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України – ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, в тому числі – у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, у зв`язку з чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання, оскільки на час розгляду клопотання ОСОБА_6 є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та його підрозділ, у зв`язку із виконанням бойових завдань, постійно здійснює передислокацію на території України, тому перебуваючи на волі ОСОБА_6 може повернутись до місця несення служби і в такому разі виконання загальних засад Кримінального процесуального кодексу України в частині розумності строків судового розгляду забезпечити не вдасться за можливе та обвинувачений буде посилатися на неявку до органу досудового розслідування та суду мотивуючи проходженням військової служби.

       В той же час, враховуючи активність проведення бойових дій на території України, наявний очевидний ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від органів досудового розслідування або суду на території, які не підконтрольні Українській владі.

При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі обвинуваченого будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а дієвим запобіжним заходом, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого у разі не обрання йому запобіжного заходу.

       - п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України – незаконно впливати на свідків, а саме свідка ОСОБА_8 , у цьому кримінальному провадженні, існування даного ризику обґрунтовується тим, що одне з кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , є особливо тяжким злочином проти життя та здоров`я особи, у зазначеному кримінальному провадженні показання свідка ОСОБА_8 , яка особисто знайома з обвинуваченим, мають доказове значення. Крім того, свідками кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби є військовослужбовці тої ж частини, де проходив службу ОСОБА_6 . Таким чином, більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою, не здатні запобігти зазначеному ризику.

       - п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України – ОСОБА_6 розуміючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наслідки та ризик втечі для нього, перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності може вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства. Зазначене може мати місце, оскільки ОСОБА_6 , зокрема, обвинувачується у підробленні документів.

       - п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України – враховуючи особу ОСОБА_6 вчиняючи особливо тяжкий злочин в умовах воєнного стану, з метою уникнення покарання за вчинений ним кримінальне правопорушення, фактично самовільно залишив місце несення служби, що само по собі утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України, у чому він, власне, також обвинувачується. В даному випадку, враховуючи низку кримінальних правопорушень, які інкриміновано ОСОБА_6 , він може продовжити вчинювати кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, а також вчинити інші кримінальні правопорушення. Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого.

       Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

       - особисте зобов`язання - не можливо застосувати у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 обвинувачується, у т.ч. у вчиненні особливо тяжкого злочину, що може виразитися у перешкоджанні встановленню об`єктивної істини по даному кримінальному провадженні, повного, всебічного судового розгляду з метою уникнення кримінального покарання, незаконно впливати на свідків та потерпілих;

       - особиста порука – не можливо застосувати у зв`язку з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим обов`язків, оскільки ОСОБА_6 на теперішній час є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов`язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим обов`язків, у зв`язку з тим що обвинувачений з 24.03.2024 самовільно залишив місце несення служби та продовжує ухилятись, але навіть у тому разі, якщо у суді під час розгляду даного клопотання будуть такі звернення, на думку слідства такий запобіжний захід не є достатнім для запобігання зазначеним ризикам;

       - застава – прокурору не надходили заяви або клопотання від обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника, рідних або інших осіб про врахування можливостей внесення грошових коштів на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України при звернені слідчого, прокурора до слідчого судді з клопотанням про застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу;

       - домашній арешт – не можливо застосувати у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків.

       Разом з тим вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов`язок, що не кореспондується ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а тому обрання відносно нього іншого запобіжного заходу створить передумови для переховування обвинуваченого від суду. Більше того, за таких обставин обвинувачений отримає можливість незаконно впливати на свідків, потерпілу у кримінальному провадженні будь-яким чином.

       З огляду на те, що органом досудового розслідування та прокурором доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що обвинувачений має можливість переховуватися від суду, може здійснити вплив на свідків, потерпілу, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними, ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується, його вік, посаду, репутацію, стан здоров`я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій обвинуваченого для запобігання вказаним ризикам об`єктивно необхідним є продовження застосування щодо нього запобіжного заходу тримання під вартою як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.

       Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.

       Не утворює підстав для звільнення обвинуваченого і участь останнього у бойових діях пов`язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для обвинуваченого жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.

       Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №12244/86,12245/86, 12383/86 від З0.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5&1(с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007).

       Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ: у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14.03.1984 Суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

       Фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, в тому числі злочину, передбаченого ч. 2 ст.15, п.п. 1, 2, 5 ч. 2 ст. 115 КК України, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

       Так, продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчинення ОСОБА_6 переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілого, вчинення іншого кримінального правопорушення.

       Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу обвинуваченого та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, унеможливлюють застосування до нього менш суворого запобіжного заходу.

       Також, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

       Крім того, згідно з положеннями ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

       Відповідно, п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України визначає, що запобіжним заходом є тримання під вартою.

       Сукупність усіх вищевказаних обставин свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, шляхом застосування до ОСОБА_6  більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, оскільки жоден з них не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

       Таким чином, виходячи з положень ст.ст.177,178,183,194 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому необхідно продовжити строк тримання під вартою не більше ніж на 60 діб.

       Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

       З урахуванням характеру та обставин вчинення кримінальних правопорушень, та відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, а тому суд вважає недоцільним визначати заставу обвинуваченому ОСОБА_6 .

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177,178,182,183,187,199,331 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

       Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12024041590000146 від 09.07.2024  стосовно обвинуваченого   ОСОБА_6 - задовольнити.

       Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 162, ст. 15 ч.2, ст. 115 ч.2 п.1, п.2, п.5, ч.1 ст. 358 КК України, строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 04 травня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

       Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

       Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її проголошення.

       Вступна та резолютивна частина виготовлена в нарадчій кімнаті 06.03.2025.

Повний текст ухвали виготовлено 06.03.2025.

Головуючий суддя                                                                                    ОСОБА_1   

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3

06.03.2025