КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/15821/21 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/1845/2025 Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем - ОСОБА_5 ,

за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

законного представника - ОСОБА_8 ,

особи, відносно якої

застосовано примусові

заходи медичного характеру - ОСОБА_9 ,

потерпілого - ОСОБА_10 ,

представника потерпілого - ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_12 , адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_9 та законного представника особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_13 про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.01.2021 року за №12021100100000177 до ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Застосовано до ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_10 моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, в сумі 20 000 гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку, а саме до КНП Київської міської психоневрологічної лікарні №3, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, вулиця Павлова, 7, до набрання ухвалою законної сили - залишено без змін.

Арешти накладені ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28.01.2021 (справа №761/2727/21), ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.03.2021 (справа №761/10096/21), після набрання ухвалою законної сили, - скасовано.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Київської міської прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року, виключивши з її мотивувальної частини посилання на наявність хуліганського мотиву. В решті ухвалу залишити без змін.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор зазначає, що відповідно до мотивувальної частини оспорюваного судового рішення, суд зазначає про наявність у ОСОБА_9 хуліганського мотиву, що фактично є складовою суб`єктивної сторони злочину. Таким чином, посилання на наявність мотиву в судовому рішенні про застосування примусових заходів медичного характеру є неприпустимим.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на висновок колегії суддів Касаційного кримінального суду ВС в постанові від 17 липня 2019 року у справі №202/5997/17. Прокурор звертає увагу, що предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення . Важливе саме вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони.

Отже, на переконання прокурора, дані обставини дають вагомі підстави для зміни ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2024 у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Захисник ОСОБА_7 та законний представник особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_8 подали окремо апеляційні скарги на ухвалу суду, які є ідентичними за вимогами та змістом, в яких просять скасувати ухвалу Шевченківскього районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року. Перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.4 ст.296 КК України (за ознаками хуліганства) на ч.2 ст.125 КК України (за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження). Застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. В задоволенні цивільного позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначають, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, є необґрунтованим та незаконним. Так, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини скоєння ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння передбаченого ч.4 ст.296 КК України знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження. Однак вказані висновки суперечать матеріалам справи та показам свідків, які були допитані в судовому засіданні. Захисник вважає, що суд першої інстанції вибірково оцінив покази свідків і потерпілого виключно з обвинувальним ухилом.

Звертають увагу на те, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 підтвердив той факт, що із ОСОБА_9 він навіть не спілкувався і нічого йому не говорив, що явно спростовує позицію звинувачення, що ОСОБА_9 вступив в словесний конфлікт з потерпілим ОСОБА_10 , який зробив йому зауваження, щодо неприпустимості вказаної поведінки.

Апелянти зазначають, що допитані в судовому засіданні свідки, а саме працівник КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Шевченківського району міста Києва ОСОБА_14 та відвідувач закладу ОСОБА_15 підтвердили, що не бачили моменту конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к), апелянти зазначають, що для юридичної оцінки діяння за ст.296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема мотиву явної неповаги до суспільства. А за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Отже, на думку захисника та законного представника, матеріалами справи спростовується наявність в діях ОСОБА_9 ознак та складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, що передбачено ч.4 ст.296 КК України, так як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 заподіяв потерпілому тілесні ушкодження не з хуліганських спонукань, а на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, що підтвердив і сам потерпілий під час допиту як свідка в суді.

Зазначають про те, що враховуючи більш ніж трирічне лікування, щире каяття ОСОБА_9 у тому що він наніс тілесні ушкодження потерпілому та ту обставину, що у висновку судово-психіатричного експерта №138 від 13.02.2024 року експертами не було надано відповідь на питання суду, який вид примусових заходів медичного характеру застосувати до ОСОБА_9 , то сторона захисту вважає, що буде слушним застосування до ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

З приводу цивільного позову, апелянт зазначає, що ОСОБА_9 не визнаний у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним, а також не є неповнолітнім. Наголошує, що суд першої інстанції з незрозумілих підстав та за відсутності правової визначеності дійшов висновку про те, що ОСОБА_8 є законним представником обвинуваченого. Викладене свідчить про те, що цивільним відповідачем міг бути виключно обвинувачений ОСОБА_9 . Однак, суд безпідставно стягнув шкоду із ОСОБА_8 , вважаючи її законним представником ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку захисника та законного представника, пояснення особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру, потерпілого та його представника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, перебував у стані, при якому він не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, так як виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді «Шизофренії параноідної, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціативний дефект» та за своїм психічним станом в той період не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Так, особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Неосудна особа позбавлена такої здатності внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Так, враховуючи, що стан неосудності пов`язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину.

Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

Відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку судово-психіатричного експерта №39 від 24.03.2021 року ОСОБА_9 у період вчинення інкримінованого йому діяння та на час проведення експертизи страждав на хронічний психічний розлад в формі шизофринії параноїдної (згідно МКХ-10:F.20.09).

Зазначене хронічне захворювання позбавило ОСОБА_9 можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння.

З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст.24 КК України, а також мети і мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину.

Виходячи з того, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення в стані неосудності, а тому на підставі ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності, суд дійшов висновку про застосування до останнього, як до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з суворим наглядом.

Водночас за умови перебування особи у стані неосудності, посилання на наявність хуліганського мотиву в судовому рішенні про застосування примусових заходів медичного характеру є неправильним, оскільки наявність даного мотиву фактично є складовою суб`єктивної сторони злочину. Так, умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони злочину, які встановлюються лише щодо осудної особи.

Всупереч вищенаведеному суд першої інстанції, встановивши, що суспільно небезпечне діяння було вчинено особою у стані неосудності, у той же час вказав в оскаржуваній ухвалі про наявність в діях ОСОБА_9 ознаки суб`єктивної сторони хуліганства, а саме мотиву явної неповаги до суспільства, що належить вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо безпідставного посилання суду на наявність хуліганського мотиву в діях ОСОБА_9 , при вчиненні ним інкримінованого суспільно-небезпечного діяння.

Згідно із п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Пунктом 2 ч.1 ст.413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

У зв`язку із вищенаведеним, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити, а ухвалу суду - змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на наявність мотиву, з яким діяв ОСОБА_8 .

Що стосується доводів захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 та законного представника особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_8 про суворість застосованого заходу медичного характеру відносно ОСОБА_9 , то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Як вбачається з ухвали, суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідно до вимог статей 512, 513 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_9 суспільно-небезпечного діяння при обставинах, зазначених в ухвалі суду, які підтверджуються доказами, наявними у досліджених матеріалах кримінального провадження, та наявність в діях ОСОБА_9 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України. Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає законним, обґрунтованим та вмотивованим, оскільки він зроблений на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин даного кримінального провадження.

Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що ОСОБА_9 потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, врахувавши при цьому обставини вчинення і тяжкість вчинених діянь, характер і тяжкість захворювання ОСОБА_9 , а також ступінь небезпечності останнього для інших осіб, при цьому суд також взяв до уваги характеризуючі дані про особу, та рекомендації експертів, зокрема викладеного у висновку експерта №138 від 13.02.2024 року, про те що ОСОБА_9 виявляє в теперішній час ознаки хронічного психічного захворювання «Шизофренії параноідної, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціативний дефект» (згідно МКХ-10: F 20.0). Таким чином, у зв`язку з наявністю ознак негативних розладів за шизофренічним типом, грубих порушень критичних здібностей, особливостей перебігу хвороби у ОСОБА_9 з агресивними гомоцидними діями (за даними анамнеза), в умовах амбулаторного лікування існує потенційна небезпека нерегулярності прийому ліків, погіршення психічного стану, наростання ступеню суспільної небезпечності. Також судом враховано рекомендації згідно висновку судово-психіатричної експертизи №39 від 24.03.2021, згідно з яким ОСОБА_9 страждає на хронічний психічний розлад в формі шизофринії параноїдної (згідно МКХ-10:F.20.09), не може усвідомлювати свої дії, керувати ними та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом видом примусових заходів мадичного характеру, оскільки ОСОБА_9 , котрий страждає на психічне захворювання - шизофренія параноїдна, вчинив суспільно небезпечне діяння, що становить особливу небезпеку для суспільства.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування ухвали в частині перекваліфікації дій ОСОБА_9 та зміни застосування виду примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, колегією суддів не встановлено.

Вирішуючи питання цивільного позову, суд першої інстанції діяв згідно з вимогами ч.1 ст.128 КПК України, відповідно до якої, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

З матеріалів провадження встановлено, що цивільний позов про відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_10 заявлено до законного представника ОСОБА_9 - ОСОБА_8 .

Судом цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_8 20 000 гривень моральної шкоди.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, районний суд врахував положення ст.23 ЦК України та роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди», те, що потерпілий ОСОБА_10 саме у зв`язку з неправомірними діями ОСОБА_9 переніс фізичний біль та душевні страждання, пов`язанні з отриманням тілесного ушкодження.

Також, апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційних скарг адвоката ОСОБА_7 та законного представника особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_8 не є законним представником ОСОБА_9 з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 , під час вчинення суспільно-небезпечного діяння перебував у стані неосудності, тобто не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а відтак не несе відповідальності за спричинену шкоду кримінальним правопорушенням.

Зі змісту частини першої статті 62 КПК випливає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 була залучена до кримінального провадження №12021100100000177 від 20 січня 2021 року як законний представник підозрюваного ОСОБА_9 , відповідно до постанови від 20 січня 2021 року (т.1, а.с. 220).

Отже, враховуючи, що ОСОБА_8 достовірно була обізнана про його психічний розлад, про що вона не заперечувала, тож цивільну відповідальність за шкоду, завдану внаслідок вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння несе його законний представник - мати ОСОБА_8 , як це визначено ст. 1186 ЦК України.

Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали в частині вирішення цивільного позову судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, апеляційні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_7 та законного представника особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_12 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року ОСОБА_9 - змінити, виключити з мотивувальної частини ухвали посилання суду на наявність мотиву, з яким діяв ОСОБА_8 .

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

____________ _______________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4