ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 753/5299/21

провадження № 61-1094св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», відповідач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яка подана ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»)звернулось з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Позов мотивований тим, що 12 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 2706/0607/88-196 про надання банком кредиту в сумі 70 000 дол. США на строк до 12 червня 2032 року. В якості забезпечення виконання кредитного договору між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладений іпотечний договір № 2706/0607/88-196-Z-1 від 16 червня 2007 року. За умовами договору співвласники квартири за адресою: АДРЕСА_1 : ОСОБА_4 - 2/3 частини, ОСОБА_5 - 1/3 частини, передали в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк» вказану квартиру.

Оскільки позичальник ОСОБА_4 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання по кредитному договору ТОВ «Кредитні ініціативи» як правонаступник Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), звернуло стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 12.3.1 іпотечного договору, яке є відповідним застереженням іпотечного договору та передбачає передачу іпотекодавцем іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Державним реєстратором Рябоконь О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 11944729 від 26 березня 2014 року, й відповідно до витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим позивач вважає себе законним власником вказаної квартири.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 16 лютого 2021 року у спірній квартирі зареєстровані дві особи: колишня співвласниця квартири ОСОБА_6 , 1981 року народження, та її неповнолітня дочка ОСОБА_7 , 2008 року народження, яка зареєстрована у квартирі після укладення іпотечного договору.

Позивач вважав, що відповідач, втративши право власності на спірну квартиру відповідно до статті 317 ЦК України, втратила право на її користування, втрата такого права розповсюджується й на членів її сім`ї - неповнолітню дочку ОСОБА_8 .

Позивач просив:

визнати ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;

зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», що є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», до ОСОБА_11 , діючої у своїх інтересах? та інтерсах неповнолітньої ОСОБА_12 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку задоволено частково.

Визнано ОСОБА_13 , ОСОБА_12 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кв. АДРЕСА_2 .

Стягнено зі ОСОБА_13 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 2 270 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_4 не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, які забезпечені іпотекою спірної квартири. В іпотечному договорі, укладеному між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі якого за позивачем, як правонаступником банку, було зареєстровано право власності на належний відповідачу та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності предмет іпотеки - спірну квартиру. У спірній квартирі зареєстровані дві особи: колишня співвласниця квартири ОСОБА_11 та її неповнолітня дочка ОСОБА_2 , яка зареєстрована у квартирі після укладення іпотечного договору (08 грудня 2011 року). Внаслідок переходу права власності на житло до позивача ОСОБА_14 та членом її сім`ї ОСОБА_2 , 2008 року народження, втрачено право користування таким житлом, адже припинення права власності особи на житло припиняє його право та членів її сім`ї на користування цим житлом. Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), оскільки тлумачення статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право іпотекодержателя на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання осіб (відповідачів) такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Посилання на те, що позивач визнає, що відповідачі у цій справі проживають у спірній квартирі, а тому правові підстави для їх визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням відсутні, суд оцінив критично, оскільки положення статей 71, 72 ЖК України регулюють правовідносини між іншими суб`єктами, аніж у цій справі, а саме користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду. Проте правовіднисини у цій справі виникли між власником житла та колишнім власником такого житла. Позивач звернувся до суду з негаторним позовом, підставою подання якого є вчинення відповідачем дій, які ускладнюють здійснення власником (позивачем) повноважень користування та розпорядження майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і його наявність у момент подання позову, що доведено позивачем, та не спростовується відповідачем, та є підставою для застосування статті 391 ЦК України - усунення перешкод позивачу у здійсненні ним як власником майна права користування та розпорядження належним майном шляхом визнання осіб (відповідачів) такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Щодо вимоги позивача про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання суд зазначив, що, ухвалене рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_14 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення.

Відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», що є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» 28 травня 2014 року повідомило відповідача та її малолітню дочку про зміну кредитора та про невиконання позичальником умов кредитного договору й про початок процедури стягнення на предмет іпотеки з вимогою протягом одного місяця з дня отримання вимоги добровільно звільнити всіма мешканцями квартири житлове приміщення. Апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять доказів направлення такої вимоги та отримання її відповідачем. Позивач не надав доказів, що відповідачі надали згоду на відчуження предмету іпотеки. В матеріалах справи міститься вимога адресована ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 про добровільне виселення від 18 лютого 2021 року. Разом з тим, доказів отримання цієї вимоги адресатами позивач суду не надав. Також суд зауважив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року у справі № 753/16885/14 ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_15 , та її малолітньої доньки ОСОБА_2 про примусове виселення без надання іншого житлового приміщення. Вказаним рішенням встановлено, що відбулася заміна кредитора на ТОВ «Кредитні ініціативи» за договором кредиту від 12 червня 2007 року, та товариство набуло статусу нового іпотекодержателя. Крім того, вказаним рішенням встановлено, що спірна квартира, передана в іпотеку, була придбана раніше укладеного договору кредиту та договору іпотеки, а відтак правові підстави для виселення осіб без надання іншого житлового приміщення відсутні. Також апеляційний суд вказав, що рішенням суду у справі № 753/16885/14 вже встановлено, що захист права позивача можливий лише у спосіб визначений законом - виселення з наданням іншого житлового приміщення. З подібними вимогами ТОВ «Кредитні ініціативи» не зверталося.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року заяву ОСОБА_14 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнено з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_14 в рахунок компенсації понесених судових витрат на правову допомогу 25 000 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що:

ОСОБА_14 понесла витрати на правову допомогу, пов`язані із розглядом її апеляційної скарги, розмір яких підтверджується розрахунком витрат, що підлягають сплаті, у розмірі 23 000 грн (підготовка та подача апеляційної скарги, участь адвоката у судовому засіданні 19 жовтня 2023 року, прибуття адвоката до суду для участі у судових засіданнях 18 травня 2023 року та 27 липня 2023 року);

ОСОБА_14 понесла витрати на правову допомогу, пов`язані із розглядом справи в суді першої інстанції, вартість яких відповідно до пункту 1.4 Додатку № 1 до договіру про надання правової допомоги від 17 грудня 2021 року, сторони погодили у розмірі 27 000 грн;

за таких обставин апеляційний суд вказав, що документально підтверджена вартість правової допомоги, наданої ОСОБА_14 під час розгляду справи в цілому становить 50 000 грн. Разом з тим, враховуючи заперечення позивача щодо розміру витрат до стягнення, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_14 про стягнення судових витрат та вважав за необхідне прийняти постанову, якою стягнути із ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_14 витрати на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 рокускасувати, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року залишити в силі, судові витрати покласти на відповідача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

апеляційний суд залишив поза увагою, що звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру в позасудовому порядку на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» відбулося за два з половиною місяці до набрання законної сили Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а відтак висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 61-29771св18) щодо застосування норми права не могли бути застосовані. До набрання законної сили цим Законом згоди іпотекодавця на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» закон не вимагав, якщо договір іпотеки передбачав таке звернення стягнення;

вказавши в оскарженому рішенні фактичною підставою для відмови у задоволенні позову те, що рішенням суду у справі № 753/16885/14 встановлено, що захист права позивача можливий лише у спосіб визначений законом - виселення з наданням іншого житлового приміщення, а з подібними вимогами ТОВ «Кредитні ініціативи» не зверталося, апеляційний суд не врахував, що ТОВ «Кредитні ініціативи», як новий власник квартири, має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання осіб, такими, що втратили право користування житлом, що підтверджується практикою Верховного суду і базується та правових нормах визначених у статтях 401-406 ЦК України;

апеляційний не врахував, що малолітня ОСОБА_2 вселилася до житлового будинку, який є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя, тому позов в частині вимог до неї про визнання такою, що втратила право користування майном, має бути задоволений в будь-якому разі.

Також позивач вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, тобто в ситуаціях, де звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» відбулося до набрання законної сили Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки принцип дії закону в часі сам по собі нівелює вказані ситуації і спори по них.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенніпозовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_14 через представника ОСОБА_16 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, стягнути з позивача судові витрати.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції, є законною та обгрунтованою.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року поновлено ТОВ «Кредитні ініціативи» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 753/5299/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/13293/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 20 серпня 2018 року у справі № 766/10695/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 644/6646/14-ц, від 25 лютого 2021 року у справі № 761/26620/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 та у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 12 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 2706/0607/88-196 про надання банком кредиту 70 000 дол. США на строк до 12 червня 2032 року.

В якості забезпечення виконання укладеного кредитного договору № 2706/0607/88-196 від 12 червня 2007 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладений іпотечний договір № 2706/0607/88-196-Z-1 від 16 червня 2007 року, за умовами якого співвласники кв. АДРЕСА_2 : ОСОБА_4 - 2/3 частини, ОСОБА_5 - 1/3 частини, передали в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк» вказану квартиру.

Внаслідок укладених договорів факторингу від 28 листопада 2012 року відбулась заміна кредитора з АКБ «ТАС-Комерцбанк» (ПАТ «Сведбанк») на ТОВ «Кредитні ініціативи», яке набуло статусу нового кредитора за кредитним договором № 2706/0607/88-196 та іпотекодавця.

28 травня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» повідомило ОСОБА_5 та її малолітню дочку про зміну кредитора та про невиконання позичальником умов кредитного договору й про початок процедури стягнення на предмет іпотеки з вимогою протягом одного місяця з дня отримання вимоги добровільно звільнити всіма мешканцями квартири житлове приміщення, що визнається відповідачем.

26 березня 2014 року державним реєстратором Рябоконь О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 11944729, за позивачем зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м.Києва від 16 лютого 2021 року про зареєстрованих осіб у кв. АДРЕСА_2 , встановлено, що у такій квартирі зареєстровані дві особи: колишня співвласниця квартири ОСОБА_11 , 1981 року народження, та її неповнолітня дочка ОСОБА_2 , 2008 року народження, яка зареєстрована у квартирі після укладення Іпоточного договору (08 грудня 2011 року).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 11 серпня 2021 року відповідач ОСОБА_11 , 1981 року народження, змінила своє прізвище зі « ОСОБА_17 » та « ОСОБА_18 », актовий запис № 167 від 11 серпня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічні за змістом положення містяться й у частині третій статті 109 ЖК України.

Частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 295/3118/21 (провадження № 61-21304св21) зазначено, що «під час перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні підстави позбавлення права користування спірним житлом відповідачів без надання іншого житлового приміщення відповідно до статті 109 ЖК Української РСР, проте такий висновок не мотивував, обставини придбання іпотечного майна (за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів) не встановив, мотиви прийняття чи відхилення вказаного аргументу апеляційної скарги не навів. Проте такі обставини мають значення для вирішення спору у цій справі, оскільки при придбанні іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (статті 40 Закону України «Про іпотеку» та 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 336/5984/17 (провадження № 61-3798св24) зазначено, що: «у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що: «[…] порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , в якому, серед іншого, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обгрунтування позову позивач вказав, що позичальник ( ОСОБА_4 ) за кредитним договором, забезпеченим договором іпотеки, укладеного між банком та позичальником і ОСОБА_1 , не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання по кредитному договору, тому позивач звернув стягнення іпотечне майно на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 12.3.1 іпотечного договору, яке є відповідним застереженням іпотечного договору та передбачає передачу іпотекодавцем іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Оскільки позивач став власником спірного майна, ОСОБА_1 втратила право власності на спірну квартиру відповідно до статті 317 ЦК України, втратила право на її користування, втрата такого права розповсюджується й на членів її сім`ї - неповнолітню дочку ОСОБА_8 ;

відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень Дарницьким районним судом м. Києва 29 листопада 2018 року ухвалено рішення (справа № 753/16885/14), яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_15 , ОСОБА_15 як законного представника малолітньої ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про примусове виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Вказаним рішенням встановлено, що відповідачем ОСОБА_15 та третьою особою ОСОБА_4 в іпотеку передано спірну квартиру, яка була придбана раніше укладених договорів і не за рахунок отриманих кредитних коштів;

апеляційний суд при відмові у задоволенні позову вказав, що матеріали справи не містять доказів направлення та отримання відповідачем вимоги про невиконання позичальником умов кредитного договору та звільнення всіма мешканцями квартири спірної квартири. Позивач не надав доказів, що відповідачі надали згоду на відчуження предмету іпотеки. Також суд зауважив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року у справі № 753/16885/14 ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_15 , та її малолітньої доньки ОСОБА_2 про примусове виселення без надання іншого житлового приміщення, яким встановлено, що спірна квартира, передана в іпотеку, була придбана раніше укладеного договору кредиту та договору іпотеки, а відтак правові підстави для виселення осіб без надання іншого житлового приміщення відсутні. Також апеляційний суд вказав, що рішенням суду у справі № 753/16885/14 вже встановлено, що захист права позивача можливий лише у спосіб визначений законом - виселення з наданням іншого житлового приміщення;

колегія суддів зауважує, що для вирішення спору у цій справіправове значення мають лише обставини придбання іпотечного майна (за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів), оскільки лише при придбанні іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (статті 40 Закону України «Про іпотеку» та 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом;

з огляду на те, що судовим рішенням у справі № 753/16885/14 встановлено придбання іпотечного жилого приміщення не за рахунок кредиту, судапеляційної інстанції зробив обгрунтований висновок про відмову у задоволенні позову в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Проте, колегія суддів зауважує, що посилання апеляційного суду на обрання позивачем неналежного способу захисту, є помилковим, оскільки власник може вимагати припинення права користування житлом як шляхом виселення, так і шляхом визнання особи такою, що втратила право користування спірним житлом. Тому мотиви відмови у задоволенні позову про визнання осіб такими, що втратили право користування спірним житлом слід змінити.

Посилання позивача у касаційній скарзі на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» колегія суддів відхиляє, оскільки вказаним законом встановлена заборона примусового звернення стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду за певних умов, зокрема якщо таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 336/5984/17 (провадження № 61-3798св24), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає зміні лише щодо мотивів її ухвалення, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яка подана ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах, та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко