ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/388/24Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.

Провадження № 22-ц/817/24/25 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря - Гичко К.С.

та сторін: представника позивача -

адвоката Притули О.Б., відповідача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Вароди П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 607/388/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Варода Павло Борисович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року, ухваленого суддею Кунець Н.Р., повний текст якого складено 25 вересня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

у січні 2024 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог зазначила, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.05.2023 розірвано. У даному шлюбі у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею. Між нею та відповідачем ОСОБА_1 існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Вказує, що донька має залишитись проживати разом із нею для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, оскільки через постійні погрози, фізичне та психологічне насильство, яке щодо неї систематично вчиняв відповідач за час їх спільного проживання, свідком чого була дитина та з метою збереження власного життя і здоров`я та безпеки дитини, а також у зв`язку з небезпекою через військову агресію російської федерації проти України, вона змушена була виїхати з донькою за кордон.

Посилається на те, що поведінка відповідача викликає у неї побоювання з приводу того, що відповідач може відібрати у неї доньку, що додатково створює необхідність визначити місце проживання дитини з нею.

Донька ОСОБА_4 станом на сьогодні проживає з нею та повністю перебуває на її забезпеченні, вона належним чином здійснює свої батьківські обов`язки, піклується про доньку, активно займається її вихованням, дбає про її гармонійний розвиток та стан здоров`я, створює для дитини умови, необхідні для її всебічного розвитку. Крім того, за нею зареєстроване право власності на житловий будинок під літ. «А», АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та проживає з донькою під час перебування в Україні.

З наведених підстав просить суд позов задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Притула Оксана Богданівна, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини - задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривні 20 (двадцять) копійок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції зробив необґрунтовані висновки про доцільність проживання малолітньої дитини з матір`ю, оскільки орган опіки та піклування надаючи висновок про доцільність визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, не провів бесіду з дитиною, участі в засіданні комісії останні не приймали, ними абсолютно не досліджувалися умови їх проживання в Україні, зокрема за адресою АДРЕСА_2 , що грубо суперечить вимогам пункту 72 Постанови Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року.

Вказує на те, що ОСОБА_2 участі в розгляді справи в суді першої інстанції не приймала, малолітня дитина ОСОБА_3 не була заслухана ані органом опіки та піклування, ані судом першої інстанції, щодо того, де і з ким із батьків вона хоче проживати.

Посилається на те, що представник позивачки у ході судового розгляду справи в суді першої інстанції не заперечувала того факту, що ОСОБА_2 не надає можливості йому бачитись та спілкуватися з малолітньою дитиною та не повідомила суду адресу теперішнього місця проживання дитини. В матеріалах справи відсутні відомості про місце знаходження та перебування малолітньої дитини, місце проживання якої вирішується.

Вважає, що позивачка, перемістивши малолітню дитину без згоди батька до Великої Британії, порушила його право на спілкування та побачення з дитиною, та надалі продовжує чинити йому перешкоди у побаченні та спілкуванні з дитиною, тому місце проживання малолітньої дитини слід визначити за конкретною адресою, що унеможливить маніпуляції з боку матері, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні та це відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Притула О.Б. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

При цьому, зазначила, що рішення першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що доводи заявника, що у рішенні суду першої інстанції не визначено місце проживання дитини за конкретною адресою є необґрунтованими.

Так, відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини визначено місце проживання доньки разом з матір`ю ОСОБА_2 . Органом опіки та піклування досліджено всі обставини, визначені законом у даній категорії спорів, та які дозволили дійти до висновку щодо доцільності проживання доньки ОСОБА_5 разом з матір`ю, а саме: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, майновий стан батьків, сталі соціальні зв`язки, відтак, даний висновок є обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.

Твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 без його згоди виїхала з дитиною за кордон, чим порушила право батька на спілкування та побачення з дитиною також є безпідставними, оскільки вона змушена була виїхати за межі України з метою збереження власного життя і здоров`я та безпеки дитини через постійні погрози, фізичне та психологічне насилля з боку відповідача, а також у зв`язку з небезпекою через військову агресію російської федерації проти України.

Факт насилля відносно своєї колишньої дружини знайшли підтвердження в тому числі у Рішенні Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу у справі №FD23P00307 від 01.12.2023 року, яким не лише зобов`язано матір повернути дитину в примусовому порядку в Україну, а й також встановлено ряд заборон та обов`язків для ОСОБА_1 відносно ОСОБА_6 , а саме: заборонено застосовувати насильство, переслідувати, надокучати, цькувати та іншим чином здійснювати шкоду.

Дане рішення іноземного суду набрало законної сили. Відтак, зазначені обставини, на підставі яких суд Англії та Уельсу дійшов до даних висновків, в тому числі щодо заборони застосовувати насильство, переслідувати тощо, є встановленими.

Також вказує на те, що ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відсутня.

Щодо не визначення судом місце проживання дитини за конкретною адресою, зазначає, що відповідачкою повідомлялося про те, що після повернення на територію України, вона разом із донькою має намір проживати на адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 03.05.2018 у справі №607/1091/16-ц, місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері або батька, або за конкретною адресою.

Тому, відповідно суд першої інстанції дійшов правильного висновку для визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без зазначення конкретної адреси, оскільки вищевказані норми права передбачають таку можливість, а позовні вимоги про вказання адреси не заявлялись. При цьому, відповідач не заперечував стосовно визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, що також відображено у його відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Варода П.Б. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на викладені у ній доводи.

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Притула О.Б. апеляційну скаргу не визнала, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Представник третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 21.10.2004 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що зроблено запис за №1518, що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.7, т.1).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.05.2023 у справі №607/1365/23 шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21.10.2004 відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що складений актовий запис № 1518, розірвано (а.с.8-10, т.1).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04.09.2023 у справі №607/1365/23 (а.с.84-89, т.1) рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.05.2023 змінено, шляхом виключення, з мотивувальної частини рішення такого твердження: «Такі обставини, на думку суду, свідчать про наявність у ОСОБА_2 вагомих підстав для здійснення цих дій. Даними підставами, зокрема, але не виключно, можуть бути побоювання за власне життя та здоров`я, а також за здоров`я, в тому числі психологічне, малолітньої дитини сторін». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 19.12.2019 Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 2729(а.с.11, т.1).

Згідно з Витягом про державну реєстрацію прав №32054420, виданого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» (м.Тернопіль) 15.11.2011, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування ВРН №714941 від 14.10.2011, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу Боднарчук О.І. за реєстром № 2932, номер запису 44283 в книзі 16 (а.с.12, т.1).

06.02.2023 ОСОБА_2 звернулася із заявою до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, яка зареєстрована за №84/24-66, у якій повідомила про вчинення щодо неї фізичного та психологічного насильства, а також психологічного насильства до дитини зі сторони чоловіка ОСОБА_1 . Також, серед іншого, у заяві вказано, що дитина є постійним свідком насильницьких дій та погроз, батько дитини систематично налаштовує її проти матері. Окрім цього, зазначає, що ОСОБА_1 обмежує її взаємодію з дочкою, а за не послух наслідками є постійне приниження, обзивання та фізичне насильство (а.с.13, т.1).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради «Про участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька ОСОБА_1 » від 28.04.2023 № 106 вирішено вважати недоцільним встановлення участі у вихованні дитини та у разі потреби порядку побачень з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька ОСОБА_1 у зв`язку із перебуванням дитини разом із матір`ю за межами України та рекомендовано батькові повернутися до розгляду даного питання після повернення ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію України (а.с.82-83, т.1).

Згідно з актом про встановлення факту проживання ПП «Загребелля» від 16.02.2023 (а.с.90-91, т.1), комісією у складі майстра дільниці ПП «Загребелля» Куш Р.О. , паспортиста ПП «Загребелля» Ковалик Т.Б. встановлено, що з 2015 року до грудня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 проживали: чоловік - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З дня народження доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 20.01.2023 за вищевказаною адресою проживали: чоловік - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 .. З 20.01.2023 по дату складання даного акту за адресою: АДРЕСА_1 надалі проживає без дружини ОСОБА_1 . Акт складено на підставі показів сусідів.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_2 разом із малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 20.01.2023 покинула територію України та 24.03.2023 здійснила в`їзд до Великої Британії, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 виданого 31.07.2018 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

01.12.2023 Відділенням з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу прийнято рішення у справі №FD23P00307 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сторони: позивач ОСОБА_1 (батько), відповідач - ОСОБА_2 (мати), який постановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повинна бути негайно повернена матір`ю-відповідачем до Республіки України до 23:59 29.02.2024 (за британським часом). Судом розглядалася заява батька про негайне повернення в Україну згідно з положеннями Гаазької Конвенції 1980 року. Мати виступила проти заяви на підставі серйозних ризиків та через нестерпні умови (а.с.70-81. т.1)

Відповідно до Додатку А до даного рішення іноземного суду, батько повинен заплатити або організувати сплату на батьківський рахунок матері-відповідача у Великій Британії, ця сума буде підтверджена соліситорами (адвокатами) матері до 16:00 04.01.2024: 1200 фунтів (що дорівнює трьом місяцям плати та утримання дитини з дати повернення), a потім починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо до того часу не буде проведений розгляд справи в Україні), щомісячних виплат у розмірі 400 фунтів, ці виплати триватимуть до першого розгляду справи в українському суді; та 1 350 фунтів (що дорівнює загальній вартості трьохмісячної оренди житла за конфіденційною адресою з дати повернення), а потім, починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо до того часу не буде проведений розгляд справи в Україні), щомісячних виплат у розмірі 450 фунтів, ці виплати триватимуть до першого розгляду справи в українському суді.

Відповідно до листів Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Тернопільській області від 05.10.2023 №№ П-21/6/01/23, Р-22/6/01/23, станом на 05.10.2023 відсутня інформація про притягнення громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної та кримінальної відповідальності, а також ОСОБА_1 не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с.92-93, т.1).

Згідно з наказом (розпорядженням) ТОВ «ЕСТР» № 003/24 про прийняття на роботу від 05.01.2024, ОСОБА_2 прийнята на роботу з 08.01.2024 на посаду інспектора з кадрів за основним місцем роботи, оклад (тарифна ставка): 7200 грн (а.с.176, т.1).

Відповідно до витягу з наказу ТОВ «ЕСТР» №004-В «Про надання відпустки без збереження зарплати на період дії воєнного стану» від 08.05.2024 та наказ ТОВ «ЕСТР» №005-В «Про внесення змін до наказу від 08.05.2024 №004-В» від 29.07.2024, ОСОБА_2 , інспектору з кадрів, надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану з 14.05.2024 по 31.07.2024 (а.с.177, т.1).

Як вбачається з довідки ТОВ «ЕСТР» №71 від 22.04.2024, ОСОБА_2 працює в ТОВ «ЕСТР» з 08.01.2024 на посаді інспектора з кадрів. Дохід за період з 08.01.2024 по 31.03.2024 склав 20 034, 78 грн (а.с.144, т.1).

З індивідуальної відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, виданої Пенсійним фондом України від 18.08.2024 слідує, що ОСОБА_2 усього за 2020 рік нараховано заробітної плати (доходу) у розмірі 57784 грн., за 2021 рік - 72500 грн., за 2023 рік - 72548,39 грн., за 2024 рік (січень-березень) - 20034,78 грн (а.с.167-168, т.1).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 3322362 від 13.05.2013 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 3322701 від 13.05.2013, ОСОБА_11 на праві приватної власності належить квартира загальною площею 41,8 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.156-157, т.1).

Органом опіки і піклування суду надано висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.05.2024 № 831.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.05.2024 № 831, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.05.2024, захищаючи інтереси дитини, комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради та орган опіки та піклування вважають за доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 (125-126, т.1)

Копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданого 31.07.2018 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується, що 14.07.2024 ОСОБА_2 разом із малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повернулась на територію України (а.с.172, т.1).

Задовольняючи позовні вимоги про визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд першої інстанції виходив з інтересів дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан та дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Окрім того, суд взяв до уваги висновок органу опіки і піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 .

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 рокуу справі № 491/1292/16, провадження № 61-13940св20; від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19, провадження № 61-8479св23)

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи:

(а) погляди дитини,

(б) індивідуальність дитини,

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин,

(г) піклування, захист і безпека дитини,

(ґ) вразливе положення,

(д) право дитини на здоров`я,

(е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19).

У постанові ВС від 21.07.2021 року у справі № 404/3499/17 зроблено висновок, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року, параграф 54: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини».

У постанові ВС від 20.07.2022 року у справі № 761/25101/20 висловлену правову позицію, що аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) суд касаційної інстанції зазначив, що вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Отже, при розгляді даної справи щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачкою ОСОБА_2 , водночас між сторонами не досягнуто згоди стосовно визначення місця проживання їхньої спільної дитини.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.05.2024 № 831, комітет вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Мотивів відхилення висновку органу опіки та піклування відповідно до вимог частини шостої статті 19 СК України судом першої інстанції не наведено.

Як вбачається зі змісту висновку органу опіки і піклування, мати дитини, ОСОБА_2 , на засідання комісії з питань захисту прав дитини не з`явилася. Її представник - адвокат Притула О.Б. на засіданні комісії повідомила, що через постійні погрози, фізичне та психологічне насильство, яке щодо ОСОБА_2 вчиняв чоловік ОСОБА_1 за час їх спільного проживання, свідком чого була малолітня дитина та з метою збереження власного життя і здоров`я, а також життя, здоров`я та безпеки дитини, у зв`язку із небезпекою через військову агресію російської федерації, мати разом із дитиною була змушена виїхати за кордон.

Судом встановлено, що мати з дитиною виїхала за межі України у січні 2023 року та 24.03.2023 здійснила в`їзд до Великої Британії.

01.12.2023 Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу у справі № FD23P003007 постановлено, що дитин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повинна бути негайно повернена матір`ю-відповідачем до України до 23:59 29.02.2024 (за британським часом). Судом розглядалася заява батька про негайне повернення в Україну згідно з положеннями Гаазької Конвенції 1980 року. Мати виступила проти заяви на підставі серйозних ризиків та через нестерпні умови.

У 2024 році відповідач разом з дитиною повернулася до України, де працевлаштувалася, що підтверджується наказом (розпорядженням) ТОВ «ЕСТР» № 003/24 про прийняття на роботу від 05.01.2024, а дитина ОСОБА_3 відвідує заклади дошкільної освіти, заняття з образотворчого мистецтва в студії "Чарівний пензлик", приймає активну участь у конкурсі "Юні читці", що підтвердила в судовому засіданні представник відповідача - адвокат Притула О.Б., посилаючись на відповідні докази.

Крім цього, представник відповідача у суді ствердила, що після повернення на територію України, ОСОБА_2 разом із донькою має намір проживати за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору позички. Право власності на дане нерухоме майно належить рідній сестрі ОСОБА_2 - ОСОБА_11 . Однак через постійні погрози, фізичне та психологічне насильство зі сторони ОСОБА_1 вона вимушена разом з донькою зараз проживати у рідного брата в АДРЕСА_3 .

Отже, колегія суддів враховує, що дитина з народження фактично постійно проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, дитина систематично відвідує навчальні заклади як на території Великої Британії, так і в місті Луцьку, має відповідні соціальні контакти, а мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, в тому числі і житлом, в якому створює умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що батько дитини не заявляв зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з ним дочки, яка фактично проживає з матір`ю, та у відзиві на позов зазначив, що він не заперечував та не заперечуватиме щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Таким чином, враховуючи те, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вже тривалий час проживає із матір`ю, дитина має відповідні соціальні контакти за місцем проживання матері та виходячи із відсутності виключних обстави, які б унеможливлювали проживання доньки з матір`ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, та те, що батько дитини не заявляв зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з ним дочки, яка фактично проживає з матір`ю, та у відзиві на позов зазначив, що він не заперечував та не заперечуватиме щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 , суд першої інстанції, виходячи з найкращих інтересів дитини, вірно прийшов до висновку, що як найкращому забезпеченню інтересів дитини буде визначення її місця проживання разом із матір`ю.

Колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.

Разом із цим, колегія суддів підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.

При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

Твердження представника заявника в апеляційній скарзі про те, що місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 слід визначити за конкретною адресою є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У частині першій статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Отже, під місцем проживання малолітньої дитини Сімейний кодекс України визначає не конкретну адресу, за якою буде проживати дитина разом з матір`ю чи батьком, а саме особу, з якою має проживати малолітня дитина, що узгоджується зі змістом ст. 33 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», за якими кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання на її території, а зазначення конкретної адреси одного з батьків, з яким вирішено залишити проживати малолітню дитину, безпосередньо суперечить вищевказаному конституційному принципу вільного вибору місця проживання.

Так, у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 199/2898/22 Верховний Суд зазначив загальний висновок, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Таким чином, при постановленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не порушив наведеного висновку, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою, враховуючи обставини цієї справи визначив місце проживання дитини з матір`ю без вказівки на конкретну адресу.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на ОСОБА_1 , в межах ним понесених.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Варода Павло Борисович, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2024 року, залишити без змін.

Судові витрати покласти на ОСОБА_1 , в межах ним понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 березня 2025 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома