апеляційний суд автономної республіки крим

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12   вересня   2006   року   колегія   суддів   судової   палати   у   цивільних   справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді                  Притуленко О.В.,

суддів:                                               Соболюка М. М.,

Мудрової В.В.,

при секретарі                             Апостолові О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користування власністю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 11 травня 2006 року,-

ВСТАНОВИЛА :

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом доОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні власністю, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ОСОБА_3 19.04.2003 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Предметом договору окрім квартири складав також гараж, яким незаконно користується відповідачка. У добровільному порядку звільняти гараж не бажає, тому позивачка просила зобов'язати ОСОБА_2 звільнити належний їй на праві приватної власності гараж, а також не чинити надалі перешкод у користуванні цією власністю.

10 січня 2006 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати договір купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в частині продажу гаражу недійсним, посилаючись на те, що вказаний гараж 20.11.2002 року вже був проданий їй, доказом чого служать розписки. Просила визнати угоду по відчуженню гаража,,а також бані, яку вона придбала у ОСОБА_3, разом з гаражем, дійсною та визнати за нею право власності на вказане майно.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 11 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 доОСОБА_2 про усунення перешкод у користування власністю задоволені. Суд зобов'язав ОСОБА_2 звільнити гараж та не чинити перешкоди ОСОБА_1 в здійсненні права власності на гараж.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на майно - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 та задоволення її зустрічного позову.

Апелянт вважає, що висновки суду про те, що гараж є невід'ємною частиною квартири, яка була продана ОСОБА_1, не відповідають обставинам справи.

Справа № 22-Ц-1430-Ф/06Головуючий суду першої інстанції

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції        Притуленко О.В.

того на думку апелянта, оскільки відповідно законодавства, діючого до 01.01.2004 року, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу гаража не вимагалось. Таким чином на момент продажу ОСОБА_3 квартири, гараж вже був відчужений, на що суд не звернув уваги.

Обговоривши наведеш у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд виходив з того, що її право власності підтверджено договором купівлі-продажу гаражу, нотаріально посвідченого та зареєстрованого, у зв'язку з чим обмеження її права власності є протиправним і підлягає захисту.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу гаражу не виконали вимог діючого законодавства відносно форми договору, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Вирішуючи спір, суд правильно встановив фактичні обставини справи і застосував норми матеріального права, тому доводи апеляційної скарги є необгрунтованими.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 19.04.2003 року ОСОБА_3, який відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.05.1999 року був власником квартири АДРЕСА_1, гаражу та частини сараю, продав вказане нерухоме майно ОСОБА_1, у зв'язку з чим був укладений договір купівлі-продажу.

Вказаний договір був укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований.

Вимагаючи визнання зазначеного договору недійсним в частині продажу гаражу, ОСОБА_2 в якості правових підстав визначила ст.ст.215, 216 ЦК України та послалась нате, що у листопаді 2002 року гараж був придбаний нею у ОСОБА_3.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору купівлі-продажу квартири, зокрема і гаражу, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, договір купівлі-продажу гаражу, відповідно до розписок укладений 20.11.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, дійсним визнаний не був.

За таких обставин не можна визнати обгрунтованими доводи апелянта про те, що на момент продажу ОСОБА_3 квартири гараж вже був відчужений і останній не був власником гаражу, оскільки відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб підлягало обов'язковій реєстрації, яку здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Не підтверджені доказами також доводи апелянта про те, що нотаріусу ОСОБА_4, яка посвідчила 19.04.2003 року договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, було відомо, про те, що гараж раніше був проданий іншій особі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 19.04.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в частині продажу гаражу.

Спірний гараж підлягав реєстрації відповідно до вимог вищевказаного положення, оскільки як безспірно встановлено, він є об'єктом нерухомого майна, пов'язаний фундаментом із землею, прийнятим в експлуатацію.

Не можна визнати підставами для скасування оскарженого рішення доводи апелянта про те, що гараж не міг належати до складу квартири, яка була продана ОСОБА_3 ОСОБА_1, оскільки він, як допоміжне приміщення війшов до складу майна, приватизованого батьком ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у 1994 році, а у травні 1999 року перейшов у власність ОСОБА_3 Право власності вказаних осіб на зазначено майно ніким не оспорювалось.

Доводи апелянта про неправильне застосування судом норм цивільного права є необгрунтованими тому, що по-перше позов був заявлений за нормами діючого ЦК України, по-друге строк позовної давності, протягом якого з листопада 2002 року ОСОБА_2 мала право для звернення до суду з позовом про визнання договору дійсним, сплив у листопаді 2005 року, тобто після набрання чинності ЦК України в редакції від 16.01.2003 року. Крім того вимоги ст.ст.203, 215, 220 ЦК України в редакції 2003 року про визнання угод дійсними та недійсність правочинів аналогічні ст.ст. 47, 48 ЦК в ред. 1963 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що неправильне застосування норм матеріального і процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 11 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.