Справа № 2-4660/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 листопада 2011 року Луцький  міськрайонний  суд  Волинської  області

у складі: головуючого-судді Пушкарчук В.П.,

          при секретарі  Сіньчук Л.О.,                    

з участю представника позивача –ОСОБА_1,

               представника позивача - ОСОБА_2,

             представника відповідача - ОСОБА_3,

             представника відповідача - ОСОБА_4,

             представника відповідача Луцької міської ради - Лабінської Л.О.,

             спеціаліста ВО БТІ - Гейзер С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, Луцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_8 звернулась до Луцького міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_9, Луцької міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, що АДРЕСА_2, укладеного 23 жовтня 1992 року між ОСОБА_9 та виконавчим комітетом Луцької міської ради народних депутатів в частині продажу на користь ОСОБА_9 Ѕ частини коридору, що АДРЕСА_2 загальною площею 3,5 кв.м.

Позовні вимоги мотивує тим, що в жовтні 2010 року її представник ознайомився з матеріалами цивільної справи № 2-5017/06 (2п-435/10) за її позовом до ОСОБА_9 про визнання права власності на вказаний коридор. Саме у жовтні 2010 року вона дізналась про існування спірного договору купівлі-продажу квартири, що АДРЕСА_2, укладеного 23 жовтня 1992 року між ОСОБА_9 та виконавчим комітетом Луцької міської ради народних депутатів в частині продажу на користь ОСОБА_9 Ѕ частини коридору, що АДРЕСА_2 загальною площею 3,5 кв.м.

У 70-роках ХХ століття ОСОБА_9 здійснив перепланування спірного коридору, який знаходився у загальному користуванні наймачів будинку АДРЕСА_2. Внаслідок перепланування змінилось цільове призначення коридору, який перейшов виключно у користування відповідача, а в подальшому –до його власності. Вказаний факт підтверджується матеріалами інвентарної справи на будинковолодіння АДРЕСА_2. Перебування коридору у спільному користуванні підтверджується матеріалами технічної інвентаризації.

Дозволу щодо перепланування коридору загального користування від Луцької міської ради та рішення, яке б свідчило про надання цього дозволу, ОСОБА_9 не отримував по даний час.

Ця обставина не була врахована Луцькою міською радою при укладенні договору купівлі-продажу квартири, в тому числі коридору, який знаходився в загальному користуванні. Будь-якої згоди на відчуження цього коридору позивач не давала.

Враховуючи правові підстави, після оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 мала б отримати право власності на спірний коридор.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_9 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти позову заперечили з підстав, викладених у запереченні на позов від 06.09.2011 року, просили застосувати строк позовної давності.

Представник Луцької міської ради ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у запереченні на позов від 10.11.2011 року.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідка ОСОБА_10, оглянувши у судовому засіданні матеріали інвентарної справи на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 35 Закону України «Про власність»об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

09 січня 1992 року Луцька міська рада, реалізуючи своє право власника, продала ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1. Покупець квартиру прийняла без будь-яких зауважень щодо того, що їй не продано частину коридору площею 3,5 кв.м., який з 1983 року знаходився у користуванні квартиронаймача квартири 2 у цьому ж будинку ОСОБА_9 Позивач не зверталась до Луцької міської ради з 1983 року по 1992 рік з приводу того, що сусід протиправно перепланував та зайняв спільний коридор. Їй це не створювало незручностей.

Оскільки власником житла на 1992 рік була Луцька міська рада, то вона мала право розпорядитись квартирою АДРЕСА_2. Матеріали технічної інвентаризації від 18.08.1990 року (аркуш 31 інвентарної справи) підтверджують факт того, що коридор, позначений на плані поверхів «2-2»площею 3,5 кв.м. знаходиться у квартирі, якою користувався ОСОБА_9, а тому рада могла продати цей коридор саме йому, а не іншій особі.

Суд приходить до висновку, що вимоги Законів України, які були чинними на жовтень 1992 року Луцькою міською радою при продажу 23 жовтня 1992 року квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_9 не порушено. Не порушені цим договором і права позивача тому, що ОСОБА_11 цим майном не користувалась на час укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_9 вісім років, що вбачається з інвентаризації, проведеної 17 квітня 1983 року (аркуш 4 інвентарної справи).  Тому відсутні підстави застосовувати норми ст. 48 ЦК УРСР та визнавати частково недійсним договір купівлі-продажу від 23.10.1992 року.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач ОСОБА_9 у запереченні від 06.09.2011 року заявив про застосування позовної давності. З поданих суду документів вбачається, що ОСОБА_11 могла довідатись про порушення її права, якщо таке мало місце, з січня 1992 року, коли їй продали квартиру без частини коридору, а у подальшому також могла про це дізнатись з часу укладення договору купівлі-продажу між Луцькою міською радою і ОСОБА_9

Суд до вимоги ОСОБА_12 застосовує позовну давність та вважає, що сплив строк позовної давності звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.1992 року. Тому в задоволенні позову слід відмовити.

          Керуючись  ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 212, 215 ЦПК України, на підставі ст. 48 ЦК УРСР, ст. 35 Закону України «Про власність»,  ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9, Луцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним -  відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду                                      В. П. Пушкарчук