У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Мазур Л.М.,
Матвєєвої О.А., Макарчука М.А.,
Писаної Т.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства «НВО Україна», треті особи: комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», ГУ МВС України в м. Києві, про визнання права власності, зобов’язання вчинити дії та виселення, за позовом ОСОБА_7 до закритого акціонерного товариства «НВО Україна», ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, треті особи: аграрно-кредитна спілка «Сенатек», комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», приватний нотаріус ОСОБА_10, ГУ МВС України в м. Києві, про визнання права власності на квартиру, визнання недійсним договору про уступку прав вимоги, визнання частково недійсними договору інвестування, угоди та акту прийому-передачі та за позовом закритого акціонерного товариства «НВО Україна» до аграрно-кредитної спілки «Сенатек», ОСОБА_7 про розірвання договору інвестування будівництва, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з договором інвестування № 1 від 30 жовтня 2003 року ОСОБА_8 повністю проінвестувала будівництво квартири АДРЕСА_1, а ЗАТ «НВО Україна» зобов’язалось передати це приміщення у її власність. 25 травня 2007 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, уклали з ОСОБА_6 договір уступки прав вимоги, відповідно до якого позивач придбав майнові права на вказану квартиру за 151500 грн. У заяві про доповнення позовних вимог ОСОБА_6 просив також зобов’язати КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» здійснити за позивачем реєстрацію права власності на спірну квартиру.
У квітні 2007 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, який пізніше був уточнений, посилаючись на те, що 16 грудня 2002 року між ним, ЗАТ «НВО Україна» та Київською аграрно-кредитною спілкою «Сенатек» було укладено тристоронній договір інвестування будівництва квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до акту прийому-передачі від 18 рудня 2002 року ЗАТ «НВО Україна» передало ОСОБА_7 вказану квартиру.
Звертаючись до суду із вимогою про розірвання договору інвестування будівництва ЗАТ «НВО Україна» посилалось на невиконання відповідачами умов договору.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір про уступку прав вимог від 25 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 Визнано недійсним в частині, що стосується квартири АДРЕСА_1 договір інвестування № 1 від 30 жовтня 2003 року; угоду № 1 від 29 листопада 2003 року про внесення змін, акт прийому-передачі від 24 березня 2006 року. У задоволенні позовів ОСОБА_6 та ЗАТ «НВО Україна» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. Позов ЗАТ «НВО Україна» задоволено. Позов ОСОБА_6 задоволено частково – визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі скаржник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року і залишення в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В наданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи апеляційний суд не порушив норми ні матеріального, ні процесуального права, а тому вказане судове рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_7 – відхилити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7, місцевий суд виходив із того, що позивач належним чином виконав зобов’язання за тристороннім договором № 04/21216-03 від 16 грудня 2002 року, а тому має право на отримання за цим договором житлової площі, а саме квартири АДРЕСА_1, яка була передана ОСОБА_7 ЗАТ «НВО Україна», згідно акту приймання-передачі. Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_6 та ЗАТ «НВО Україна» дійшов висновку, що дані вимоги не ґрунтується на законі.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 майнові права на спірну квартиру були придбані за відплатним договором у особи, якій майно було передано власником, а тому за ним визнано право власності на спірну квартиру. ОСОБА_7 не набув прав на вказану квартиру, оскільки сторонами тристороннього договору № 04/21216-03 від 16 грудня 2002 року не виконані зобов’язання в частині розрахунку з забудовником – ЗАТ «НВО Україна».
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Із матеріалів справи вбачається, що місцевий суд дав належну оцінку всім доказам та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_7, оскільки договір інвестування будівництва квартири №04/21216-03 від 16 грудня 2002 року на момент розгляду справи судом був чинним, ОСОБА_7 належним чином виконав умови цього договору, ЗАТ «НВО Україна» відповідно до п. 4.1 вказаного договору передало позивачу квартиру АДРЕСА_1, про що 18 грудня 2002 року складено відповідний акт. З урахуванням вказаного та положень ст. 514 ЦК України, судом прийнято вірне рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в установленому порядку не набули прав на спірну квартиру, а тому і не могли їх передати новому кредитору – ОСОБА_6
Апеляційний суд на викладене належної уваги не звернув, всупереч вимогам ст. 213 ЦПК України відповідної оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам не дав і скасував рішення місцевого суду, ухвалене згідно із законом.
За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року скасувати, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Головуючий М.П. Пшонка
Судді Л.М. Мазур
М.А. Макарчук
О.А. Матвєєва
Т.О. Писана