У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Макарчука М.А.,
Писаної Т.О., Маляренка А.В.,
Юровської Г.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до дочірньої компанії «Укрнафтогазвидобування» Національної компанії «Нафтогаз України» про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з уточненим у подальшому вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2006 року на його користь із відповідача стягнуто 2749910,10 грн на відшкодування шкоди та 1719 грн на відшкодування судового збору, а всього 2751629,10 грн, які на час звернення до суду із даним позовом дочірньою компанією «Укрнафтогазвидобування» Національної компанії «Нафтогаз України» не сплачені. Просив суд стягнути з відповідача на підставі частини другої статті 625 ЦК України суму коштів, на яку збільшився борг унаслідок інфляційних втрат, та три проценти річних, а всього 1824330,06 грн.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено повністю.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України.
У серпні 2011 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року.
Постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року заяву ОСОБА_6 задоволено, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року і залишення в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2010 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вина відповідача в невиконанні рішення суду відсутня, оскільки постановою державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 21 грудня 2007 року зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2858/06 від 19 квітня 2007 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави, про стягнення з дочірньої компанії «Укрнафтогазвидобування» Національної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_6 2751629,10 грн. Виконавче провадження було зупинено з підстав, передбачених пунктом 15 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (далі – Закон № 2711-IV).
Судом установлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2006 року з відповідача на користь позивача стягнуто 2751629,10 грн на відшкодування шкоди та судового збору. 14 грудня 2007 року державним виконавцем Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення суду, однак 21 грудня 2007 року виконавче провадження зупинено відповідно до вимог пункту 15 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та Закону №2711-IV.
Задовольняючи позов і стягуючи три проценти річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції виходив із того, що боржник не може бути звільнений від передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, а положення Закону № 2711-IV не передбачають звільнення боржника від сплати інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, завданих його простроченням.
Верховний Суд України в постанові від 24 жовтня 2011 року, ухваленій за результатами розгляду заяви ОСОБА_6 про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, дійшов висновку, що вищевказана позиція суду першої інстанції є правильною з огляду на наступне.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону №2711-IV.
Водночас пунктом 1.4 статті 1 Закону № 2711-ІV установлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону.
З урахуванням вказаного та положень частини 2 статті 214 ЦПК України, колегія суддів вирішила, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, як таке, що відповідає вимогам закону – залишенню в силі.
Керуючись статтями 214, 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2010 року скасувати, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2010 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана
Г.В. Юровська