У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Мазур Л.М.,
Матвєєвої О.А., Маляренка А.В.,
Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Вербовецької сільської ради, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8, Вербовецької сільської ради про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок та свідоцтв про право на спадщину недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння, виділ Ѕ частини майна в натурі, визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_9 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в період перебування у зареєстрованому шлюбі вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6 побудувала будинок. Пізніше її колишній чоловік зареєстрував на своє ім’я право власності на вказаний будинок, який на підставі заповіту після його смерті успадкувала ОСОБА_8 Посилаючись на те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю, ОСОБА_9 просила суд задовольнити її позов.
Позови ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про визнання заповіту недійсним мотивовані тим, що спірний договір підписаний не ОСОБА_6., а іншою особою.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_6., ОСОБА_7 відмовлено. Позов ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано недійсними: свідоцтво про право власності на спірний будинок, свідоцтво про право на спадщину за законом видане на ім’я ОСОБА_6, свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане на ім’я ОСОБА_8 Визнано за ОСОБА_9 право власності на Ѕ частину спірного будинку.
У касаційній скарзі скаржники порушують питання про скасування рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2011 року та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року і ухвалення у справі нового рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вимог про визнання заповіту недійсним та виділу Ѕ частини майна в натурі, тому рішення в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є дітьми померлого у ІНФОРМАЦІЯ_1 році ОСОБА_6. Відповідно до оспорюваного позивачами заповіту від 24 липня 2000 року їх батько все своє майно заповів на користь ОСОБА_8
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним суди з урахуванням висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи №4137 від 3 березня 2010 року Львівського НДІСЕ виходили з того, що волевиявлення спадкодавця було вільним і при посвідченні заповіту від його імені на користь ОСОБА_8 дотримані вимоги закону щодо його форми та змісту.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК України чи ст. 62 ЦПК України висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 7 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір та приймаючи до уваги лише висновок повторної судово-почеркознавчої експертизи №4137 від 3 березня 2010 року Львівського НДІСЕ щодо вчинення підпису на оспорюваному заповіті померлим ОСОБА_6 суд в порушення вимог ст. ст. 213-215 ЦПК України взагалі не дав ніякої оцінки довідкам медичних закладів про перебування ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні в момент вчинення заповіту. (а.с.198 т.2).
Крім того, позовні вимоги щодо виділу майна в натурі судами в порушення вимог ст. 213 ЦПК України взагалі не розглянуті.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині визнання заповіту недійсним та виділу Ѕ частини майна в натурі підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання заповіту недійсним та нерозглянутих вимог про виділ Ѕ частини майна в натурі скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва
Т.О. Писана