Справа № 2018/2-1517/11

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 24 листопада 2011 року                                                                                    м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

   головуючого   -           судді Муратової С.О.,

   при секретарях -                  Кравченко Ю.І., Сергєєвій В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»про визнання недійсним договору поруки, зобов’язання повернути грошові кошти, стягнення судових витрат, -

                                                                  встановив:

          Позивач в січні 2011 р. звернулась до суду з позовом, просить визнати договір поруки № 5912-ДП7 від 26.12.2006, укладений між нею та відповідачем недійсним, зобов’язати відповідача повернути грошові кошти в сумі 173266,50 доларів США, що на час складання позову станом на 27.01.2011 за офіційним курсом НБУ складає 1368805,35 гр., стягнути з відповідача судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

          На обґрунтування позовних вимог зазначає, що між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ПроКредитБанк»укладались наступні договори: Рамкова угода № 5912 від 09.06.2005, Договір про надання траншу № 2.10897/5912 від 09.06.2005, Договір про надання траншу № 2.10898/5912 від 24.06.2005, Договір про надання траншу № 2.10899/5912 від 07.07.2005, загальна сума отриманих коштів по цим договорам складала 170000 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті до неї, як до колишньої його дружини, почали звертатися працівники банку з проханням погасити заборгованість по кредиту, або в противному разі до неї будуть застосовуватися судові заходи щодо стягнення кредиту з примусовим стягненням майна, яке було придбано нею та її колишнім чоловіком за час подружнього життя. Побоюючись, що відповідач забере у неї та її дітей все майно, вона, на умови відповідача та 26.12.2006 уклала із Закритим акціонерним товариством «ПроКредитБанк»договір поруки № 5912-ДП7, в п. 1.2. якого зазначено, що вона на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язанням фізичної особи –суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, які виникають з умов Рамкової угоди № 5912 від 09.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10897/5912 від 09.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10898/5912 від 24.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10899/5912 від 07.07.2005 та інших договорів про надання траншу, графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід’ємною частиною Рамкової угоди, укладеної між Банком  та ОСОБА_2, за умовами якого, останній зобов’язується перед відповідачем повернути наданий йому кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 170000 доларів США, в строки, що передбачені кредитним договором.

          Вказує, що на протязі дії договору поруки вона внесла в касу відповідача суму у розмірі 173266,50 доларів США. На теперішній час вважає, що дії відповідача щодо укладення з нею договору поруки є незаконними, оскільки, по-перше, у зв’язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 всі його кредитні зобов’язання з відповідачем, відповідно до ст. 608 ЦК України, припиняють свою дію; по-друге, посилаючись на ч. 1 ст. 553 ЦК України, зазначає, що на час смерті колишнього чоловік, вона поручителем не була, а уклала договір поруки вже після того, як зобов’язання по договорам кредиту між її колишнім чоловіком та відповідачем, у зв’язку з його смертю, припинились і боржником по кредитним договорам її чоловік не був. Таким чином, вказує, що фактично договір поруки, укладений між нею та відповідачем, забезпечував недійсне зобов’язання, що вважає порушенням ст. 548 ЦК України, де зазначено, що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом. З цих підстав просить визнати недійсним договір на підставі ст. 215 ЦК України.

          Крім того, позивач вказує, що смерть її колишнього чоловіка є тяжкою для неї обставиною, і під час дії цієї тяжкої обставини, побоюючись, що вона та її діти можуть залишитися без всього придбаного нею та її колишнім чоловіком майна, уклала з відповідачем договір поруки на невигідних для себе умовах, а саме: в п. 2.1 Договору поруки заначено, що у випадку невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, вона, як поручитель, несе солідарну відповідальність перед відповідачем на рівні з останнім, за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій. Після смерті її колишній чоловік користуватися кредитом не міг, і таким чином, дії відповідача щодо нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за несплату кредиту і відсотків є незаконними і порушують ч.1 ст. 553 ЦК України. З цих підстав позивач вважає, що уклала з відповідачем договір поруки під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, та просить визнати його недійсним відповідно до ст. 233 ЦК України, застосувати наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України.

          В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності ВРІ № 646812 від 12.04.2011, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 121), позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх.

          Представник відповідача ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 09.03.2011  (а.с. 127) в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю, надав письмово викладені заперечення проти позову (а.с. 123-126), просив, крім іншого,  застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, а також відмовити в задоволенні позову по суті.

          Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що  позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

          Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірні правовідносини виникли та були продовжені після 01.01.2004, тому для вирішення спору слід застосовувати норми  чинного ЦК України.

Судом достовірно встановлено, що 09.06.2005 між ЗАТ «ПроКредитБанк»та суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір про надання траншу № 2.10897/5912, відповідно до умов якого, кредитор на підставі Рамкової угоди № 5912 від 09.06.2005, на положеннях та умовах цього договору, надав позичальнику грошові кошти в сумі 70000 доларів США на строк користування 48 місяців із сплатою відсотків в розмірі 15,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі (а.с. 8-9).

24.06.2005 між ЗАТ «ПроКредитБанк»та суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір про надання траншу № 2.10898/5912, відповідно до умов якого, кредитор на підставі Рамкової угоди № 5912 від 09.06.2005 та на положеннях та умовах цього договору, надав позичальнику грошові кошти в сумі 50000 доларів США на строк користування 48 місяців із сплатою відсотків в розмірі 15,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі (а.с. 4-5).

07.07.2005 між ЗАТ «ПроКредитБанк»та суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір про надання траншу № 2.10899/5912, відповідно до умов якого, кредитор на підставі Рамкової угоди № 5912 від 09.06.2005 та на положеннях та умовах цього договору, надав позичальнику грошові кошти в сумі 50000 доларів США на строк користування 48 місяців із сплатою відсотків в розмірі 15,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі (а.с. 6-7).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1  у віці 41 року, про що в книзі реєстрації смертей 11.05.2006 зроблено відповідний запис за № 7115, що підтверджено свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1, виданим 11.05.2006 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 4 Харківського обласного управління юстиції (а.с. 14).  

З наданих доказів судом достовірно встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 26.12.2006 між ЗАТ «ПроКредитБанк»в особі керівника кредитного бек-офісу відділення № 2 ЗАТ «ПроКредитБанк»в м. Харкові та громадянкою України ОСОБА_1 укладено договір поруки № 5912-ДП7, відповідно до умов якого, поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язаннями фізичної особи –суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, які виникають з умов Рамкової угоди № 5912 від 09.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10897/5912 від 09.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10898/5912 від 24.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10899/5912 від 07.07.2005 та інших договорів про надання траншу, Графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід’ємною частиною Рамкової угоди, укладеного між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов’язується перед кредитором повернути наданий йому кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 170000 доларів США, в строки, що передбачені кредитним договором та сплатити відсотки в розмірі 15,5 % річних за користування кредитом, неустойку та інші штрафні санкції в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, в повному обсязі цих зобов’язань (а.с.10).

Відповідно до п.п. 2.1 2.3 вказаного договору поруки від 26.12.2006, сторони договору визначають, що у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з позичальником за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій. Сторони договору встановлюють, що поручитель, після виконання взятих на себе зобов’язань по цьому договору, у відповідності до ст. 556 ЦК України, набуває всіх прав кредитора по виконаному ним зобов’язанню –кредитному договору.    

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 204 ЦК України визначена презумпція правомірності правочину, а саме, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

Судом встановлено, що вказаний договір поруки від 26.12.2006 протизаконних умов не містить.  

При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на незаконність  дій  відповідача та укладеного з нею 26.12.2006 договору поруки з тих підстав, що всі  кредитні зобов’язання її чоловіка ОСОБА_2 відповідно до ст. 608 ЦК України припинили свою дію зі смертю останнього, виходячи з наступного.

Дійсно, ч. 1 ст. 608 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Проте, за змістом вказаної норми чинного цивільного законодавства, смерть фізичної особи –сторони зобов’язання, не припиняє зобов’язального правовідношення, оскільки майнові права та обов’язки померлого входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців. Грошові зобов’язання за кредитними договорами не є такими, що нерозривно пов’язані з особою померлого та не припиняються його смертю, а тому суд вважає, що зобов’язання ОСОБА_2 перед відповідачем є чинними та не припинилися смертю останнього.

З цих же підстав не підлягає застосуванню положення ст. 548 ЦК України, відповідно до якої,  не підлягає забезпеченню недійсне зобов’язання.

Більш того, з представлених суду матеріалів достовірно підтверджено факт звернення позивача ОСОБА_1 25.12.2006 до керівника відділення № 2 ЗАТ «ПроКредитБанк»в м. Харкові з письмовою заявою, в якій остання просила надати їй можливість виступати поручителем за кредитами ОСОБА_2, та зобов’язалась щомісячно вносити не менше 4000 доларів США (а.с. 128).

В судовому засіданні позивач не заперечувала факт написання нею особисто вказаної заяви, розуміючи її зміст та значення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що укладання договору поруки було саме ініціативою позивача, яка запропонувала укласти договір поруки, чим виявила бажання погашати кредит, що було її волею.

Згідно з повідомленням регіонального директора ПСРУ АТ «ПроКредитБанк»в м. Харків № 10684/7/10 від 24.12.2010, заборгованість без урахуванням пені за кредитами, виданими на ФОП ОСОБА_2, які ОСОБА_1 зобов’язалась погашати, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 складала 146550,79 доларів США, станом на 16.12.2010 складає 12386,76 доларів США (а.с. 12).

З довідки керівника відділення № 7 АТ «ПроКредитБанк»в м. Харкові № 28-1/7/11 від 13.01.2011 встановлено, що за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 16.12.2010 за кредитами, виданими на ОСОБА_2, здійснено погашення поручителем ОСОБА_1 згідно з договором поруки № 5912-ДП7 від 26.12.2006 в загальному розмірі: за Договором про надання траншу № 2.10897/5912 від 09.06.2005 –69196,92 доларів США; за Договором про надання траншу № 2.10898/5912 від 24.06.2005 –47826,94 доларів США; за Договором про надання траншу № 2.10899/5912 від 07.07.2005 –53070,93 доларів США (а.с. 11).

Відповідно до п.1.1. Статуту Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк”, затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів, протокол від 05.08.2010, Публічне акціонерне товариство „ПроКредитБанк” є повним правонаступником прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства „ПроКредитБанк” (а.с. 136-151).

Таким чином, судом достовірно встановлено, що за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 16.12.2010  позивачем ОСОБА_1, на виконання умов договору поруки № 5912-ДП7 від 26.12.2006, здійснено погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними ОСОБА_2, в загальній сумі 170094,79 доларів США.

Вказані обставини дають суду підстави вважати, що позивач мала власне бажання здійснювати погашення існуючої заборгованості, яке відповідало її внутрішній волі, та щоб мати таку можливість, вона уклала з відповідачем договір поруки, після чого добровільно здійснювала погашення заборгованості за кредитними договорами протягом тривалого строку.

          Саме позивач звернулась до відповідача з пропозицією укласти договір поруки та надати їй можливість погашати заборгованість ОСОБА_2 25.12.2006, тобто після спливу тривалого часу –понад сім місяців від дати смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Пропонуючи укласти договір поруки, позивач була повідомлена про смерть основного боржника, тобто вона поручилась за виконання основного зобов’язання вже після смерті основного боржника, добре усвідомлюючи це і фактично взяла на себе зобов’язання по погашенню виниклої заборгованості і після смерті ОСОБА_2.

          Вказані обставини  свідчать про добровільність дій позивача щодо укладення договору поруки. Жодних доказів щодо покладення Банком на позивача по справі обов’язку виступити поручителем за кредитними зобов’язаннями померлого на той час ОСОБА_2 матеріали справи не містять, суду такі докази також не надані.

Підстави, обставини, з якими  закон пов’язує визнання угоди недійсною (ст. 203 ЦК України), при розгляді справи не встановлені.

Так само суду не надано доказів щодо наявності підстав до визнання договору поруки від 26.12.2006 недійним відповідно до ст. 233 ЦК України.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

На обґрунтування позову позивач зазначає, що смерть її колишнього чоловіка є тяжкою для неї обставиною, і під час дії цієї тяжкої обставини, вона, побоюючись, що вона та її діти можуть залишитися без всього придбаного нею та її колишнім чоловіком майна, уклала з відповідачем договір поруки на невигідних для себе умовах, оскільки після смерті її колишній чоловік користуватися кредитом не міг.

          Суд вважає такими, що не знайшли свого підтвердження, посилання позивача на те, що вона уклала з відповідачем договір поруки під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, виходячи з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та наданих до суду документів, 13.06.2005 між Закритим акціонерним товариством «ПроКредитБанк»в особі керівника відділу бізнес-клієнтів відділення № 2 ЗАТ «ПроКредитБанк»у м. Харкові та громадянином України ОСОБА_2 укладені договори іпотеки № 5912-ІД 01 та 5912-ІД 02, відповідно до умов яких, іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно: нежитлові приміщення № 1-8 першого поверху в літ. «А-10», що знаходяться у будинку за номером 74 по проспекту 50 Річчя ВЛКСМ в м. Харкові; нежитлову будівлю в літ «Р-1», що знаходиться в будинку за номером 259 по проспекту Московському в м. Харкові; а також квартиру за номером 3, що знаходиться в будинку за номером 74 по проспекту 50 Річчя ВЛКСМ в м. Харкові (а.с. 129, 130).

          Відповідно до п. 1.3 зазначених договорів іпотеки, іпотека за цими договорами забезпечує повне виконання іпотекодавцем зобов’язань перед іпотекодержателем, що виникають із Рамкової угоди № 5912 від 09.06.2005, Договору про надання траншу № 2.10897/5912 від 09.06.2005 та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі Рамкової угоди, і є та/або будуть її невід’ємною частиною, за умовами яких, іпотекодавець зобов’язується перед іпотекодержателем повернути кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 170000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені кредитним договором.

          Згідно з ч.2 ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивач не заперечувала в судовому засіданні наявність та чинність цих договорів,  в своєму ж позові вказує про бажання зберегти майно померлого чоловіка. За таких обставин, суд вважає надуманими доводи позивача про те, що на момент укладання договору поруки вона діяла на вкрай невигідних для себе умовах.

Крім того, з пояснень представника відповідача встановлено та визнано позивачем, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано  в грудні 1997р. Отже, вказана обставина  не підлягає доказуванню за правилами ч. 1 ст. 61 ЦПК України. З цих підстав на думку суду є надуманим довід позивача про те, що смерть її колишнього чоловіка була тією тяжкою обставиною, що змусила її укласти договір поруки.

Представник відповідача пояснював в судовому засіданні про те, що позивач, здійснюючи погашення кредиту як поручитель, мала метою прийняти у власність майно, яке включене до спадкової маси разом з кредитними зобов’язаннями, скориставшись положеннями ст. 556 ЦК України, оскільки в разі сплати позивачем суми заборгованості за договорами, до неї переходили б права кредитора за кредитними договорами та договорами іпотеки.

Зібрані по справі докази, оцінка яким надана вище, свідчать про те, що позивач при укладанні договору поруки 26.12.2006 діяла свідомо,  не перебуваючи під впливом якихось тяжких для неї обставин.

Судом також встановлено, що сторонами оспорюваних договорів додержано вимоги, встановлені частинами 3, 5 ст. 203 ЦК. Доказів порушення вимог вказаної норми щодо волевиявлення учасника правочину –позивача по справі, щодо настання реальних правових наслідків правочину, суду не надано.  

За таких обставин, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору поруки № 5912-ДП7 від 26.12.2006, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ПроКредитБанк»та ОСОБА_1. За цих же обставин, відсутні підстави до застосування наслідків недійсності правочину та зобов’язання відповідача повернути  позивачу грошові кошти, сплачені останньою у зв’язку з виконанням своїх договірних зобов’язань за вказаним договором поруки.

При цьому, не підлягає задоволенню заява відповідача по справі щодо застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом як самостійна підстава до відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Позивач просить суд визнати недійсним оскаржуваний нею договір поруки, по-перше, на підставі ст. 215 ЦК України, у зв’язку з тим, що всі кредитні зобов’язання на момент смерті боржника за кредитними договорами припинилися відповідно до ст. 608 ЦК України, по-друге, на підставі ст. 233 ЦК України, у зв’язку з укладанням такого договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Отже, позивач посилається як на підстави до визнання недійним договору поруки на обставини, які мали бути достовірно їй відомі на час укладання цього договору, тобто, 26.12.2006.  Із вказаним позовом позивач звернулася до суду 28.01.2011. Проте, суд при визначенні строку звернення ОСОБА_1  до суду з позовом керується ст. 257 ЦК України, відповідно з якою, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та ч. 5 ст. 261 ЦК України, відповідно з якою, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За умовами  п. 4.1. договору поруки від 26.12.2006, сторони встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов’язання; при цьому, сторони констатують, що строк закінчення цього договору не вказується ними конкретно, так як він визначається моментом повного погашення заборгованості позивальника по кредитному договору (а.с. 10). З цих підстав суд вважає строк звернення до суду позивача з позовом не пропущеним.

Прийшовши  до висновку про відсутність підстав до задоволення позову, виходячи з положень ст. 88 ЦПК України, відсутні підстави до стягнення з відповідача на користь позивача  витрат останньої на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 21).

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ПроКредитБанк” про визнання недійсним договору поруки № 5912-ДП7 від 26 грудня 2006 року, зобов’язання повернути грошові кошти, стягнення судових витрат  - відмовити повністю.

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі через Київський районний суд м. Харкова в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення виготовлене в нарадчій кімнаті, є оригіналом.            

Суддя -