У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів Мазур Л.М., Макарчука М.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Агрофірма Прогрес» про припинення договору оренди земельної частки (паю), витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП «Агрофірма Прогрес» про припинення договору оренди земельної частки (паю) та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову зазначав, що 13 вересня 2001 року між ним та ПП «Агрофірма Прогрес» укладено договір оренди земельної частки (паю) строком на 10 років, який зареєстровано у Новотавричеській сільській раді 18 вересня 2001 року, проте вважає цю реєстрацію незаконною. Крім того, за умовами цього договору ПП «Агрофірма Прогрес» прийняла від нього земельну частку (пай) розміром 6, 44 умовних кадастрових гектарів вартістю 21 496 грн. Розпорядженням Оріхівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2005 року № 465 йому передано у власність земельну ділянку площею 5, 1545 га та 19 липня 2006 року він отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗП № 172155. Оскільки відбулась зміна предмета зобов’язання за договором оренди, а також істотних умов зобов’язань та сторони мали привести договірні відносини у належний стан і у відповідності до Закону України «Про оренду землі», проте відповідач цього не зробив, просив припинити дію договору оренди земельної частки (паю) та обов’язати відповідача повернути йому земельну ділянку площею 5, 1545 га .
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2010 року позов ОСОБА_3 про припинення договору оренди земельної частки (паю), витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено: припинено дію договору оренди земельної частки (паю) від 13 вересня 2001 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПП «Агрофірма Прогрес»; зобов’язано ПП «Агрофірма Прогрес» передати ОСОБА_3 земельну ділянку, яка належить йому на праві власності відповідно до Державного акту серії ЗП № 172155 , виданого 19 липня 2006 року.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2011 року рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив з того, що 19 липня 2006 року позивачем отримано державний акт на право власності на земельну ділянку та саме з цього часу йому було відомо про наявність підстав для припинення укладеного між ним та відповідачем договору оренди земельної частки (паю), проте до суду з позов він звернувся лише у липні 2010 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а також не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку. Оскільки, відповідач скориставшись своїм правом і відповідно до положень ст. 267 ЦК України подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, в позові ОСОБА_3 слід відмовити за спливом позовної давності.
Проте, повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Відповідно до 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України).
При цьому, суду слід мати на увазі, що позовною давністю захищається право, яке порушено.
Таким чином, на вимоги власника про припинення договору оренди земельної ділянки, строк дії якого ще на закінчився, позовна давність не поширюється, оскільки ці відносини мають триваючий характер та договір оренди може бути припинений протягом усього часу його дії.
Проте, апеляційний суд, відмовляючи в позові, у порушення вимог ст. ст. 212 - 215, 303, 309 ЦПК України на вищезазначені норми закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про порушення позивачем строку позовної давності, зокрема щодо того, що на спірні правовідносини поширюється трьохрічний строк позовної давності.
Крім того, відповідно до розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які на підставі сертифікатів уклали договори оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку переукладають договір відповідно до державного акта на тих самих умовах, що і раніше укладений.
Договір може бути змінений за угодою сторін або припинений у випадках, передбачених цим законом.
Згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, зобов’язання сторін за договором оренди земельної частки (паю) можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі. При відмові орендаря розірвати цей договір із зазначених підстав та припинити користування земельною ділянкою право власності власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в законному порядку.
Відповідно до п. 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі ( на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікат на право на земельну частку (пай) є дійсним до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.
Таким чином, одержання позивачем у справі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку змінило предмет зобов'язання за раніше укладеним договорами оренди, а внаслідок цього і його суттєві умови, це є приводом для подальшого їх переукладення за наявності взаємної згоди сторін, або припинення зобов'язання - у разі відсутності такої згоди.
Крім того, договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а сторонами – власник сертифіката на цей пай та його орендар. За договором оренди земельної ділянки предметом є ділянка, а сторонами – власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 1 договору оренди, укладеного між сторонами, предметом цього договору є земельна частка (пай), а не земельна ділянка.
Пунктом 2.3. договору оренди земельної частки (паю) встановлено термін його дії – з 13 вересня 2001 року до 13 вересня 2011 року. Водночас сторони визначили, що договір може бути припинений у будь-який час за взаємної згоди сторін.
Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства виділення земельної ділянки в натурі є умовою припинення договору, то з моменту виділення належної позивачу земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та видачі йому 19 липня 2006 року державного акта на право власності на землю, сертифікат, на підставі якого укладено договір оренди, утратив чинність, а укладений між сторонами договір оренди земельної частки (паю) є припиненим та відсутня потреба в його додатковому розірванні.
Тому, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що після одержання позивачем державного акту на право приватної власності на землю й виділення земельної ділянки в натурі, згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, зобов'язання сторін за укладеним договором оренди земельної частки (паю) припиняються відповідно до чинного законодавства та належна позивачу на праві власності земельна ділянка підлягає поверненню.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2011 року скасувати і залишити в силі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2010 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Л.М. Мазур
М.А. Макарчук
Т.О. Писана
Г.В. Юровська