У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Макарчука М.А.,
Писаної Т.О., Маляренка А.В.,
Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит», про визнання права власності на автомобіль, визнання угоди купівлі-продажу недійсною та витребування від добросовісного набувача, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час перебування в шлюбі з відповідачем ОСОБА_9 ними 10 вересня 2008 року за спільні кошти був придбаний автомобіль. У жовтні 2010 року її чоловік оформив генеральну довіреність, відповідно до якої передав автомобіль у користування ОСОБА_10, який у подальшому продав його ОСОБА_8 Посилаючись на те, що вказаний автомобіль є їхньою спільною сумісною власністю, згоди на його відчуження вона не давала, ОСОБА_6 просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року, позов задоволено частково – за позивачкою визнано право власності на Ѕ частину спірного автомобіля. Визнано недійсною угоду купівлі-продажу даного автомобіля, яка укладена 19 жовтня 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Автомобіль витребуваний у ОСОБА_8 та переданий ОСОБА_6
У касаційній скарзі скаржник порушує питання про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2011 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року і ухвалення у справі нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В наданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, в процесі розгляду справи суди не порушили норми ні матеріального, ні процесуального права, а тому вказані судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу – відхилити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з 17 лютого 2006 року, купили 10 вересня 2008 року автомобіль марки «DAEWJOO LANOS» 2008 року випуску. 7 жовтня 2010 року ОСОБА_9 уповноважив нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_7 та ОСОБА_11 продати, обміняти, передавати в оренду, позичку, заставляти в інтересах довірителя, а також користуватись вказаним транспортним засобом. На підставі цієї довіреності 19 жовтня 2010 року автомобіль був проданий ОСОБА_7 відповідачеві ОСОБА_8, який в подальшому зареєстрував за собою спірний автомобіль.
Після відчуження автомобіля у зазначений спосіб дія довіреності була припинена 9 грудня 2010 року на підставі заяви ОСОБА_9
Позивачка ОСОБА_6 – дружина відповідача ОСОБА_9 звернулась з вимогами про визнання права власності на автомобіль, визнання угоди купівлі-продажу недійсною та витребування від добросовісного набувача спірного автомобіля керуючись статтями 60, 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України) та статтями 388, 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач має право власності на Ѕ частину спірного автомобіля, тому що автомобіль був придбаний подружжям в шлюбі і є їхньою спільною власністю. Також суд вказав, що відповідач ОСОБА_9 продав автомобіль без згоди дружини, що є порушенням положень ст. 65 СК України, а оскільки майно із власності позивачки вибуло не з її волі, таке майно може бути витребуване від добросовісного набувача.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім’ї, то гроші, одержані за цим договором, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.
На підставі ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використовується в інтересах сім’ї.
Суд на зазначене уваги не звернув, належної оцінки обставинам чи в інтересах сім’ї був укладений договір, та чи були грошові кошти, одержані за договором, використані в інтересах сім’ї не дав та дійшов непереконливого висновку про те, що саме автомобіль а не кошти, виручені чоловіком від продажу автомобіля є об’єктом спільної сумісної власності.
Крім того, на момент звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, спірний автомобіль був набутий у власність відповідачем ОСОБА_8 Однак, судом не встановлено в якій формі буда укладена між відповідачами угода купівлі-продажу автомобіля, та на підставі яких доказів підтверджена обставина щодо відчуження автомобіля. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною оспорюваної угоди купівлі-продажу автомобіля позивач не вказав, а суд не встановив підстав, з якими норми глави 16 ЦК України пов’язують необхідність визнання угоди недійсною.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно з ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що відповідач ОСОБА_9 від свого імені уповноважив нотаріально посвідченою довіреністю, яка була чинна на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля, відповідача ОСОБА_7 продати спірний автомобіль ОСОБА_8 Отже ОСОБА_7 не відчужував вдруге автомобіль ОСОБА_8, а виконував доручення ОСОБА_9 і діяв в інтересах саме ОСОБА_9
Таким чином, для вирішення спору суду необхідно встановити, чи є відповідач ОСОБА_8 добросовісним набувачем, з яких підстав можливо витребувати у нього автомобіль, чи право позивачки, яка вважає себе власником спірного автомобіля, можливо захистити шляхом задоволення віндикаційного позову чи шляхом проведення реституції. Суди наведене не врахували та у зв’язку з чим не визначились з нормою права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким чином, оскаржуване рішення місцевого суду, яке залишене без змін апеляційним судом, не може бути визнане обґрунтованим у відповідності із вимогами ст. 213 ЦПК України, та таким, що винесене з дотриманням вимог статтей 214, 215 цього Кодексу щодо встановлення обставин справи та перевірки їх належними та допустимими доказами.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального
та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана
Г.В. Юровська