У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,
Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РК Траєкторія» (далі – ТОВ «РК Траєкторія») до ОСОБА_6, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Печерські зорі» (далі – ТОВ «Печерські зорі») про стягнення суми та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ТОВ «Печерські зорі», ТОВ «РК Траєкторія» про примусове виконання зобов’язання за договором, визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2009 року ТОВ «Траєкторія» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ТОВ «Печерські зорі», ОСОБА_7, ТОВ «РК Траєкторія» укладено попередній договір, за яким ТОВ «Печерські зорі» взяло зобов’язання продати, а ОСОБА_7 – купити нежитлові приміщення з №1 по №18 (групи приміщень №58) загальною площею 264, 8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та укласти відповідний договір купівлі-продажу. Відповідно до умов додаткових угод права і обов’язки ОСОБА_7 за даним договором перейшли спочатку до ОСОБА_8, потім до ОСОБА_6 Сторони домовилися про те, що підписання та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу відбудеться 1 квітня 2010 року о 12 годині у приватного нотаріуса ОСОБА_9 у м. Києві. 26 червня 2008 року між ТОВ «Печерські зорі», ОСОБА_6, ТОВ «РК Траєкторія» було укладено додаткову угоду про визначення винагороди у розмірі 5 тис. грн. за забезпечення юридичного супроводу діяльності сторін, пов’язаної з виконанням обов’язків за договором. Однак усупереч умов договору та додаткової угоди ОСОБА_6 не сплатив винагороду на користь ТОВ «Траєкторія», тому позивач просив задовольнити позов.
ОСОБА_10 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення з №1 по №18 (групи приміщень №58) загальною площею 264, 8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки сторони погодили проект договору купівлі-продажу майна, він на виконання зобов’язань з договором перерахував у рахунок повної оплати вартості нежилих приміщень 249 950 грн., проте договір не був підписаний.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 червня 2010 року позови задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «РК Траєкторія» грошові кошти в сумі 5 тис. грн. Визнано за ОСОБА_10 право власності на нежитлові приміщення з №1 по №18 (групи приміщень №58) загальною площею 264, 8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2011 року рішення районного суду в частині задоволення позову ОСОБА_6 про примусове виконання зобов’язання за договором, визнання права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 У решті – рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1, районний суд дійшов висновку про те, що сторони діяли відповідно до ст. ст. 638, 655, 656 ЦК України та домовилися щодо усіх істотних умов здійснення договору купівлі-продажу, відбулося часткове виконання договору, проте ТОВ «Печерські зорі» ухилилося від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу вищезазначених приміщень.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 про примусове виконання зобов’язання за договором, визнання права власності на нежитлові приміщення, апеляційний суд виходив із того, що належним власником спірного майна є ТОВ «Такт-Нафта», яке набуло право власності на нього за договором купівлі-продажу з ПАТ «БМ Банк».
З такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як убачається з матеріалів справи та доводів касаційної скарги, що ні ТОВ «Такт-Нафта» ні ПАТ «БМ Банк» не були залучені до участі у справі.
З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про те, що 27 травня 2010 року спірні приміщення вже були відчужені ПАТ «БМ Банк» і право власності на спірні приміщення зареєстровано за ТОВ «Такт-Нафта» є помилковим, оскільки суд фактично вирішив питання про права і обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, при цьому не перевіривши правову підставу набуття її права власності на спірне майно.
Не можна погодитися із рішенням суду першої інстанції, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 у порушення вимог ст. 214 ЦПК України, не з’ясувавши всі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, хто є належним власником спірного майна, правові підстави набуття права, за ким проведена реєстрація права власності та інше.
Оскільки висновки судів зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
За таких обставин, керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 червня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва
Т.О. Писана