Судове рішення #19116420

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ


5 жовтня 2011 року м. Київ


Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Пшонки М.П.,

суддів     Мазур Л.М.,         Маляренка А.В.,

    Матвєєвої О.А.,    Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3  до  ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про  припинення права власності  на незначну частку у спільному майні, визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського  районного суду  м. Вінниці від 13 жовтня 2010 року  та ухвалу  апеляційного суду Вінницької області  від  19 січня 2011 року,

 

в с т а н о в и л а:

У січні  2010 року   ОСОБА_3  звернувся  до суду з позовом  до  ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні належною йому на праві власності  67 /96  часткою  в  квартирі   АДРЕСА_1, а також просив заборонити ОСОБА_4 змінювати замки чи вхідні двері без його  присутності та згоди. Крім того, просив  виділити  йому  67/96  частин  спірної квартири в натурі та встановити порядок  користування між співвласниками приміщеннями  загального  користування в цій квартирі.

В ході розгляду справи ОСОБА_8 збільшив свої позовні   вимоги та просив повністю припинити право власності відповідачів на   належну їм частку в квартирі АДРЕСА_1 та стягнути на їх користь компенсацію  їхніх  часток  в  розмірі 14 584 грн. 41 коп. кожному, а також зняти відповідачів з реєстраційного обліку і визнати за ним право власності на зазначену  квартиру.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про припинення права власності на незначну частку у спільному майні, визнання права власності відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області  від 19 січня 2011 року рішення Ленінського  районного суду  м. Вінниці від 13 жовтня 2010 року  залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування  судових рішень та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга  підлягає задоволенню  з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками  якого погодився й апеляційний суд,  виходив з того,  що правила ст. 365 ЦК України допускають можливість припинення права власності на  частку  у спільному  майні  лише  одного із співвласників, а  не  відразу  трьох, як того просив  позивач. Крім того, позивачем  відповідно до вимог ст.ст. 10,         60 ЦПК України не надано належних та  допустимих доказів  того, що  спільне  володіння  і користування  спірною квартирою є неможливим та  не  завдасть істотної  шкоди  інтересам  відповідачів, оскільки іншого житла   ОСОБА_4 не має, а компенсація за  його  частку  в квартирі  є  незначною. Запропонований  позивачем та проведений експертизою варіант припинення часток   відповідачів   у  спільному майні - спірній квартирі, завдасть істотної шкоди інтересам   інших  співвласників  даної квартири – відповідачів  у  справі, тому  підстави для  задоволення  позову  ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.  365 ЦК України  відсутні.

Щодо вимог про  зняття відповідачів  з реєстраційного обліку  в квартирі, суди  дійшли  висновків  про те, що  ця  вимога  позивачем  заявлена  не у спосіб, визначений нормами ч. 2 ст. 16 ЦК України, не була обґрунтована  позивачем в ході  розгляду справи, а також заявлена до відповідачів до  обсягу   обов’язків, яких  не  входить  вирішення даного  питання.

Проте,  погодитися з такими висновками  суду не можна.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім ї.

         За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

          Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном.

Згідно з частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем  вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судами встановлено, що сторони у справі є співвласниками  двохкімнатної квартири  АДРЕСА_1, житловою площею 25, 8 кв.м та загальною площею 43, 7 кв.м, розташованої  на 1 поверсі  4 поверхового будинку.

Так, зокрема, позивачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу  від  17  жовтня  2009 року, укладеному  між  ним  та   ОСОБА_9 , яка діяла  від  імені  ОСОБА_10,  належить 67/96  часток  квартири АДРЕСА_1.

Інша  частина квартири на підставі свідоцтва про право власності на  житло від 29 березня 1993 року, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради згідно рішення від 29 березня 1993 року № 183, належала   ОСОБА_11,а  пізніше  ОСОБА_12 та  ОСОБА_13

Після смерті ОСОБА_13 із заявами про прийняття спадщини на  належне їй майно,  у тому  числі її  частку у спірній  квартирі звернулись  дочка померлої  ОСОБА_7 та  сини  ОСОБА_4  і ОСОБА_6

Проте, свідоцтва про право на спадщину на вищевказану частину квартири відповідачі після  смерті   ОСОБА_10 не оформили, однак  сторони визнали  той  факт,  що  відповідачі  є належними  власниками 29/96  частин  спірної квартири, оскільки відповідно до вимог закону вони вчасно подали  заяви  до нотаріальної контори про прийняття  спадщини.

Крім того, висновком судової будівельно-технічної експертизи від               25  червня 2010 року встановлено, що  реальний  виділ  часток відповідачів  у спірній квартирі та спільне користування нею усіма співвласниками є  неможливим; єдиним варіантом поділу спірної квартири є грошова компенсація однієї сторони на користь іншої. Кожному  з  трьох відповідачів  при   стягненні  грошової компенсації за їх  частку  у майні  належить  14 584 грн. 41 коп.

Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суди у порушення положень ст. ст. 213-214 ЦПК України на вищезазначені норми закону уваги не звернули, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та ухвалили своє рішення  лише на  підставі  пояснень  представника відповідача ОСОБА_4  про існування можливості спільного користування спірною квартирою, при цьому не з’ясували думки  інших  співвласників щодо можливості  спільного користування квартирою та не дали належної оцінки наявному у справі висновку  проведеної експертизи, а також не перевірили належним чином пояснень ОСОБА_14  про те, що  частка  відповідачів у  спільному  майні  є незначною й не може  бути   виділена їм у натурі, крім того, квартира є неподільною та спільне користування нею неможливе і єдиним варіантом поділу спірної квартири є виплата грошова компенсація однією стороною на користь іншої, що також підтверджено відповідним висновком судової будівельно-технічної експертизи; крім того, позивач перерахував на депозитний рахунок суду грошові  кошти  в сумі   43 753 грн. 23  коп.,  призначені  для  оплати визначеної  висновком  експертизи суми грошової компенсації, яка підлягає стягненню відповідачам за належну кожному з них частку у спірному  майні - спірній квартирі.

Залишено  без  уваги  суду  й те,  що ОСОБА_3  з  відповідачами є членами різних сімей та відповідачі забезпечені іншим житлом і припинення  права власності на частку у спірному майні не завдасть їм істотної шкоди, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у спірній квартирі ніколи не проживали та мають інше місце постійного проживання, що підтверджено  відповідними довідками з житлово - експлуатаційних контор і копіями їхніх  паспортів, в  яких значиться  відмітка  про  реєстрацію  місця  проживання, чого  не заперечували й самі відповідачі.  Щодо ОСОБА_4, то він не проживає у спірній квартирі з 2003 року і забезпечений житлом й відповідно  до  цього  не вирішили питання  про те, чи наявні усі чотири підстави, визначені  ст.  365 ЦК України, які необхідні для вирішення питання про припинення  права  власності  на  частку  у спільному  майні з виплатою відповідної  грошової  компенсації    вартості  цієї  частки.

Також окрім усього вищезазначеного, суди не дали належної оцінки  поясненням  позивача про те, що  у  визначеному законом порядку відповідачі  не отримували свідоцтва про право власності на спірну частку в квартирі                  (29/96), й відповідно не встановлено яка частка у цьому спірному майні  належить кожному з відповідачів,  чи є  вони  рівними.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи  на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

  Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

  Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 жовтня 2010 року  та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2011 року скасувати, справу передати на новий  розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий М.П. Пшонка

Судді: Л.М. Мазур

А.В. Маляренко

О.А. Матвєєва

Г.В. Юровська


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація